Смекни!
smekni.com

Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивнихсил (стр. 4 из 7)

2. Міжнародні корпорації та міжрегіональні об'єднання в світовій економіці.

Наведемо склад дев'яти найбільших міжнародних регіональних торговельних блоків:

1. Європейський Союз (ЄС) — Австрія, Німеччина, Велика Британія, Італія, Ірландія, Франція, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греція.

2. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) __ США,

Канада, Мексика.

3. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) — Ісландія Норвегія,
Швейцарія, Ліхтенштейн.

4. Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва
(АТЕС)
— Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур Таїланд, Нова Зеландія,
Папуа-Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни Тайвань, Гонконг, Японія, Південна
Корея, Китай Канада, США, Мексика, Чилі.

5. МЕРКОСУР — Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

6. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) —Ангола Ботсвана,
Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, Південно-Африканська
Республіка, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве.

7. Західноафриканський економічний і валютний союз (ЮЕМОА) — Кот
дівуар, БуркІна-фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі.

8. Південноазійська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) -
Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Непал.

9.Андський пакт — Венесуела, Колумбія, Еквадор Перу Болівія.

Своє завершення цей економічний інтеграційний процес одержав з моменту укладання між цими шістьма державами 25 березня 1957р. у Римі угоди про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке отримало назву спільного ринку. Паралельно з спільним ринком у 1960р. утворюється другий західноєвропейський інтеграційний блок — Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). До його складу ввійшли Великобританія, Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія, а з 1961р. - в якості асоційованого члена — Фінляндія.

Європейський союз (ЄС) виник на базі Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), договір про створення якого був підписаний, як вище зазначалося, у Римі 25 березня 1957 р. і набрав сили 1 січня 1958 р.

Тенденція до економічної інтеграції отримала поширення і серед країн, що розвиваються. У Латинській Америці, Африці, Азії виникло близько 20 економічних угруповань. Причини інтеграції розвинутих країн та країн, що розвиваються, різні. У випадку з розвинутими країнами інтеграція породжується високим рівнем розвитку продуктивних сил, що переросли національні межі, і прагненням підприємств розширити сферу свого панування. Щодо країн, що розвиваються, то економічна інтеграція породжується скоріше низьким рівнем розвитку економіки, прагненням завдяки об'єднанню створити кращі умови для індустріалізації і становлення національної економіки, послабити свою економічну залежність від західних держав.

У Латинській Америці ще на початку 1960-х рр. були створені два економічних угруповання - Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), яку пізніше перетворили в Латиноамериканську асоціацію інтеграції, і Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР). Крім того, в цьому регіоні виникли Андський пакт розвитку (МЕРКОСУР), Карибське співтовариство (КАРИКОМ).

В Африці діють два угруповання західно-африканських країн -ЕКОВАС і КЕАО та ряд інших. В Азії вирішальну і зростаючу роль відіграє АСЕАН. Розширюється Організація економічного співробітництва, що об'єднує країни центральної Азії.

Таким чином, міжнародна торгівля в даний час проходить під знаком розвитку інтеграційних процесів. Результатом цього є зростання масштабів і якісних змін характеру міжнародної торгівлі, що впливає на інтернаціоналізацію економічного життя всіх країн світу.

З. Необхідність включення економіки України в систему світового господарства. Участь України в світових інтеграційних процесах.

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Перші кроки в цьому напрямі в Україні вже зроблено, а саме — прийняті нові Кримінальний, Земельний, Сімейний, Цивільний, Бюджетний кодекси, і інші не менш важливі законодавчі документи.

Україна має все необхідне для включення її у процеси регіоналізації міжнародного співробітництва. Безумовно, це, перед усім, її вигідне геоекономічне положення (яке надає їй важливу роль транзитної країни між Європою і Євразією). Україна займає велику територію на південному-сході Європи; має вихід до Азовського і Чорного морів, знаходиться на схрещенні торгових шляхів: з півночі Європи - на південь, на азіатський і африканський континенти, в арабський світ, а також з заходу, з країн Європейського Союзу, на схід, у країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону; має сухопутний і морський кордон з великою кількістю сусідів. По-друге, Україна має досить значний економічний потенціал (збільшення якого у 2003-2004 рр. отримало нового поштовху), що дозволяє їй бути активним експортером і імпортером товарів, давальницької сировини і послуг.

За роки, що минули з моменту здобуття Україною незалежності, безумовно одним із стратегічних курсів для нашої країни є інтеграція до європейських структур шляхом набуття асоційованого, а згодом і повного членства в Європейському Союзі (ЄС). Це наочно підтверджується

поглибленням конструктивного співробітництва України з ЄС та іншими міжнародними організаціями.

Безпосередня і активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також необхідністю подолання її штучної відокремленості від світового господарства внаслідок одностороннього розвитку в рамках високоспеціалізованих колишніх СРСР та РЕВ, деформованих зовнішньоекономічної політики і механізмів зовнішньоекономічної діяльності та ін.

Очевидно, що успіх досягнення мети України щодо європейської інтеграції залежатиме від послідовності, ефективності та повноти реалізації укладеної 14 червня 1994 року Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством (Європейським Союзом), схваленої Європейською Радою на Гельсінському самміті 11 грудня 1999 року, яка є основою відносин між сторонами, що її підписали.

Для прискорення зазначеної Угоди та створення передумов для набуття Україною членства у ЄС, а також забеспечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір, Указами Президента України відповідно від 11 червня 1998 року №615 та від 14 вересня 2000 року №1072 затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу та схвалено відповідну Програму інтеграйції України. Урядом України також було започатковано відповідні дії у цьому напрямі. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року №1496 затверджена Концепція адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Враховуючи положення цих фундаментальних політично-правових документів (підзаконних актів), що визначають основні напрями інтеграційного процесу, зокрема, адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, яка в свою чергу передбачає реформування правової системи держави, що охоплює низку галузей права, в тому числі і виборче право у відповідності з європейськими нормами і стандартами, наша держава має поступово наближатися до кінцевої мети — європейського вибору[6, с.44].

Згідно вищезазначеної стратегії основні напрями інтеграційного

процесу України до ЄС такі [3]:

1. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС,
забезпечення прав людини

2. Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між
Україною і ЄС

3. Інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки

4. Політична консолідація та зміцнення демократії

5. Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС

6. Культурно-освітня і науково-технічна інтеграція

7. Регіональна інтеграція України

8. Галузева співпраця

9. Співробітництво в галузі охорони довкілля
Європейський Союз встановлює також такі вимоги до країн -

претенденток на вступ [9, с.221:

1. стабільність функціонування національних інститутів, що
забезпечують демократію, верховенство закону, права людини і захист
інтересів національних меншостей;

2. наявність сформованої і діючою ринкової економіки;

3. здатність конкурувати і витримати натиск ринкових сил на
внутрішньому ринку Євросоюзу;

4. готовність прийняти на себе у повному обсязі зобов'язання,
пов'язанні зі вступом у ЄС.

Зрозуміло, що на нинішньому етапі Україна поки що не відповідає вимогам ЄС до його членів і співробітничає з Євросоюзом на партнерській основі - перший рівень співробітництва, за яким повинні бути послідовно реалізовані такі етапи поступового включення в ЄС: установлення режиму найбільшого сприяння, створення зони вільної торгівлі, митний союз, асоційоване членство, повноправне членство.

Говорити про вступ України до ЄС можна буде не менше ніж через 10 років. Оцінюючи перспективи України щодо реалізації її "глобального замислу - інтеграції в Європу, слід наголосити, що наздогнати й випередити Європу Україна не зможе. Це факт (за песимістичними оцінками Україна зможе наздогнати розвинуті індустріальні країни за існуючим рівнем виробництва лише у 2086 році [11, с.251], але ж передові індустріальні країни також не будуть стояти на місці).

Крім того, навіть якби за переліченими раніше критеріями країна була б вже готова до вступу до Євросоюзу, вона спочатку повинна була б провести всеукраїнський референдум, і тільки в разі згоди більшості населення на Інтеграцію до ЄС могла б реалізувати цю мету. Але, попри офіційно проголошену позицію України про європейський вектор розвитку, в суспільстві триває дискусія з цього приводу, немає необхідного одноголосного волевиявлення різних політичних сил на його користь. Готовність більшості населення України стати на "шлях до Європи", який було обрано політичним керівництвом держави, викликає певні сумніви. Європейський вибір був зроблений не населенням України; в країні не існує руху за Європу. Населення Західної України відчуває себе часткою Європи, в той час, коли більшість мешканців Східної і Південної України бажають, щоб Україна разом з Росією і Білоруссю стала часткою (східно -) слов'янського співтовариства [12, с.77]. По суті "Європейська інтеграція" є політикою перш за все українського уряду. Тому виникає питання, наскільки реальним є досягнення стратегічної цілі зовнішньої політики — інтеграції з Західною Європою — курс на яку взяв офіційний Київ. Однак референдум по цьому питанню залишається справою вельми віддаленого майбутнього доти, поки ЄС відмовляє Україні у конкретній європейській перспективі.