І аналогічним чином характеризується питома вага засуджених у залежності від періоду вчинення злочину і в наступні роки. У 1998 році було зареєстровано 533 злочини, з них лише 71 (13,3 %) були розглянуті судами в році реєстрації з винесенням обвинувальних вироків. Як і в попередньому році, у 1998 році основна маса завершених провадженням кримінальних справ (63,2 %,), по яких судами винесені обвинувальні вироки, припадає відповідно на 1997 (44,1 %) та 1996 (19,1 %) роки. По решті завершених провадженням кримінальних справ злочини були вчинені: у 1995 р. 7,3 %, у 1994 р. 5,9 %, у 1993 р. 2,2 %, у 1992 р. 1,4 %.
На наш погляд, існуюча форма статистичного обліку та аналізу повідомлень про злочини і прийнятих по них рішеннях не дає повної уяви про стан криміногенної обстановки в системі, що, в свою чергу, не дозволяє організації та проведенню кваліфікованої та ефективної профілактичної роботи.
Для більш точної й реальної оцінки криміногенної обстановки в системі ОВС з використанням такого критерію як кількість засуджених співробітників, потрібно передусім враховувати розподіл завершених розглядом у судах кримінальних справ у залежності від моменту скоєння злочину. Для прогнозування криміногенної обстановки в ОВС в цілому або окремо взятому підрозділі, варто мати на увазі, що з числа порушених кримінальних справ тільки близько половини завершуються винесенням обвинувальних вироків судами та, по-друге, не можна оцінювати криміногенну ситуацію поточного року в органах внутрішніх справ лише за кількістю засуджених у цьому році співробітників, оскільки серед них близько 90 % притягнуті до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у минулі роки; по-третє, варто мати на увазі, що досить значна кількість кримінальних справ – близько 50 % - порушується недостатньо мотивовано, лише за деякими зовнішніми ознаками в діях співробітника складу злочину, і заздалегідь не має перспективи для реалізації.
Отже, вчинення злочинів співробітниками ОВС зумовлене наявністю суб’єктивних та об’єктивних чинників, викликаних суттєвими недоліками в доборі співробітників на службу, а також наявністю гострих соціальних проблем, які негативно впливають на моральну стійкість співробітників та їхнє ставлення до служби.
Крім цього негативну роль у створенні в колективах ОВС протидії злочинним проявам відіграють кругова порука з боку колег по службі, низька вимогливість окремих командирів та начальників, недоліки в роботі спецслужб по своєчасному виявленню і припиненню кримінально караних діянь.
Поняття латентності злочинів має декілька визначень. Частина авторів вважає, що латентна злочинність – це сукупність злочинів, які були не виявленими, а тому залишилися невідомими органам ОВС, прокуратури, СБУ, судам, інші вважають латентними такі злочини, що приховані від одного чи кількох державних органів, яким законом надане право розслідувати чи вести провадження по справах про вчинені злочини. Характеризуючи латентну злочинність мабуть і ті, й інші автори праві, тому логічно було б запропонувати таке визначення цього явища: під латентними варто розуміти злочини, які через певні обставини небули виявленими або були умисно приховані від обліку незалежно від причин та мотивів такої дії, а тому не дістали свого відображення в офіційній статистиці. І незважаючи на те, що всі ці визначення відрізняються одне від одного – акцент у них єдиний: вчинені злочини не були певним чином зареєстровані у відповідних державних органах, тобто офіційно вони не легалізовані. І справа не лише в тому, що є злочини, інформація про які все ж (повністю чи частково) поступає до правоохоронних органів, але за різних причин не реєструється. Зокрема так буває при приховуванні ними злочинів від обліку. Інформація поступила і раптом пропала, а злочинець уникнув законного покарання. Можуть бути й інші ситуації чи обставини. Тому латентною здебільшого і вважають злочинність, відомості про яку не надійшли до офіційних звітних чи узагальнених статистичних даних. У цьому випадку ми стикаємося з суб’єктивною оцінкою латентної злочинності (числом латентних злочинів). Експертні оцінки цієї цифри досить різноманітні і досить відрізняються одна від одної. Обережні експерти вважають, що співвідношення зареєстрованих і латентних злочинів приблизно коливається в межах 1:3 чи 1:5. Сміливіші припускають співвідношення 1:10, а то й більше.
Науковці США вважають, що коли офіційне число вчинених у їхній країні злочинів становить 13-15 мільйонів, то латентна злочинність дорівнюватиме близько 30 мільйонам, чи, навіть більше. В нашій країні подібні оцінки поки що не фігурували. Звичайно, Україна особливо нічим від інших країн не відрізняється щодо криміногенної ситуації у сучасних умовах розвитку суспільства. І латентність злочинів у нас така ж велика. Особливо, якщо врахувати досить поширену в період існування колишнього СРСР практику замовчування справжнього стану злочинності, мотивуючи її зниження тим, що в країні ліквідоване соціальне підґрунтя для вчинення злочинів.
Існування латентної злочинності безпосередньо в органах внутрішніх справ зумовлене багатьма обставинами. Серед основних можна виділити невизначеність суб’єкта у незареєстрованих злочинах, яким може виявитися співробітник міліції, чи невиявлення самого вчиненого злочинного діяння. І все ж найбільшу розповсюдженість отримали факти, коли вчинене співробітником міліції злочинне діяння не лише законним порядком не реєструється, але й умисно не “помічається”, що дає можливість визначення і обмеження його відповідальності на розсуд посадової особи чи осіб, яким стало відомо про цей злочин. Така практика часто проявляється коли проти співробітника, який вчинив діяння з ознаками складу злочину, кримінальна справа не порушується, а на підставі зібраних відповідними службами матеріалів він звільняється зі служби за власним бажанням, рідше – у дисциплінарному порядку за негативними мотивами.
Аналізуючи латентну злочинність у системі МВС України, треба мати на увазі, що як і в загальній практиці деякі її види більш латентні, інші – менш. Це залежить як від особливостей конкретних видів злочинів, так і від позиції керівників органів, підрозділів і служб та оперативних співробітників, які не завжди приймають рішення про своєчасне порушення кримінальних справ чи передачу матеріалів до органів прокуратури для вирішення по суті. Такі випадки свідчать про наявність у системі кругової поруки, а іноді й випадків, коли вчинене співробітником злочинне діяння (найчастіше – дорожньо-транспортні пригоди) колегами по службі зовні обставляється таким чином, що потерпілий від злочину перетворюється в обвинувачуваного. А в ряді випадків причиною цього може бути помилка при кваліфікації злочину. В той же час не можна скидати з рахунків намагання деяких керівників у такий спосіб “покращити” показники стану і структури злочинних проявів з боку співробітників міліції того чи іншого регіонів.
Дані статистики свідчать, в середньому щороку близько 25 тис. людей пропадають безвісти та перебувають у розшуку, частина з них зникає безслідно. Вибіркові дослідження показують, що приблизно половину з них було вбито. З урахуванням того, що останнім часом викрито кілька організованих злочинних угруповань у яких активну участь брали як колишні, так і діючі співробітники органів, і на рахунку яких не одне викрадення людей з подальшим їх вбивством, ймовірно передбачити причетність до частини таких вбивств співробітників ОВС.
Найбільшу латентність, на наш погляд, мають крадіжки (переважно незначні) особливо з об’єктів харчової промисловості та підприємств сільського господарства, що охороняються міліцією. Це ж можна сказати про зґвалтування, хабарництво, перевищення влади або службових повноважень, зловживання владою чи службовим становищем. “Керованими” в плані латентності можна вважати такі злочини, як хуліганство чи порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами. “Зовнішні” показники цих видів злочинів можуть змінюватись у залежності від різних обставин, далеких як від інтересів боротьби за очищення ОВС від негідних співробітників, так і боротьби зі злочинністю в цілому.
Між тим, боротьба зі злочинністю в системі ОВС може бути успішною лише тоді, коли відомий її справжній стан. Інакше усі зусилля по зміцненню кадрового потенціалу системи, підвищенню надійності її співробітників у боротьбі зі злочинністю не дадуть бажаних наслідків, а сукупність профілактичних заходів носитиме поверховий і примітивний характер. Крім того, не маючи реальної картини рівня та структури злочинності серед співробітників ОВС, неможливо передбачити, розробити і закріпити на державному рівні заходи, що сприяли б покращенню добору кадрів за рахунок докорінного поліпшення їх матеріального, соціального та фінансового забезпечення з тим, щоб зробити службу в органах внутрішніх справ привабливішою для населення. А це в свою чергу сприятиме розширенню можливостей для конкурсного прийняття на службу. Але, без сумніву, латентність злочинів як у суспільстві в цілому, так і в органах внутрішніх справ зокрема залишається високою.
В даній проблемі, яка є досить специфічною, переплітається надто багато різноманітних інтересів: політичних, кар’єристських, корисливих тощо. Є підстави стверджувати, що офіційна статистика ніколи не матиме справжньої цифри вчинених злочинів. Не буде вона повною і для неофіційних джерел.
Однак, в інтересах зміцнення ОВС потрібно з допомогою наявних матеріалів та засобів осягнути хоча б максимально наближену до істинної цифру злочинності. Це цілком реальне завдання.