Наведений раніше аналіз стану злочинності серед співробітників ОВС свідчить саме про недостатній рівень індивідуального попередження злочинів цієї категорії правопорушників.
Визначення підстав для застосування індивідуальних заходів попередження стосовно співробітників ОВС є обов’язковою умовою цієї діяльності. Визначення кола осіб, стосовно яких виникла потреба в індивідуальному попередженні злочинів, повинне ґрунтуватися на наявності реальних підстав для цієї діяльності, тобто її здійснення, мусить бути обґрунтованим і потрібним [30]. Безпосереднє виокремлення конкретних осіб, пов’язане з прогнозуванням на ґрунті ознак, що складають конкретне значення кримінологічних підстав.
Одним із перших Г.А. Аванесов запропонував у загальному вигляді методику індивідуального кримінологічного прогнозу, яка, на його думку, повинна складати прогностичну модель, побудовану на основі вивчення і узагальнення зовнішніх показників поведінки і внутрішніх мотивів та установок [18].
Конструктивніші й ґрунтовніші розробки у цьому напрямі були здійснені А.П. Закалюком, який визначає методичні принципи прогнозування індивідуальної злочинної поведінки та методи прогнозування [30]. Це дає можливість творчо використовувати ці методики для кримінологічного прогнозування індивідуальної злочинної поведінки з боку певних категорій співробітників ОВС. Подальша розробка прогностичних моделей та вирішення проблем, пов’язаних з відбором адекватних і зручних для прогнозування ознак (індикаторів), надання їм правильної оцінки за бальною шкалою для здобуття найвірогідніших прогностичних висновків стосовно майбутньої поведінки осіб, які піддавались прогнозу, дає змогу виявити кримінологічне підґрунтя для майбутньої розробки тактики індивідуального попередження злочинної поведінки з урахуванням даних здійсненого прогнозу.
Формування наукових основ тактики індивідуального попередження злочинів як у теоретичному аспекті, так і на прикладному рівні, як зазначає А.П. Закалюк, ще не дістало глибокої системної розробки [30]. Тим більше, вкрай недостатньо розроблені вченими-кримінологами питання, що розглядаються у даній роботі. Тому, розглядаючи ці проблеми в даному контексті, варто погодитися з А.П. Закалюком у тому, що індивідуальне попередження злочинів (у тому числі в середовищі співробітників ОВС), як і інша правозастосовча практика та вся попереджувальна практика в цілому, не може здійснюватися стихійно, безсистемно, а мусить мати свою науково обґрунтовану тактику. Це означає, що з наукових позицій треба вивчити і визначити поняття, сферу дії, підстави, принципи, вимоги і умови здійснення цієї тактики, а також елементи, інтенсивність, черговість, порядок і способи застосування та результативність її практичного втілення.
Крім цього, підкреслимо, що тактика індивідуального попередження злочинів мусить акумулювати та забезпечувати практичне використання багатьох наук (у тому числі й науки управління) і передової практики, добиватися позитивного впливу та змін в об’єкті дослідження, яким у цьому випадку виступає співробітник ОВС, щоб усунути імовірність вчинення ним злочину.
Забезпечення власної безпеки системи МВС як спеціально-кримінологічний засіб запобігання та протидії злочинам, що вчиняються окремими співробітниками ОВС, має за мету усунення такого поступового утворення нового кримінологічного феномену як втягування все більшої кількості державних службовців, у тому числі й правоохоронних відомств, у протиправну (злочинну) діяльність.
Криміналізація правоохоронних органів має своє підґрунтя і закономірний розвиток в умовах ескалації злочинності і функціонування поряд з офіційними структурами «кримінальних спільнот», генератором яких виступає організована злочинність. Тому надзвичайну актуальність і практичну значимість являє собою проблема попередження та подолання злочинності з боку деяких співробітників ОВС як фактора, що певною мірою виступає загрозою національній безпеці країни.
Саме тому спрямованість попереджувальних дій мусить охоплювати і враховувати такі аспекти:
- злочинність осіб, наділених специфічними повноваженнями у сфері охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю, об’єктивно властива усім моделям суспільного устрою;
- сфери і межі діяльності співробітників ОВС надто широкі, багатогранні і різнобічні (попереджувальні, правозастосовчі, оперативно-розшукові, включаючи негласні, тощо);
- зміст і сутність протиправних дій з боку окремих представників правоохоронної системи не вичерпується сферою виконання ними службових завдань;
- владні повноваження співробітників відповідних структурних підрозділів системи МВС в силу своєї специфіки відрізняються гнучкою адаптацією до нових форм і методів злочинних проявів (незаконна участь у підприємницькій діяльності, явне посередництво при вирішенні проблем, що виникають при здійсненні правоохоронними відомствами своєї контрольної функції, вимагання хабара за бажане вирішення певного кола питань, пов’язаних з провадженням по кримінальних справах, об’єднання частини співробітників у групи, які можуть спеціалізуватись як на «розвалі» кримінальних справ, так і на вчиненні злочинів загальнокримінальної спрямованості, передусім за допомогою наявної в органах внутрішніх справ інформації про протиправну діяльність певних структур чи осіб).
Як відомо, суспільство, держава і окремий індивід у контексті всіх його соціальних зв’язків являють собою певну систему. Тому термін «безпека» у цьому випадку має розглядатись як невід’ємна властивість будь-якої системи, що характеризує її цілісність, самостійність та стійкість. Втрата будь-якої із цих ознак неминуче призведе до руйнування чи загибелі системи [22]. Саме з цих позицій можна стверджувати про правомірність і доцільність існування такої категорії як внутрішня безпека ОВС та її забезпечення, що має на увазі досягнення певного рівня захищеності життєво важливих інтересів системи МВС від зовнішніх чи внутрішніх загроз. Тут йдеться про власну (внутрішню) безпеку відомства як про специфічний об’єкт охорони його інтересів. Звідси витікає поняття «забезпечення власної безпеки» в органах внутрішніх справ як заснованої на принципах комплексного підходу програмування та планування діяльності спеціальних суб’єктів (підрозділів внутрішньої безпеки і розслідувань) і апаратів по роботі з кадрами, покликаних забезпечити досягнення такого рівня захищеності життєво важливих інтересів системи МВС, який відповідав би критеріям безпеки і одночасно створював відповідні умови для усунення можливості проникнення в органи внутрішніх справ представників кримінальних структур чи осіб з криміногенною мотивацією, запобігання і протидії протиправній діяльності співробітників ОВС та умовам її виникнення та захисту персоналу системи МВС та їх близьких від кримінальних зазіхань.
Потреба в науковому та правовому забезпеченні власної безпеки обумовлена не лише наявністю негативних тенденцій у динаміці та структурі злочинності серед співробітників ОВС, але й відсутністю всебічно обґрунтованих методичних і практичних рекомендацій з цих питань.
Вимагає глибшої і детальнішої розробки і регламентації проблема пошуку нових та оптимізації чинних шляхів зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ, формування ефективної системи заходів, яка б унеможливлювала випадки, коли частина співробітників ОВС має змогу активно і професійно використовувати знання, навички, зв’язки та інформаційні дані, здобутих в процесі оперативно-службової діяльності, а також табельну зброю, спеціальні засоби, техніку та інші можливості системи для власної протиправної діяльності.
У цьому зв’язку є потреба створити ефективну систему різнопланових прийомів та способів для своєчасного виявлення і усунення фактів прихованої протиправної діяльності з боку частини співробітників системи МВС, особливо злочинів, що мають багатоепізодний характер та пов’язані з діяльністю організованих злочинних груп і забезпечуються чітким розподілом ролей, використанням зв’язків та можливостей впливових посадовців для протидії викриттю протиправної діяльності.
Отже, здійснюючи заходи, спрямовані на зміцнення внутрішньої безпеки системи, потрібно мати на увазі три основних напрями її забезпечення. По-перше, вирішення комплексу завдань (медичних, психологічних, організаційних і оперативно-розшукових), спрямованих на виявлення в процесі формування резерву нового прийому на службу в органи внутрішніх справ кандидатів, які за своїми особистісними якостями і мотивацією до правоохоронної діяльності не відповідають обов’язковим вимогам та стандартам, наявність яких є потрібною для співробітників цього правоохоронного відомства, а також забезпечення активної протидії їх намаганням проникнути в систему кримінальної юстиції. По-друге, це своєчасне виявлення, викриття і припинення фактів злочинної поведінки з боку окремих співробітників органів, а також випадків ініціативного підкупу і залучення до кримінальної діяльності морально не стійких співробітників та намагань криміналітету впливати на співробітників системи МВС, у тому числі й під час службових та побутових стосунків. По-третє, це активна протидія поширенню дезінформації, застосуванню шантажу чи інших методів і засобів дискредитації співробітників, загрозі фізичного усунення чи застосування психічного та фізичного тиску безпосередньо на самого співробітника чи використовуючи для цього сім’ї, близьких та родичів.