- Допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між членами, усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;
- Надання загальних ресурсів Фонду у тимчасове користування членами з метою забезпечення можливості відхилень у платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди національному та міжнародному розвитку;
- Скорочення тривалості та зменшення ступеня нерівноваги у міжнародному балансі розрахунків членів.
Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фондові виконання трьох основних функцій:
— контролю за дотриманням «кодексу поведінки» (тісне співробітництво в питаннях міжнародної валютної політики i міждержавного платіжного обігу);
— надання членам фонду фінансових pecypciв для забезпечення дотримання ними «кодексу поведінки»;
— організації форумів для взаємних консультувань країн-членів i співробітництва з міжнародних валютних питань.
Пізніше крании-члени визначали для МВФ i додаткові функції та обов'язки залежно від потреб часу. Нині МВФ має такі функції: здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют; надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного сшвробітництва; надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).
Вступаючи в МВФ, країна зобов'язується:
- постійно інформувати інші країни про заходи та кроки щодо визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших країн;
— відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;
— дотримуватися економічної політики, яка приведе до зростання як власного національного багатства, так i всієї спільноти в цілому.
42. Україна і міжнародні економічні організації.
Україна є членом:
- МВФ(1992)
- МБРР
- ЕБРР(1991)
- МТП(1998)
- МОП(1954)
- Рада митного співробітництва (1990)
Співробітництво України з МВФ було започатковане у 1992р. і спрямовувалося на підтримку ринкової трансформації економіки України, макроекономічної стабільності та збалансованості національної валюти. За час цього співробітництва Україна отримала кредитні ресурси Фонду на суму понад 4 млрд. дол.
1). Перший (1994-1995 рр.). Україні було надано фінансову допомогу STF для підтримки платіжного балансу, стан якого погіршився внаслідок серйозних порушень в традиційній системі зовнішньої торгівлі і розрахунків з окремими країнами. Як показав аналіз, підтримка МВФ у подальшому позитивно вплинула на хід економічних перетворень в Україні.
2). Другий (1995-1998рр.). Україна отримала від МВФ позики за програмами Стенд –бай, головною метою якої є підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу. В цей період в Україні здійснено заходи щодо регулювання валютних курсів, системи платежів та ліквідації обмежень, що стримували зростання міжнародної торгівлі. Завдяки плідній співпраці з міжнародними фінансовими організаціями Україна мала змогу вийти на світові ринки капіталу.
3). Третій (1998-2000рр.). Україна намагалась отримати від МВФ кредит за програмою розширеного фінансування (ПРФ). Ця позика є необхідною для продовження фінансування економічних реформ в Україні, які б забезпечили не тільки короткострокові спроби зі зменшення дефіциту платіжного балансу, але й структурні заходи більш довгострокової дії, для усунення причин дефіциту платіжного балансу.
Співробітництво мало як позитивні, так і негативні наслідки для України. Так, залучення кредитів МВФ сприяло макроекономічній стабілізації, поточному обслуговуванню державного зовнішнього боргу, зменшенню дефіциту платіжного балансу, пом’якшенню негативних наслідків російської фінансової кризи 1998р., дало змогу залучити пільгові фінансові ресурси інших міжнародних фінансових організацій, насамперед Світового банку та ЄБРР.
Водночас вимоги, що висувалися до України під час отримання чергових траншів, часто мали політичне забарвлення і не завжди відповідали економічним інтересам нашої держави.
Необхідність у залученні кредитних ресурсів МВФ до 1999р. була зумовлена дефіцитом рахунка поточних операцій платіжного балансу, тобто від”ємним сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами та поточним обслуговуванням державного зовнішнього боргу.
Протягом 1995-1999р. за рахунок кредитів МВФ було профінансовано приблизно 2/3 суми дефіциту поточного рахунка платіжного балансу України.
У вересні 1998р. МВФ відкрив Україні фінансування по кредиту EFF – СДР 1,92 млрд., з яких Україна вже отримала СДР 1,19 млрд.
9 вересня 2002р. закінчилась реалізація для України програми МВФ “ Механізм розширеного фінансування”(ЕЕF). Загальний обсяг програми, затверджений Радою директорів МВФ, у 1998р. становив 1919,95млн. СПЗ, або понад 2,27млрд.дол.
Ця програма є одним із найпільговіших кредитних інструментів МВФ, оскільки передбачає надання кредитів на 10-річчний термін із пільговим періодом 4,5 року під невисокі процентні ставки.
У межах програми Україною отримано 1,6 млрд. дол., що становить 62,1% від її загального обсягу.
Стан виплат в І кварталі 2002р.: Україна скоротила свій борг на 26, 8 млн. дол. або 21,4 млн. СДР (1 СДР=1,25285 дол.), який станом на 31 березня складав 1878,5 млн. дол. В січні-березні в рахунок обслуговування та погашення боргу було виплачено 32,1 СДР, в т. ч. 10,7млн. СДР відсотків.
Останній раз МВФ надавав Україні кошти 25.09.2001 – 290,8 млн. СДР. З того часу НБУ вже повернув Фонду 120,2 млн. СДР.
В І півріччі 2002р. борг України перед Фондом зріс до 1,922 млрд. дол. з причини підвищення курса долара до гривні.
Виплати по кредитам МВФ в 2003р. повинні становити СДР185,8 млн.,
В 2004р. – СДр237,9 млн.,
В 2005р. – СДР 201,1 млн.,
В 2006- СДР 223,4 млн.
Взагалі в 2002р. Україна скоротила борг перед МВФ на 10,8%( СДР 183,5 млн.) до СДР 1523млн (2071 млн. дол.).
В 2003р. Україна повинна виплатити СДР 178,7 млн., в т.ч. СДР 35,2 млн. відсотків.
43. Міжнародні транспортні відносини, їх регулювання.
Транспорт – сфера послуг, здійснююча перевезення людей і вантажів. Включає в себе сукупність шляхів сполучення і рухомих засобів перевезення, а також різні споруди, устрої, які забезпечують їх нормальну роботу. Види транспорту: водний (морський та річковий), наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний) і повітряний. В морському транспорті розрізняють лінійне судноплавство (регулярне на стійких географічних напрямках) та трапове (нерегулярне, за потребою).
Коносамент – документ, який заповнюється при оформленні вантажу і підтверджує прийняття товару для морського або річного перевезення.
Основні учасники транспортних відносин: вантажовідправник, перевізник (володар судна, або посередник, який укладає контракт з володарем судна і вантажовідправником), стивідор (оператор терміналу, тобто експедиторські компанії, фірми в портах, на станціях), сюрвейер (незалежний експерт, якого можуть наймати всі зацікавлені особи), отримувач вантажу. Термінал – спеціальна транспортна споруда, яка забезпечує доступ до транспортного засобу, що рухається по даному шляху, а також заміну того ж засобу, або різних, що забезпечують перевезення на цьому маршруті. Чартер – угода фрахтування судна. Він може бути на умовах одного рейсу, або декількох послідовних (перевезення значної кількості однорідного вантажу в одному напрямку одним судном), тайм-чартер – оренда судна без екіпажу.
Основні організації з регулювання транспортних відносин:
ISO(Міжнародна морська організація), ціль – поширення співробітництва між урядами з технічних питань міжнародного морського судноплавства, сприяння додержанню найкращих стандартів в сфері безпеки на морі, морській навігації.
ICAO(Міжнародна організація цивільної авіації), ціль – сприяння безпеці польотів на міжнародних авіалініях, розробка принципів і техніки міжнародного повітряного сполучення, сприяння розвитку і плануванню міжнародних повітряних перевезень.
IATA(Міжнародна асоціація повітряного транспорту), ціль – розвиток безпечних регулярних повітряних сполучень, сприяння повітряній комерції і аналіз пов’язаних з цим проблем.
ОТІФ(Організація міжнародного залізничного транспорту), МКЗТ(Міжнародний комітет залізничного транспорту), МСАТ(Міжнародний союз автомобільного транспорту).
44. Проблеми інтеграції України до світового господарства і
міжнародних економічних відносин.
Рівень економічного розвитку України, як і будь-якої іншої країни, тісно пов'язаний з процесами, що відбуваються у всесвітньому господарстві, Від ступеню участі в міжнародному поділі праці залежить вирішення багатьох проблем української економіки.
До головних економічних чинників, які впливають на швидкість процесу входження України у світовий економічний простір, слід віднести:
Позитивні:
• значний сировинний потенціал;
• вигідне географічне положення, розвинуту мережу залізничних доріг, водних і повітряних трас, трубопроводів і мережу енергопостачання ;
• досить високий рівень кваліфікації кадрів поряд з вкрай низькою заробітною платою, хоча досить часто це нівелюється низькім рівнем продуктивності праці;
• наявність технологічно-передових секторів промисловості, здатних до швидкого освоєння нових видів продукції;
• наявність виробничої бази (будинки, інфраструктура, тощо), яка швидко без значних обсягів інвестування може бути використана у новому виробничому процесі.
Негативні:
• Тривалий час Україна, як інші постсоціалістичні країни, була ізольована від світогосподарських глобальних процесів і приречена на замкненість і самодостатність. За часів СССР економіка України функціонувала на принципах централізованого планування і розвивалась у відриві від впливу світової господарської кон’юнктури, у власній системі цінових пропозицій; вона виробляла та в певній мірі продовжує виробляти в основному продукти, що не знаходять попиту на зовнішньому ринку за сприятливими цінами. Функції щодо регулювання зовнішньої торгівлі і платежів в основному виконували органи державного управління, а не ринкові регулятори.