Важливого значення в інноваційному розвитку економіки країни мав би набути Закон України «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» №1676-І\/ від 9 квітня 2004 року. Метою Програми є забезпечення сприятливих умов для створення і розвитку наукоємних технологій і на цій основі широкомасштабна модернізація національної економіки. Програма повинна була реалізовуватися в два етапи: перший етап (2005-2008 роки) — реалізація проектів з розробки наукоємних технологій, з орієнтованим обсягом фінансування 8755,6 млн.грн., у тому числі виконання НДДКР — 2361,1 млн.грн.; другий етап до 2013 року—впровадження на підприємствах наукоємних технологій, розроблених у період першого етапу. Перераховані в Програмі завдання щодо реалізації проектів відповідають стратегічним пріоритетним напрямкам інноваційної діяльності у вищевказаному законі. Проте невизначеність у формулюванні щодо фінансування Програми за рахунок коштів державного бюджету й інших джерел фінансування, не заборонених законодавством, позначились на реальному інвестуванні Програми, яке й так обмежене. Виконання Програми має бути погоджено з послідовною реалізацією методів стратегії інноваційного розвитку і формуванням Національної інноваційної системи України, з подальшим використанням відомих механізмів стимулювання та організаційно-фінансового забезпечення потреб науки та наукоємного виробництва. [93, с.33]
Важливим регулюючим документом має стати Закон України «Про державне регулювання діяльності в сфері трансферу технологій». На жаль, й до цього часу не вдається практично реалізувати інструментарій передачі прав на розроблені технології за рахунок державного бюджету (тобто платників податків) науковим організаціям-розробникам або будь-якому національному виробнику, а також створити механізми розвитку кооперації між науково-дослідним сектором і підприємницьким середовищем.
З метою реалізації положень Закону України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” розроблено та впроваджено низку підзаконних актів у сфері трансферу технологій:
– постанову Кабінету Міністрів України від 4 червня 2008 № 520 „Про затвердження мінімальних ставок винагороди авторам технологій і особам, які здійснюють їх трансфер”, яка спрямована на захист прав всіх суб’єктів трансферу технологій та сприятиме розвитку цивілізованого ринку трансферу технологій, інноваційних продуктів, товарів і послуг в Україні та підвищить рівень їх конкурентоспроможності на міжнародному рівні;
– розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2008 № 252-р „Про передачу МОН повноважень на затвердження порядку ведення Державного реєстру договорів про трансфер технологій”, яке дозволить систематизувати та уніфікувати інформацію щодо здійснення трансферу технологій та/або їх складових, забезпечити охорону майнових прав на вітчизняні технології та забезпечити проведення моніторингу у цій сфері.
На виконання зазначеного розпорядження Кабінету Міністрів України розроблено Порядок державної реєстрації договорів про трансфер технологій та ведення Державного реєстру договорів про трансфер технологій, який затверджено наказом МОН України від 14.05.08 № 409, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 28.05.08 за № 464/15155.
З метою комерціалізації науково-технічних розробок вищих навчальних закладів, наукових установ та новаторів видано:
– наказ Міністерства освіти і науки України від 31.07.08 № 713 „Про затвердження Складу Міжвідомчої робочої групи з комерціалізації науково-технічних розробок вищих навчальних закладів, наукових установ та новаторів”;
– Положення „Про Міжвідомчу робочу групу з питань комерціалізації науково-технічних розробок вищих навчальних закладів, наукових установ та новаторів” затверджено наказом МОН від 31.07.08 № 713. [99]
В цілому в Україні створена важлива законодавча база для здійснення і розвитку інноваційної діяльності та діяльності у сфері науково – технологічного обміну (близько 70 документів), але все ж за кількістю і якістю нормативних законодавчих актів вона поступається подібним системам у розвинутих країнах світу. Формування в Україні інноваційної моделі економічного зростання потребує сприяння держави у створенні та ефективному функціонуванні інноваційної інфраструктури, особливо на міжгалузевому та регіональному рівнях. Створення інфраструктури інноваційної діяльності, комерціалізація результатів НДДКР, збереження розвинутої мережі малого інноваційного підприємництва є одним із небагатьох шляхів відновлення економіки, розвитку науки і освіти.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1:
Отже, в умовах інтернаціоналізації господарського життя роль процесів, пов’язаних з міжнародним науково-технічним трансфером, набуває все більш вагомого значення. Це пов’язано з рядом причин, серед яких основними є: прискорення темпів розвитку науково-технічного прогресу і перетворення науки у безпосередню виробничу силу; посилення нерівномірності розвитку економіки окремих країн і, як наслідок цього, неоднаковий рівень розвитку науки і техніки у різних країнах; зацікавленість окремих країн, які не володіють достатніми коштами для здійснення НДДКР, в забезпечені більш високих темпів економічного розвитку за рахунок сучасних передових досягнень інших країн. На сучасному етапі міжнародний науково – технічний обмін відбувається перважнов комерційній формі: ліцензійна торгівля, франчайзинг, інжиніринг, патентна торгівля, контракти "під ключ" .
Для проведення комплексного аналізу інноваційної діяльності запропонована методика, яка сприятиме обґрунтуванню найбільш ефективних напрямів інноваційної діяльності, інноваційних програм та проектів підприємства.
В цілому в Україні створена важлива законодавча база для здійснення і розвитку інноваційної діяльності та діяльності у сфері науково – технологічного обміну, але все ж за кількістю і якістю нормативних законодавчих актів вона поступається подібним системам у розвинутих країнах світу.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ МІЖНАРОДНОГО НАУКОВО – ТЕХНІЧНОГО ОБМІНУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ НА ПРИКЛАДІ ВАТ "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ГІРНИЧОГО МАШИНОБУДУВАННЯ "
2.1. Загальна економічна характеристика ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування "
Машинобудування — особливо важлива галузь народного господарства України. Протягом останніх років у машинобудуванні помітні позитивні тенденції. Проте як і будь – яка галузь економіки комплекс постраждав від кризи. Проблеми розвитку машинобудування є частиною загальних проблем економіки, які потребують вирішення на нових засадах інноваційного соціально-економічного розвитку країни. Машинобудуванню приділяється особлива роль у вирішенні соціальних проблем, утвердженні позиції України на міжнародному ринку, у широкомасштабному переоснащенні народного господарства на основі сучасної техніки і технології.
Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів - знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники, що визначають ефективність виробництва. Машинобудівний комплекс є провідником у господарство науково-технічного прогресу.
Відповідно за даними Державного комітету статистики продукція машинобудування займає значну частку в товарній структурі зовнішньої торгівлі України. За даними 2009 року частка експорту даної продукції від загального обсягу становить 12,6%.[98]
У загальному обсязі реалізації частка експортних поставок складає 30-85% загального обсягу реалізації за різноманітними машинобудівними підгалузями. Машинобудівна продукція експортується у 80 країн світу. Найбільші імпортери - Росія, Німеччина, Туркменистан, Індія, Китай, Іран - у ці країни надходить близько 70% загального обсягу експорту. Основні експортери машинобудівної продукції; ВАТ "Азовзагальмаш" (м. Маріуполь"), ВАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування", ВАТ "Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе", ВАТ "Стахановський вагонобудівний завод" (м. Стаханов); ВАТ "Турбоатом" (м. Харків); ЗАТ "Новокроматорський машзавод" та ін. Питома вага експортної продукції цих підприємств складає близько 73% у загальному обсязі реалізації. [99]
Випуск гірничо - шахтного устаткування для залізорудної промисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі. Дану галузь представляє відкрите акціонерне товариство "Криворізький завод гірничого машинобудування " відоме як "Криворiжгормаш". Підприємство створене у вiдповiдностi з установчим договором вiд 16.02.1998 р. Мiжрегiональним вiддiленням Фонду державного майна України по Днiпропетровськiй областi i органiзацiєю орендарiв орендного пiдприємства "КЗГМ" шляхом перетворення у вiдкрите акцiонерне товариство. Розташоване в м. Кривий Ріг, вул. Халтурніа, 3.
Основними видами дiяльностi ВАТ "Криворiзький завод гiрничого машинобудування" за КВЕД є:
- виробництво машин та устатковання для добувної промисловостi й будiвництва ;
- монтаж машин та устатковання для добувної промисловостi й будiвництва ;