Смекни!
smekni.com

Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивнихсил (стр. 2 из 7)

Інтернаціоналізація господарського життя — це зближення економік країн, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, збільшенні міжнародного товарообороту, русі капіталів і робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на динаміку цін, ставки проценту, і т.д. В її основі лежать поглиблення міжнародного поділу праці та Інтернаціоналізація виробництва, інтернаціоналізація капіталу та утворення транснаціональних компаній. Інтернаціоналізація господарського життя охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється як у сфері виробництва матеріальних благ, так і у сфері розподілу, обміну та споживання.

Інтернаціоналізація господарського життя почалася за доби великого

машинного виробництва і в її розвитку можна виділити три головних етапи:

І. етап — кінець 18 — кін енець 19 ст. Інтеграція виробництва ґрунтувалася переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації, передусім зовнішній торгівлі;

II. етап — кінець 19 — середина 20 ст. Інтернаціоналізація

виробництва переходить в іншу стадію, що пов'язана із розвитком складної кооперації. Характерна ознака складної кооперації полягає в тому, що вона ґрунтується на міжнародному поділі праці, який, у свою чергу, стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства;

III. етап — сучасний етап, розпочався з середини 20 ст.

Інтернаціоналізація набуває комплексного характеру, тобто охоплює всі підсистеми світового господарства, поширюється практично на всі галузі виробничої та невиробничої сфер, на всі країни світу. Інтернаціоналізація об'єднує структурні елементи і суб'єкти світового господарства в єдине ціле. Вирізняють два рівні інтернаціоналізації:

> на мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес
залучення фірми до міжнародних операцій, якому
притаманний переважно стадійний характер;

> на макрорівні вона виявляється в розширенні та поглибленні
світогосподарських зв'язків за рахунок підвищення
міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва сприяє зростанню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення. Інтернаціоналізація веде до поширення в усьому світі досягнень науки і техніки, отриманих в окремих країнах.

Інтернаціоналізація господарського життя посилює взаємозалежності національних відтворювальних процесів на світовому ринку. Інтернаціоналізація господарського життя породжує тенденцію до вирівнювання умов виробництва в різних країнах, рівня витрат виробництва, продуктивності праці, норми прибутку тощо. Проте національне господарство не розчиняється в інтернаціональній виробничій єдності. Суттєві соціально-економічні відмінності між країнами зберігаються.

Новий сучасний етап інтернаціоналізації породжений науково-технічною революцією. Розвиток останньої та її наслідки мають за рядом ознак всесвітній характер і передбачають міжнародні зусилля, тому що:

> сучасне оновлення науки, техніки і технології настільки

масштабне, всебічне і глибоке, що здійснити його вже неможливо силами лише однієї, навіть великої держави;

> стає необхідним і економічно виправданим розгортати
виробництво з розрахунку на ряд країн, а нерідко на
потенційних споживачів у всьому світі;

> стало можливим швидке поширення досягнень НТР в усіх
регіонах земної кулі, підвищилась рухливість капіталу та
робочої сили. Створена в одній країні найновіша техніка і
технологія швидко поширюються в усьому світі.

1.2. Транснаціоналізація у світовому господарстві.

Особливу роль в інтернаціоналізації господарства відіграють ТНК. їх виникнення обумовлено тим, що наприкінці 19 століття концентрація і централізація капіталу вийшла за національні межі. З одного боку з'явилися такі монополії-гіганти, які намагалися реалізувати свої можливості по присвоєнню монопольного прибутку не тільки на національному, але й на світовому ринку за допомогою розподілу між собою сфер впливу на ньому. З іншого боку, гостра конкуренція на світовій арені викликала створення міжнародних монополістичних союзів.

Інтернаціоналізація виробництва й капіталу створює умови транснаціоналізації міжнародних економічних відносин. Сплетіння виробництва й капіталу у великих масштабах веде до виникнення потужних корпорацій, головна компанія яких належить капіталу однієї країни, а філії розкидані по багатьох країнах світу. Такі корпорації одержали назву транснаціональні (ТНК). ТНК долають митні бар'єри, створюючи свої філіали і дочірні підприємства в різних країнах. Наприклад, дочірні підприємства і філіали американської ТНК "Ексон" розміщені приблизно у 100 країнах; філіали корпорації МБМ ведуть свої операції у 124 державах. За рахунок проникнення у різні країни ТНК отримують можливість використовувати сприятливі для них відмінності у ресурсній базі цих країн, нерівномірність зміни кон'юктури в різних регіонах, а також здобувати вигоду з існуючих відмінностей у господарському законодавстві і у податкових системах окремих держав.

У 70 — 80-ті роки процес концентрації господарської діяльності у руках найбільших ТНК продовжувався. Доля 382 ТНК збільшилася у зарубіжних операціях: за сумою активів — з 31 до 33%; за об'ємом продажу — з ЗО до 46%; за доходами після сплати податків — з 49 до 53%. До ТНК відносяться не всі компанії, які займаються міжнародною діяльністю, а лише найкрупніші з них. Масштабність критерію віднесення фірм до категорії ТНК з часом зростає: якщо на початку 70-х років до ТНК відносилися корпорації з річним об'ємом продажу в 1 млрд.дол., то у 80-ті роки планка піднялася до 2 млрд.дол.

Між ТНК йде конкурентна боротьба, внаслідок якої співвідношення сил між ними постійно змінюється. Наприклад, за 1967 — 1986 рр. у числі 50 найбільших ТНК світу кількість американських і англійських зменшилася відповідно з 39 до 21 і з5 до4, а німецьких, японських і французьких збільшилася відповідно на 5, 6 і 4. ТНК займають визначні позиції у світовому господарстві. У 80-ті роки на їх долю припадало приблизно 1/3 світового промислового виробництва, 80% світової торгівлі. У цей період 500 найбільших ТНК здійснювали приблизно 80% зарубіжних капіталовкладень, їх економічна діяльність іноді перевищує національні економіки деяких розвинутих країн. Так, у 1980р. об'єм продажу вже згадуваної американської ТНК "Ексон" складав 110 млрд.дол. і перевищив ВНП таких країн, як Австрія і Швейцарія. Саме транснаціональні корпорації відіграють головну роль у процесі поглиблення інтернаціоналізації господарського життя, що має величезне позитивне значення. ТНК факти створюють через свої дочірні фірми і філіали за кордоном так звану другу економіку країни свого базування. У найбільш розвинутих країнах ці "другі економіки" досягли колосальних масштабів.

Тобто 80-90 роки XXст. характеризуються значним посиленням процесу транс націоналізації світової економіки. ТНК стали головним суб’єктом економічної діяльності у світовому економічному просторі, що модернізується. Багато дослідників пишуть про ”настання ери транснаціональної економіки”, чи нової цивілізації зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже і розгортання процесу інтернаціоналізації.

Транснаціоналізація являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій ТНК. Деякі вчені вважають, що транс націоналізація – якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створення транснаціонального капіталу.

В науковій літературі нині утверджується висновок, що до сучасних ТНК навряд чи можливо застосувати категорію конкретної національної належності. В рамках стратегії глобалізації країна початкового базування дедалі частіше розглядається ними лише як один з районів з певними перевагами розміщення. ТНК беруть участь у міжнародному поділі праці на двох рівнях – внутрішньо фірмовому та між фірмовому. Внутрішньокорпораційний поділ праці, який визначає характер і способи взаємодії окремих структурних ланок у процесі міжнародного усуспільнення виробництва, складається під впливом стратегії ТНК. На між фірмовому рівні такий поділ праці починає дедалі більше складатися не між країнами, а між діючими в них ТНК.

Глобальна конкуренція між фірмами змушує їх розглядати світ як цілісний ринок. Незважаючи на олігополістичний характер структури багатьох сегментів цього ринку, тут відбувається постійна зміна співвідношення сил між агентами економічної діяльності внаслідок змін у перевагах власності, а також еволюції переваг інтернаціоналізації й розміщення. В цій боротьбі за контроль над ринковим перетворенням національних фірм у транснаціональні або підвищення ступеня між народності останніх часто стає однією з найважливіших умов зростання фірм. ТНК – найдинамічніший структурний елемент світової економіки, набагато перевищують національні або регіональні форми господарських утворень.

Організаційна і управлінська здатність ТНК інтегрувати фактори й умови виробництва у всесвітньому масштабі і реалізувати переваги власності, інтернаціоналізації та розміщення, роблять їх високоефективним агентом економічної діяльності. Стратегія максимізації загальнокорпораційного прибутку є основою оптимізації ТНК форм і напрямів їх господарської діяльності, внутрішньофірмових і міжфірмових зв’язків.

Діяльність ТНК суттєвою мірою визначає на лише конкурентоспроможність окремих галузей або країн, але й загальні обриси сучасної і майбутньої економіки.

Інтернаціоналізація веде до посилення взаємозв’язків усіх складових частин світового господарства, до глобалізації економічного розвитку.