6. Збереження і розвиток підприємства як самостійного економічного суб'єкта вимагають визначеної збалансованості між виробничо-реалізаційними і виробничо-постачальними процесами. Зневага відновленням внутрішніх ресурсів виробництва і сприятливих для підприємства умов зовнішнього соціально-економічного й екологічного середовища ставить під погрозу як ефективність підприємства в середньостроковому аспекті, так і його існування в цілому (інтеграційна теорія).
Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що загальна мета процесу удосконалювання самого підприємства і його діяльності складається в створенні ситуації, коли взаємини між підприємством і зв'язаними з ним соціально-економічними й інституціональними суб'єктами, включаючи саме підприємство, відповідають взаємним чеканням. Зрозуміло, ступінь реалізації чекань, адресованих підприємству іншими економічними і соціальними структурами, не може бути однаковою. На різних етапах соціально-економічного розвитку суспільства різні його суб'єкти пред'являють до підприємства більш-менш наполегливі і більш-менш пріоритетні вимоги. Супідрядність і пріоритетність різних вимог до підприємства в умовах його самостійності визначаються, з одного боку, безпосередніми впливами суспільства, з іншого боку – власними цілями підприємства.
Варто підкреслити концептуальне розходження між поняттями «ціль підприємця (власника)», і «ціль підприємства», «ціль бізнесу». Під метою підприємця (власника) розуміється сукупність його намірів і інтересів як фізичної особи, спроектована на підприємницьку діяльність. Ціль підприємства – це умовне аналітичне поняття, призначене для компактного опису факторів поведінки підприємства в господарському й адміністративному середовищах. Якщо підприємство ототожнювати з визначеною юридичною особою, то єсенс ввести спеціальне поняття «ціль бізнесу», розуміючи під бізнесом триваюче під різними юридичними особами виробництво. Таким чином, ціль підприємця як керівника підприємства повинна розглядатися окремо від мети підприємства, оскільки конкретне підприємство може бути тількизасобом реалізації особистих інтересів підприємця (власника). Зокрема, такий захід, як ліквідація підприємства може відповідати цілям підприємця, але не відповідати цілям підприємства.
Як правило, підприємство не можна ототожнити ні з його керівником (директором), ні з власником, ні з трудовим колективом, ні з конкретною юридичною особою. Підприємство – це реальна «жива» система, у функціонуванні якої задіяні і фізичні особи, і матеріальні активи – основні фонди, капітал і т.д., і суб'єкти, що знаходяться поза підприємством: постачальники, покупці продукції та ін. Тому однією з перших задач, що приходиться вирішувати кожному підприємству при розробці чи перегляді своєї ділової стратегії, є питання про самоідентифікацію підприємства, уточненні його кордонів у господарському, адміністративному, технологічному, інституціональному й інших середовищах. Після визначення цих кордонів особливого значення набуває стратегічне планування бізнесу в обраних кордонах (стратегічних зонах господарювання).
В умовах невизначеності зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства стратегія виступає не просто як одна з форм чифункцій керування організацією, а як ключовий елемент її існування як системний інтегратор. Можна сказати, що не бізнес виступає як об'єкт стратегічного розвитку (управління), а суспільно значимий стратегічний розвиток реалізується за допомогою даного бізнесу. Стратегічне планування з функції керування перетворюється в об'єкт, а бізнес – з об'єкта в платформу для реалізації свого стратегічного призначення.
Місія бізнесу як явища, таким чином, пов'язана, з одного боку, з підтримкою процесів самореалізації його учасників, з іншого боку – реалізацією процесів суспільного розвитку.
Оскільки бізнес невіддільний від соціально-економічного середовища України, а життєдіяльність цього середовища, у свою чергу, підтримується за допомогою бізнесу, виникає необхідність розглянути специфіку українського середовища бізнесу, визначити її характерні риси і їхній вплив на діяльність підприємств у сьогоднішній Україні.
1.2 Основні характеристики української економіки як середовища бізнесу
Українська економіка являє собою дуже своєрідне середовище для організації, функціонування і ліквідації бізнесу. Ціль даного розділу – виділити і коротко сформулювати основні, фундаментальні риси української економіки (як «уроджені», обумовлені попереднім перебудові періодом її розвитку, так і «придбані», що виникли як результат проведення реформ останнього десятиліття), що у даний час впливають на особливості функціонування бізнесу. Також треба зауважити про зворотній вплив: бурхливий ріст підприємництва, створення нових підприємств, а також відбуваються одночасно з цим процеси гальмування розвитку давно працюючих виробничих підприємств, у першу чергу, підприємств обробної промисловості, уплинули на істотні риси загальної соціально-економічної обстановки в Україні.
Ці риси характеризують технологічний рівень, інституціональну структуру економіки, соціальні традиції й індивідуально-груповий менталітет. Не вдаючись у причини виникнення і прогноз кожного явища, обумовлені геополітичними особливостями і тривалою історичною традицією країни, відзначимо тільки виняткову своєрідність соціально-економічного «ландшафту» України, що робить середовище бізнесу в ній навряд чи не унікальним серед членів світового співтовариства держав.
1. Відстала в цілому технологічна структура цивільного сектора економіки, високий технологічний потенціал оборонно-промислового комплексу.
Це є наслідком тривалого панування централізованої системи планування і керування. Наявність детального зовнішнього для кожного товаровиробника планування перешкоджало впровадженню технологічних інновацій на широкому фронті промисловості, затрудняло дифузію інновацій і їхній потік з одного сектора в іншій. У результаті велика частина української промисловості виявилася ізольованою від світової економіки, залишаючи конкурентноздатними на світовому ринку власне кажучи тільки два види продукції: сировинну і наукомістку продукцію, вироблену в рамках оборонно-промислового комплексу. Нерозвиненість цивільного машинобудування обумовила низьку ефективність технологічних процесів в інших галузях, у тому числі і видобувних, які (за деякими виключеннями типу газовидобувної галузі) у результаті змушені були використовувати імпортне устаткування.
В останні роки високотехнологічні галузі промисловості опинилися в більш складному становищі у зв'язку зі зниженням державних замовлень (з 1700 оборонних підприємств України тільки 1000 мають оборонне замовлення, причому їхнє число передбачається скоротити до 600), і багато оригінальних технологій у даний час законсервовані. У той же час ця обставина може виявитися стимулюючою для розвитку інноваційного технологічного бізнесу, у тому числі – експортної орієнтації (у 1997 р. загальний обсяг постачань військової техніки за кордон склав 2,5 млн. дол., у 1998 р. планувалося довести його до 3,5 млрд. дол.).
2. Високий ступінь розвитку ряду галузей фундаментальної науки.
Незважаючи на колосальні масштаби спаду обсягів і інтенсивності академічної, вузівської і галузевої (особливо – останньої) науки протягом останніх 10 років, з ряду областей знань українська наука займає чимогла б зайняти протягом короткого часу (при належних матеріальних і фінансових умовах) найкращі позиції у світі. Ця обставина є сприятливою для венчурного бізнесу, що, на жаль, в Україні не знайшла поки широкого поширення. Маркетинг наукової продукції являє собою своєрідну сферу загального маркетингу, і багато закономірностей останнього, досить добре освоєні останнім часом українським бізнесом (реклама, просування товарів, привабливий зовнішній вигляд, упаковка) повинні бути модифіковані і доповнені специфічними для маркетингу наукової продукції рисами. Одна з основних відмінностей – труднощі «штучного» пошуку споживачів такої продукції в Україні і за кордоном, загострена вибірковість рекламної політики. Усе це вимагає особливих якостей бізнесмена й особливої організації бізнесу. Проте, є підстави думати, що через кілька років венчурний бізнес складе значну частку в структурі українського виробництва товарів і послуг.
3. Висока частка великих і дуже великих промислових підприємств у структурі виробничих потужностей, високий рівень товарного монополізму.
Ця особливість також є прямим наслідком існування системи централізованого планування і керування. Малі підприємства були в галузях, виробляючих предмети споживання, на автотранспорті, у будівництві, торгівлі, зв'язку, сільському господарстві. Така організаційно-виробнича структура в сполученні з загальною технологічною відсталістю ще більш затрудняла реалізацію технічних нововведень, вимагаючи значних фінансових витрат (для кожного підприємства) на заміну їх основних виробничих фондів. Разом з тим наявність великих підприємств сприяє розвитку «симбіозного» бізнесу, що будується на взаємодіях великого і малого підприємств. Структура промислового виробництва може бути уподібнена структурі планетарних систем, у яких навколо кожної великої планети обертається кілька сателітів. У такий же спосіб у даний час під егідою кожного великого підприємства досить успішно (у багатьох випадках більш успішно, ніж основне виробництво) функціонує ряд малих підприємств, що здійснюють такі функції, як маркетинг, просування і реалізацію продукції, постачання і т.д.