Смекни!
smekni.com

Місце України в міжнародній торгівлі продуктами ІВ (стр. 3 из 13)

Географічне зазначення – обєкт промислової власності; назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві твору, що походить із цього географічного місця і має певні якості, репутацію або інші характеристики, зумовлені, притаманними цьому географічному місцю природними умовами та людським фактором[12,642].

Зазначення походження товару буває 2 видів:

1) Просте-не підлягає реєстрації;

2) Кваліфіковане - охоплює такі терміни: назва місця походження товару та географічне зазначення походження товару. Правова охорона діє на підставі реєстрації, яка є безстроковою. Розкриває особливості тієї чи іншої місцевості, що надають товару певну відмінність.

Не визначається зазначення походження товару, яке хоча і містить назву географічного обєкту. Але є загальновживаним щодо товарів певного виду і яке не повязане з місцем його виготовлення (напр., голландський сир).

Фірмове найменування – усталене позначення підприємства або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність.

Фірмове найменування повинне складатися, як мінімум, із двох частин:
—вказівка на організаційно-правову форму підприємства;
— власне найменування юридичної особи.

Недобросовісна конкуренція — це діяльність суб'єктів ринку, спрямована на забезпечення домінуючого становища на ринку й одержання максимальної вигоди за допомогою обману споживачів і партнерів.

Економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктамигосподарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями,аокремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку[4, ст.1].Способи боротьби з недобросовісної конкуренцією згідно ЗУ «Про захист економічної конкуренції»[4, 8-21]:1. Обмежувальна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань.2.Неправомірне використання суб'єктом господарювання ринкового становища.3. Дискримінація конкурентів суб'єктами господарювання.4. Обмежувальна діяльність об'єднань Отже, спільною рисою для традиційних об’єктів ІВ є те, що вони захищені охоронними документами (патент, свідоцтво), можуть виступати об’єктом торгівлі та є оприлюдненими.До нетрадиційних об’єктів ІВ відносяться:1. Ноу-хау – це не захищені охоронними документами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного та іншого характеру, що можуть бути використані в наукових розробках та дослідженнях для виготовлення та реалізації продукції.

В 1961 році Міжнародна торгова палата дала таке визначення ноу-хау: це знання чи технічний досвід, або сукупність знань і технічного досвіду секретного характеру, що необхідні для здійснення або практичного втілення продуктів, який в сукупності чи індивідуально слугує технічному процесу[33].

В 2-х останніх поняттях основними моментами є: 1)практична цінність; 2)промислові цілі; 3)секретність (відсутність публікацій та широкого розповсюдження знань, певна конфіденційність); 4)виробництво нової продукції.

З цих визначень ноу-хау можна вважати товаром. Об’єктом купівлі-продажу може бути як одне знання та досвід, так і їх сукупність. Ступінь інноваційності цих знань (а не лише витрати на їх розробку) буде впливати на ціну.

В 1968 р. в Угорщині на нараді Міжнародної асоціації по охороні інтелектуальної власності (AIPPI) вводиться нове поняття “промислове ноу-хау” – технічні знання досвід, дані, методи або комбінації цих факторів, які мають цінність, використовуються або можуть бути використані, які відомі лише обмеженому колу осіб і у своєму повному досвіді ніде не опубліковані і не отримали захисту як промислова власність[28].

2. Раціоналізаторська пропозиція – це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано (вдосконалення техніки, продукції, способів контролю).Раціоналізаторською визнається пропозиція, що є новою і корисною для підприємства, якому вона подана, і передбачає створення або зміну конструкції виробів, технології виробництва, техніки або складу матеріалів.

Висновок: Інтелектуальна власність - це законодавчо закріплені права на результати інтелектуальної діяльності людини у різних сферах суспільного життя, та відповідна система економічних відносин. При всіх своїх характеристиках інтелектуальна власність має економічну вартість. Вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу, в залежності від того, хто нею розпоряджається. Сьогодні, найчастіше інтелектуальна власність стає важливим активом підприємства, який дозволяє нарощувати прибутки, отримувати довготривалі конкурентні переваги, покращувати свої позиції на внутрішньому та зовнішньому ринках та ін. Необхідною умовою реалізації цих економічних переваг або ефектів від використання інтелектуальної власності є правовий захист.

Інтелектуальна власність є одним із найважливіших чинників, що визначають успіх виробничої та підприємницької діяльності як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку. На сьогодні за наявності рівних можливостей, доступу до інформації і технічних умов, конкурентна боротьба переноситися в сферу досягнень у галузі інтелектуальної власності. Світовий бізнес вже давно оцінив значення і важливість самої природи інтелектуальної власності. Тому реєстрація, ефективне управління і захист об’єктів інтелектуальної власності нині набувають особливого значення.Ефективність міжнародної торгівлі ІВ залежить від правового захисту. В умовах глобального конкурентного середовища першочерговою причиною необхідності посилення захисту інтелектуальної власності є економічна: природа інтелектуальної праці є такою, що виключно дорогі і інколи довгоочікувані результати можуть бути скопійовані і застосовані конкурентами майже миттєво. При цьому важливим є не стільки сам факт копіювання, скільки його економічні наслідки: виробництво підробок об’єктивно зменшує попит на оригінальні товари, а їх виробники недоотримують прибуток, на який мають законне право.Тому країни світу в своїх регуляторних вистемах намагаються вирішити проблеми прав захисту об’єктів ІВ. Тоді зростає мотивація творців та продавців об’єктів ІВ на здійснення торгівлі.

1.2.Форми та особливості торгівлі продуктами інтелектуальної власності.За характером угоди міжнародна передача об’єктів ІВ може здійснюватись на комерційних та некомерційних засадах. Якщо покупець оплачує науково-технічні знання, які передав йому продавець, то таку передачу визначають як комерційну. Якщо грошових зобов’язань не виникає, то передача технології носить некомерційний характер.До некомерційних форм передачі об’єктів ІВ належать: спільне проведення НДДКР, обмін спеціалістами, підготовка та перепідготовка кадрів, «відплив інтелекту», прямі зв’язки із науковими установами, проведення наукових конференцій, симпозіумів, виставок, ярмарків, навчання студентів, створення довідково-інформаційної літератури, комп’ютерних банків даних про науково-технічні досягнення, діяльність міжнародних організацій зі співробітництва в галузі науки і техніки, промисловий шпіонаж. До комерційних форм передачі обєктів ІВ належать: ліцензійні угоди,інжиніринг, франчайзинг, технічна допомога, ноу-хау, контракти під ключ, консалтинг. Зміст операцій по торгівлі об’єктами ІВ полягає в передачі на комерційній основі іноземному партнеру результатів науково-технічної діяльності, що мають як наукову, так і практичну цінність. На практиці в даний час такі операції одержали назву міжнародного обміну ПІВ.Для підприємців, що продають і купляють об’єкти ІВ, захист винаходів та інших об'єктів промислової власності має велике значення. Він значно сильніший, ніж захист об'єктів, захищених авторськими правами. Як правило, забороняється несанкціонована імітація захисних ознак.Розкриємо деякі нові поняття комерційних форм передачі обєктів ІВ.
Ноу – хау є специфічним об’єктом ІВ. В залежності від змісту, "ноу-хау" може бути конструкторське, технологічне, виробниче, управлінське, комерційне, фінансове.
Характерними рисами "ноу-хау" являються:
-науково-технічна й економічна цінність;
-практичне використання;
-відсутність прямого захисту в ролі промислової власності;
- повна чи часткова конфіденційність."Ноу-хау" можепередаватисявтакихформах, як:
1) документація (креслення, схеми, керівництво, інструкції, специфікації, результатидослідівіїхпротоколи, формули, рецептиіт.д.);
2) безпосереднійдосвідспеціалістів, яківолодіютьниміздатнійоговикористативпевнійгалузі.
В сучасних умовах без знання "ноу-хау" в більшості випадків неможливо відтворити промислово освоєну нову техніку і тим більше неможливо її удосконалення, створення її наступних поколінь. Не маючи "ноу-хау" практично неможливо використовувати винаходи, права на які придбані в інших країнах у розробника (автора) цих винаходів. Тому "ноу-хау" сьогодні набуває значної цінності і може бути об'єктом купівлі-продажу.[22]У більшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами: патентами, ліцензіями, ноу-хау, копірайтом, промисловим зразком, товарним знаком, інжиніринг, франчайзинг. Розкриємо деякі поняття:

Патентні угоди — це міжнародні торговельні угоди, згідно з якими влас­ник патенту поступається своїми правами на використання винаходу покуп­цеві патенту. Зазвичай, малі вузькоспеціалізовані фірми самостійно не мо­жуть впровадити винахід у виробництво, тому продають патенти великим корпораціям.Економічний зміст патенту полягає в наданні державою на своїй території монопольного права винахідникові на використання його винаходу протягом певного терміну (як правило, 15 – 20 років). Це монопольне право полягає в тому, що в межах вказаного терміну дії патенту тільки його власник може виготовляти, використовувати і продавати товари, в яких втілюється його винахід або використовувати певні методи та засоби виробництва цієї продукції. Практично всі товари, які виходять на ринки розвинених країнах, є запатентованими.
Міжнародне ліцензування виступає у вигляді торгівлі (передачі) ліцензій на винаходи, патенти, технології, ноу-хау, а також формули, схеми, торгові марки, програми тощо. Як і всілякі міжнародні торговельні обмінні операції,ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання угод, учасниками яких є: ліцензіар — продавець патенту, ліцензії чи нових знань, та ліцензіат — покупець. Предметом міжнародного ліцензійного контракту являється запатентований винахід чи технологічний процес, технічні знання і досвід, товарний знак.Ліцензія — це дозвіл, який видається ліцензіаром ліцензіатові на промислове і/або комерційне використання винаходу протягом обумовленого терміну за винагороду.