У загальному вигляді аналіз ризиків можна підрозділити на два взаємно доповнюючих один одного види: кількісний і якісний. Кількісний аналіз ризиків означає чисельне визначення розмірів окремого ризику і ризику-проекту в цілому, він провадиться з використанням різних методів. Якісний аналіз дозволяє визначити чинники ризику, а також встановити потенційні сфери ризику, тим самим, ідентифікувавши всі можливі ризики. Найпоширенішими методами аналізу ризиків є: статистичний, аналітичний, метод експертних оцінок, аналіз доцільності витрат і метод використання аналогів.
Ризики в діяльності українських суб'єктів лізингових відносин додатково посилюються спадом виробництва, кризою неплатежів, законодавчою і політичною нестабільністю. З іншого боку, рішення часто ухвалюються безсистемно, хаотично, через невміння або технічну неспроможність прорахувати наслідки своїх дій, знайти найкращий чи, принаймні, прийнятний варіант.
Розподіл ризиків за часом – важливий чинник в умовах ринкової економіки. Основні операції як лізингодавця, так і лізингоодержувача схильні до минулого і поточного ризику, ряд з них – до майбутнього. До минулого ризику схильні такі, наприклад, етапи лізингової операції, як встановлення графіка і обсягів лізингових платежів, оцінка кредитоспроможності лізингоотримувача, вибір необхідного обладнання. При цьому одна і та ж операція може включати як поточний, так і майбутній ризик.
У цілому можна навести таку класифікацію ризиків лізингових відносин. Ризик неплатоспроможності лізингоодержувача. Для подолання цього виду ризику лізингодавець повинен всебічно вивчити кредитоспроможність лізингоотдержувача, передбачити заставне забезпечення виконання контрактних зобов'язань. У разі, якщо лізингоодержувач є дочірньою фірмою або філією, бажано отримати гарантію материнської компанії. Практикується отримання гарантії незалежної авторитетної організації, Передбачаються штрафні санкції (неустойки, пені та ін.) за простроченими платежами. Пріоритетним джерелом інформації про кредитоспроможність лізингоотримувача є висновок аудиторської фірми. Іншим джерелом інформації може бути бізнес-довідка, яку можна замовити організаціям, що спеціалізуються на формуванні бази даних про фірми. Це новий для українського ринку вигляд інформаційних послуг. Лізингодавець може скористатися думкою банку, який обслуговує лізингоодержувача, з приводу угоди й інформації щодо практики і термінів здійснення фірмою платежів. Можливість задоволення такого запиту залежить від отримання банком письмових вказівок лізингоодержувача надати необхідні дані лізингодавцю. Підтвердження банку повинно включати такі дані: найменування і місцезнаходження банку; позики, надані лізингоотримувачем третім фірмам; позики, отримані лізингоотримувачем; пунктуальність виконання зобов'язань при передніх позиках; тривалість договору на банківське обслуговування; максимальна сума позик, які давалися раніше; випадки списання безнадійного боргу; проведення лізингових операцій через банк. Важливим джерелом підтвердження платіжної позиції лізингоодержувача є інформація про проведення ним раніше лізингових операцій з іншими лізинговими фірмами. Проте реально отримати такі дані часто буває важко.
Кредитний ризик пов'язаний з використанням значних позикових коштів. Лізингова компанія не має права пов'язувати свої виплати за отриманими позиками з регулярністю отримання лізингових платежів від лізингоодержувача.
Управлінський ризик пов'язаний з великою схильністю лізингової угоди до небезпеки некомпетентного адміністрування. Від управлінських підрозділів, зайнятих лізингом, потрібне ретельне опрацьовування питань, пов'язаних зі структуризацією операції, кредитуванням, фінансовим обліком і звітністю. Зовнішні ризики – це сукупність чинників зовнішнього характеру, що можуть перешкоджати або сприяти виконанню планів лізингоодержувача. Наприклад, якщо лізингоодержувач орієнтується в маркетинговій політиці на одного крупного покупця, то зовнішній ризик зростає в протилежність кредитоспроможності.
Ризик випадкової втрати об'єкта лізингу, який може виникнути на таких етапах лізингової операції: при транспортуванні об'єкта лізингу від виробника до лізингоодержувача; у процесі експлуатації об'єкта лізингу лізингоотримувачем упродовж усього терміну лізингового договору; при транспортуванні від лізингоодержувача до лізингодавця у разі дострокового розірвання лізингового договору. Цей ризик зменшується шляхом страхування об'єкта лізингу.
Лізингодавцю треба адекватно оцінювати можливість невдалого фіналу операції. Необхідно визначити якнайгірший результат і потім виявити ступінь вірогідності такого розвитку подій. Для оцінки ризику лізингові фірми часто використовують різні прийоми моделювання ситуацій. На нашу думку, для оцінки якостей лізингоодержувача можна застосувати одну з таких систем: номерну або бальну (матричну). Після оцінки ступеня ризику невдалої операції лізингодавець виставляє вимогу лізингоодержувачу надати відповідне гарантійне забезпечення операції.
Матричний (бальний) метод аналізу схвалюваних рішень полягає в наступному: показники ризику класифікують у міру убування значущості. Значущість показників ризику оцінюють у балах, потім виводять загальний сумарний результат бальних оцінок у вигляді матриці, ухвалення рішень. Розробка ризикової матриці носить суб'єктивний характер для лізингодавця, оскільки саме він, виходячи з власного досвіду й оцінок, надає те або інше значення змінним, аналізує їх і так далі. Тому за інших рівних умов матриці мають своє значення у кожного лізингодавця.
Ступінь суб'єктивності аналізу значно менше у фірм, які мають великий досвід роботи у сфері лізингу, ніж у тих компаній, що тільки починають лізингову діяльність. Лізингові фірми з великим досвідом роботи мають розгорнений аналіз минулих операцій, комп'ютеризовані програми аналізу матричних структур ризикових складових. Це дозволяє їм здійснювати універсальний підхід до різних лізингоодержувачів та швидко видавати свої висновки і комерційні пропозиції по запитах, що надходять.
Наведемо для порівняння номерну систему. При її використанні визначається клас кредитоспроможності лізингоодержувача, який, як правило, визначається на основі трьох показників фінансового стану: коефіцієнта абсолютної ліквідності; коефіцієнта покриття (загальної ліквідності); питомої ваги власних засобів у майні організації. Типові значення цих коефіцієнтів стосовно світової практики представлені в таблиці(табл.1.).
Таблиця 1
Типові значення фінансових коефіцієнтів для визначення класу кредитоспроможності лізингоодержувача [120]
| Коефіцієнти | клас 1 | клас 2 | клас 3 |
| Коефіцієнт абсолютної ліквідності | >0,4 | 0,25-0,4 | <0,25 |
| Коефіцієнт покриття відсотків | >2 | 1-2 | <1 |
| Питома вага власних коштів | >0,5 | 0,2-0,4 | 0,2 |
Лізингоодержувач повинен мати чіткий, заздалегідь спланований бюджет, стратегічний (3-5 років) та оперативний (1 рік) плани роботи. Стратегічний план включає цільові установки напрямів і масштабів зростання, інформацію про підприємницьку ідею, опис процесу виробництва (способів виконання робіт, послуг) та ін., географію продажів, концепцію маркетингу, інформацію про персонал (передбачувану чисельність співробітників за категоріями, рівень заробітної плати, політику з удосконалення і навчання персоналу). Після ухвалення стратегічного плану фірма розробляє проект балансу капіталовкладень, визначаються джерела фінансування. Потім розробляється оперативний план і річний баланс, які відзначаються високим ступенем деталізації. Лізингові фірми, як правило, цікавляться, для яких цілей буде використано майно, котре поставляється по лізингу. У разі відсутності бізнес-плану в користувача, лізингодавці не схильні укладати угоду, оскільки вважають ризик дуже високим.
Прагнучи захистити свій бізнес від різних негативних соціальних і природних явищ, підприємців, лізингодавець, і лізингоодержувач здійснюють різні заходи, спрямовані на зменшення підприємницького ризику до мінімально можливого рівня. Іншими словами, підприємець мінімізує підприємницькі ризики. Хоча в економічній науці в цьому сенсі іноді застосовується термін "управління" ризиками, видається, що точнішим є термін "мінімізація".
Так лізингодавець використовує кілька способів мінімізації ризиків, пов'язаних із залишковою вартістю майна, що здається в лізинг:
1) страхування суми залишкової вартості в страхових компаніях;
2) організація спеціально підготовлених груп комерційних працівників, у чию функцію входить термінова реалізація уживаного майна у разі виникнення непередбачених обставин;
3) завчасне налагодження контактів з потенційними споживачами, а також посередниками, який спеціалізуються на торгівлі уживаним майном;
4) установлення тісних зв'язків з виробниками майна (лізингові фірми, зв'язані з виробниками, ефективніші в питаннях відновлення, техобслуговування і зниження витрат, пов'язаних з перепродажем майна);
5) організація спільних проектів з метою розподілу ризиків;
6) оцінка залишкової вартості з використанням прийомів і методів теорії ймовірності.
На наш погляд, заходи чи способи мінімізації можуть бути технічними (неекономічними) й економічними. До перших належать способи, що ґрунтуються на впровадженні різних технічних пристроїв, а також які спираються на загальні (неекономічні) принципи і правила, вироблені практикою. Це скасування ризиків, тобто спроба їх усунення, наприклад, заборона палити у вогненебезпечних місцях; поглинання ризиків, тобто визнання можливого збитку в разі неможливості використання інших методів мінімізації ризиків або у разі малої вірогідності шкідливої події та деякі інші.