Смекни!
smekni.com

Курс лекций по Экономическому анализу (стр. 8 из 11)

Для вивчення собівартості продукції у динаміці придатні­шим є показник витрат на 1 грн. товарної продукції (3), який обчислюється так:

З=С/Т,

де С - виробнича собівартість товарної продукції; Т - вартість товарної продукції в цінах реалізації.

Цей показник залежить від зміни суми собівартості продукції та від.

– структури та асортименту вироблюваної продукції;

– рівня цін на продукцію даного підприємства. Вплив цих факторів визначають методом ланцюгових підстановок.

3. Аналіз витрат за елементами і статтями витрат

Для вивчення змін у структурі витрат на виробництво використовують аналіз собівартості за елементами витрат - однорідними за складом витратами підприємства:

– матеріальні витрати;

– оплата праці;

– відрахування на соціальні потреби;

– амортизаційні відрахування;

– інші грошові витрати.

Класифікація показників собівартості

За ознакою класифікації:

– місце виникнення витрат;

– тривалість періоду;

– метод розрахунку;

– об'єкти розрахунку.

Показники:

– цехова собівартість, виробнича собівартість;

– середньомісячна, квартальна, середньорічна собівартості;

– планова, нормативна, фактична собівартості;

– собівартість одиниці продукції, собівартість порівняної, не порівняної, усієї товарної продукції (витрати на 1 грн. товарної продукції).

Аналіз собівартості проводиться в такій послідовності:

1. оцінка ступеню виконання плану собівартості;

2. оцінка динаміки собівартості продукції в цілому і за видами продукції;

3. розрахунок загального індексу динаміки собівартості. При цьому розраховують індекс собівартості.

де qi – кількість виробів і-го виду, одиниць, кг, л;

рі, – собівартість одиниці виробу і-го виду, грн.;

4. визначення абсолютної економії за загальним обсягом продукції внаслідок зміни собівартості одиниці продукції;

5. оцінка структури собівартості продукції та її динаміки;

6. оцінка динаміки собівартості за результатами аналізу і визначення шляхів і резервів її зниження;

7. прийняття управлінських рішень по зниженню собівартості і забезпечення контролю за їх виконанням.


Аналіз за елементами витрат дає змогу вивчити зміни у структурі собівартості та охарактеризувати галузеві особли­вості,

Далі аналізують витрати по статтях витрат. Аналіз почина­ють з оцінювання загального виконання плану собівартості продукції, вивчають відхилення по окремих видах витрат. При цьому слід врахувати, що деякі відхилення по статтях собівар­тості можуть бути наслідком дії одного і того самого фактора. Наприклад, підвищення механізації праці може спричинити зниження витрат на зарплату, але підвищити витрати на утри­мання та експлуатацію устаткування. Отже, негативні відхи­лення за одними статтями не можна розглядати завжди ізоль­овано від позитивних відхилень за іншими статтями.

4. Аналіз матеріальних витрат

Аналізуючи матеріальні витрати, необхідно врахувати до якої галузі належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. В обробних галузях виробництва питома вага цих витрат велика (особливо в легкій і харчовій промисловості).

Необхідно встановити технологічні процеси, які застосову­ються, їх досконалість та сучасність, тобто безвідходність. Особливу увагу необхідно приділяти витратам палива, елект­роенергії у зв’язку з їх дефіцитністю і високою вартістю.

В аналізі порівнюють фактичний їх обсяг з плановим чи базовим і вплив факторів на виявлені відхилення.

Фактори:

зміни питомих витрат сировини та матеріалів на одиницю продукції - фактор «норм»;

зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріа­лів - фактор «цін».

Фактор «цін» складається із трьох підфакторів:

а) зміна купівельних цін із урахуванням усіх доплат і знижок;

б) транспортні витрати, до яких належать і вантажно - розвантажувальні;

в) заготівельні витрати.

Зміна питомих витрат сировини та матеріалів може відбуватися з причин:

– пов'язаних із виконанням плану технічного розвитку і заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;

– зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрачання.

Аналіз матеріальних витрат закінчується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.

5. Аналіз витрат на оплату праці

Оплату праці аналізують за двома напрямками:

1) аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на вироб­ництво на підставі статистичної форми (1 - МВ);

2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, насамперед за статтею «зарплата виробничих робітників».

Аналіз напряму 1 розпочинають з визначення абсолютно­го відхилення від планового фонду або фактичного відхилен­ня за базовий період. Після цього досліджують причини впли­ву двох факторів: зміни середньооблікової чисельності і зміни середньої зарплати.

Для розрахунку впливу першого фактора використовують спосіб абсолютних різниць: відхилення від плану за кількістю чоловік х на планову середню зарплату, для другого фактора: відхилення від плану з середньої зарплати х на фактичну чисельність працівників.

Середня зарплата залежить від кількості робочих днів у періоді, тривалості робочого дня (зміни), середньої денної оплати.

Методом абсолютних різниць показників визначають вп­лив цих факторів на середню зарплату.

При аналізі складу фонду зарплати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці, а також виявити непродуктивні виплати. До них відносять:

– доплати у зв'язку зі змінами умов праці;

– доплати за роботу в понаднормований час;

– оплату цілодобових простоїв і годин внутрішньо змінних простоїв;

– зарплату у складі браку продукції.

На сучасному етапі підвищення рівня зарплата залежить не тільки від продуктивності праці, а і від фінансового стану підприємства.

6. Аналіз загальновиробничих витрат

При аналізі загальновиробничих витрат визначають абсо­лютне та відносне відхилення від кошторису як у цілому, так і за окремими видами статей. Проте їх аналіз у динаміці не­обхідно проводити лише з використанням відносних показ­ників у розрахунку на 1 грн. товарної продукції. Так як ці ви­трати мають сталий характер, то обмежуються визначенням абсолютних відхилень від кошторису. Винятком є витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнанім (крім їх амортизації), які за своєю сутністю змінні.

За цими витратами розраховують також відносне відхи­лення, порівнюючи фактичні витрати з даними кошторису, перерахованими на процент виконання плану випуску товар­ної продукції, виявивши причини відхилень фактичних вит­рат від планових.

Причини відхилень за окремими статтями витраті

амортизація устаткування - зміна вартості устаткування, в т.ч. внаслідок переоцінки, дострокового надходження й ви­буття основних засобів, зміна порядку і норм амортизаційних відрахувань;

поточний і капітальний ремонти - зміна норм витрачання і цін на ремонтні матеріали, зміна погодинної оплати робіт і трудомісткості їх виконання, зміна кількості устаткування та обсягів виконаних робіт тощо;

необґрунтованість плану і неправильне їх віднесення.

7. Аналіз собівартості окремих видів продукції

Показником загальної собівартості продукції є собівар­тість її окремих видів. Для їх аналізу використовують планові та фактичні калькуляції собівартості продукції (див. схему).

Об'єктом калькуляції може бути продукція чи роботи (послуги). Головним об'єктом калькуляції є готові вироби, які поставляються за межі підприємства. Трудомісткість процесу калькуляції собівартості підприємства, дуже велика. Тому обмежуються калькуляцією собівартості найважливіших видів продукції.

При аналізі встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини відхилень.

Аналіз собівартості окремих видів продукції закінчується пошуком резервів ї зниження.



Схема формування та аналізу собівартості за статтями калькуляції

Поточні резерви собівартості включають усі види непро­дуктивних витрат, а також виявлені під час аналізу перевитра­ти ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.

Перспективні резерви зниження собівартості продукції передбачають проведення значних організаційних, техно­логічних, конструкторських та інших видів робіт, що потре­бує певних додаткових інвестицій.

Оскільки зростання обсягу виробництва сприяє зниженню собівартості продукції, то необхідно ефективно використову­вати потужність підприємства та вивчати попит на продукцію.

Собівартість одиниці продукції розраховують так:

С=П/qi+V

де П - умовно-постійні витрати;

qi - обсяг виробництва;

V - змінні витрати.

Методом ланцюгових підстановок визначають вплив фак­торів на собівартість продукції.

Здешевити продукцію можна за рахунок виготовлення з відходів основного виробництва побічної продукції (комбіну­вання виробництва). Цей шлях ефективний у харчовій галузі, підприємствах будівельних матеріалів тощо.

У галузях оборотної промисловості: кооперування та спеціалізація виробництва підприємства - зменшення собівартості продукції.

Впровадження досягнень науково-технічного процесу - резерв зниження собівартості продукції.