3.2 Основні заходи впровадження розвитку виробництва
1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.
2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб’єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.
3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв’язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.
4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з’явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв’язку з цим суб’єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.
5. Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.
6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.
7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та Їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.
8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні фактори зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.
9. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:
а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);
б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);
в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);
г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях;
д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.
Лише вміле використання всієї системи перелічених факторів може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов’язковість урахування зовнішніх факторів не є такою жорсткою, як факторів внутрішніх.
3.3 Розвиток обміну та створення замінників ресурсів
Як відомо, країни світу за рівнем розвитку виробництва дуже різняться. Проте не треба думати, що високорозвинені країни, які мають високий рівень виробництва матеріальних благ, уже подолали суперечність між зростаючими потребами населення і обмеженими ресурсами. І в таких країнах ця суперечність існує, тому є потреба у подальшому зростанні виробництва. І пояснюється це дуже просто: високий рівень виробництва потребує і більш високого рівня споживання. Якщо у деяких країнах, наприклад у Африці, люди користуються простим житлом (в основному це тільки дах над головою), то в розвинених країнах люди потребують житла з паровим опаленням, гарячою і холодною водою, комунальними послугами. А це потребує відповідних економічних ресурсів.
Отже, зростання виробництва разом із зростанням економічних ресурсів, життєвих благ є проблемою для всіх країн. Різниця полягає лише в тому, що рівень вирішення цієї проблеми неоднаковий. В одній країні проблеми подолання обмеженості ресурсів вирішуються на рівні електрифікації житла, а в іншій йдеться вже про забезпечення населення сучасними комфортабельними квартирами, для яких потрібна більш розвинена структура економічних ресурсів.
Зростання виробництва тісно пов'язане з науково-технічним прогресом. Досягнення науки і техніки дають змогу виробляти нові й кращі за якістю товари, а також удосконалювати способи їх виробництва. Головне, що технічний прогрес забезпечує суспільству можливість виробляти більше товарів з тієї ж кількості економічних ресурсів.
В умовах зростання ресурсів виробничі потужності помітно збільшуються.
Економічне зростання — це здатність виробляти більший обсяг продукції.
Людство ніколи не зупиниться у розвитку виробництва, тим більше що науково-технічний прогрес вноситиме істотні зміни до набору і кількості ресурсів, що споживаються.
Розвиток обміну ресурсів:
Через об'єктивні умови не кожна країна може забезпечити власними виробничими потужностями створення всіх матеріальних благ, що споживаються населенням. Наприклад, в Україні не ростуть кава, какао-боби, з яких виробляють шоколад.
Як уже зазначалося, власний видобуток нафти і газу в Україні не відповідає обсягу її потреб у сировинних ресурсах. Задовольнити потребу можна, розвиваючи товарний обмін ресурсами між країнами. Цьому сприяє поглиблення міжнародного поділу праці.
Створення замінників ресурсів:
Обмеженість деяких ресурсів потребує від людства активних пошуків їхніх замінників. Відомо, що природних алмазів уже не так багато. А потреба в них зростає, особливо для виготовлення алмазних інструментів, спеціальних доліт для буріння з метою пошуку нафти, газу, мінеральних вод тощо.
В Україні створено виробництво штучних алмазів. Для виготовлення зубних протезів винайдено замінник золота, який за зовнішнім виглядом не поступається йому, а за якістю навіть надійніший.
Виникло виробництво штучних тканин, штучної шкіри, штучних будівельних матеріалів (композитів). Отже, використання замінників деяких обмежених ресурсів сприяє подоланню суперечності між потребами і ресурсами.
Економія ресурсів:
Важливим способом подолання суперечності між зростаючими потребами і обмеженими ресурсами є економне використання їх. Економії ресурсів досягають завдяки запровадженню ефективніших технологій виробництва, поліпшенню якості засобів праці. Коли у світі виникла криза енергетичних ресурсів, це зумовило появу більш економічних засобів праці (двигунів, що споживають менше пального при тій же потужності), побутової техніки (пральних машин, холодильників, електроплит тощо) з меншим використанням електроенергії.
Висновки
Отже, розглянувши такий вид праці можна зробити висновки що, виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами, а система виробничих відносин кожного суспільства — це сукупність економічних зв'язків між людьми, що визначається специфікою відносин власності, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ; результатом виробництва, що є взаємодією людини і природи, з одного боку, і економічних відносин між людьми — з іншого, є продукт.