В 2000 р. в умовах наростання негативних процесів, а саме нездатності й небажання банків фінансувати конкретні виробничі сектори економіки, турецька адміністрація змушена була прийняти більш тверді заходи як адміністративного, так і ринкового характеру. Каталізатором вживання подібних заходів послужила необхідність реалізації рекомендацій і вимог МВФ у рамках підписаної в 1999 р. спільної програми по стабілізації економіки Туреччини, від успішного виконання якої багато в чому залежало одержання кредитів від цієї фінансової організації.
Початком державного втручання в банківську систему послужило прийняте в листопаді 2000 р. рішення ЦБ Туреччини про посилення контролю й обмеженні доступу на ринок місцевої валюти - турецької ліри - для приведення у відповідність із доларовою масою, що звертається як у формі готівки, так й у формі позичкового капіталу. Цим переслідувалися кілька цілей короткострокового й довгострокового характеру: звуження можливостей для діяльності т.зв. банків-пірамід, стимулювання процесу їхнього банкрутства, повернення твердої валюти з-за кордону, формування такої кон'юнктури кредитного ринку, коли невигідно, а в окремих випадках ризиковано буде займатися всілякими спекулятивними операціями.
У короткостроковому плані ефект не змусив на себе довго чекати. Недостача місцевої валюти призвела до різкого зростання відсоткових ставок на міжбанківському кредитному ринку, в наслідок чого у ряді банків почалися серйозні проблеми з ліквідністю. У результаті шість банків, включаючи й досить великий "Демирбанк", виявилися на грані банкрутства й були переведені в резервний фонд при "Раді по контролі за діяльністю банків", де ще з кінця 1999 р. перебувають п'ять інших банків. Крім цього в комерційного банку "Парк Ятирим Банкаси", що займає 61 місце серед 81 банку країни, була відкликана ліцензія на здійснення банківської діяльності, що фактично означало його банкрутство.
Рішучі заходи, розпочаті турецькою адміністрацією, одержали належну оцінку з боку МВФ й інших міжнародних фінансово-банківських інститутів. Для підтримки дій турецької влади по подальшому вдосконалюванню банківської системи, поліпшення валютно-фінансового положення країни вже в середині грудня 2000 р. МВФ, МБРР і ряд західних банків ухвалили рішення щодо виділенні Туреччини кредитів загальним обсягом більше 12,4 млрд. дол., у т.ч. МВФ - 10,4 млрд. дол.; МБРР - 1,028 млрд. дол. і синдикований кредит західних банків - 1,0 млрд. дол.
Проте, внаслідок порушення нормального функціонування банківської системи незабаром дали про себе знати. Процес погіршення ліквідності банків, при посиленні контролю з боку ЦБ за потоками інвалюти, призвів до різкого зростання на ринку потреби у вільно конвертованій валюті. Тільки в першій половині лютого 2001 р. ЦБ Туреччини було продано більше 5 млрд. дол. США. У складних умовах наприкінці лютого урядом було ухвалене рішення про введення змінного валютного курсу, що миттєво призвело до різкого знецінювання турецької ліри і її фактичної девальвації більш ніж на 40 %.
Що стосується валютно-фінансового положення Туреччини в 2000 р., то воно в цілому протягом року складалося несприятливо, хоча загальне економічне становище трохи покращилося. З одного боку, вдалося не тільки призупинити позначилося в 1999 р. скорочення виробництва ВНП, але й забезпечити його ріст (6,0 %). Разом з тим найбільший темп росту зафіксований у невиробничій сфері - торгівлі (11,6 %), у той час як у розвитку найважливіших виробничих галузей великий розрив у темпах лише підсилює структурні диспропорції: промисловість (5,6 %), сільське господарство (4,1 %), транспорт і зв'язок (5,1 %), будівництво (5,8 %).
В області внутрішніх фінансів, особливо в бюджетній сфері, також спостерігалися неоднакові тенденції розвитку. Зокрема, вперше відзначене за останні роки успішне забезпечення дохідної частини держбюджету (112 % від запланованого рівня), яке сполучалося зі значно збільшеними витратами, - 42,4 трлн. лір за січень - листопад 2000 р., у той час як за весь 1999р. їхній розмір склав 26,5 трлн. лір. У цілому бюджетний дефіцит за розглянутий період (11,0 трлн. лір) був зафіксований ненабагато більше дефіциту виконаного бюджету за весь 1999 рік (10,1 трлн. лір). Разом з тим, політика дефіцитного фінансування, що тривала в цих умовах, призвела до подальшого збільшення внутрішнього боргу уряду, розмір якого в грудні 2000 р. склав більше 34 трлн. лір, у порівнянні з 22 трлн. лір наприкінці 1999р.
В області зовнішньої торгівлі й міжнародних розрахунків слід зазначити, насамперед, формування величезного розміру дефіциту балансу поточних операцій - 9,5 млрд. дол. Аналіз платіжного балансу показує, що це відбулося головним чином за рахунок різко зрослого зовнішньоторговельного дефіциту - 26,4 млрд. дол. (експорт - 27,3 млрд. дол., імпорт - 53,9 млрд. дол.), майже у два рази в порівнянні з 1999 р.
Разом з тим деяке збільшення доходів від туризму (7,0 млрд. дол.) і наявність на достатньому рівні валютних резервів ЦБ (20 - 22 млрд. дол.) дозволило, з однієї сторони трохи снівелірувати платіжний баланс у цілому й, з іншої сторони виділяти кошти (15,6 млрд. дол.) по обслуговуванню зовнішнього боргу (114,3 млрд. дол. за станом на грудень 2000 р.).
Слід зазначити, що згідно із прогнозами МБРР до 2006 р., загальний обсяг платежів у погашенні зовнішнього боргу Туреччини, включаючи відсотки, складе 84,7 млрд. дол., тобто близько 9 млрд. дол. щорічно. З обліком щорічних імпортних платежів, що збільшуються, що складають у середньому 45 - 50 млрд. дол., це означає, що Туреччина для підтримки своєї платоспроможності в довгостроковому плані змушена буде виділяти порядку 60 млрд. дол. у рік, що досить проблематично, з огляду на нинішні експортні можливості країни.
Що стосується платоспроможності Туреччини в середньостроковій і короткостроковій перспективі, то ситуація тут буде залежати від багатьох факторів. Насамперед, від політичної й економічної стабільності в країні, здатності перебороти серію урядових криз. У цьому зв'язку функціонування 57-го коаліційного уряду із квітня 1999 р. можна розглядати як стабілізуючий для фінансів фактор, що зміцнює довіру до Туреччини з боку міжнародних фінансових і банківських кіл.
У міжнародній практиці найбільш ефективним методом оцінки платоспроможності тієї або іншої країни є метод критичних рівнянь, обумовлених за допомогою відносних фінансово-економічних показників: відношення зовнішньоторговельного дефіциту до обсягу зовнішньої торгівлі; відношення зовнішнього боргу до ВНП; відношення зовнішнього боргу до обсягу експорту; відношення боргових виплат до обсягу експорту; відношення боргових виплат до валютних надходжень (норма обслуговування боргу). У відношенні Туреччини ці показники в 2000 р. виглядали в такий спосіб: дефіцит/зовнішня торгівля - 29 %, зовнішній борг/ВНП - 63,2 %, зовнішній борг/експорт - 33,4 %, боргові виплати/експорт - 42,3 %, боргові виплати/валютні надходження -22,9 %.
Як видно з вищенаведених показників, платоспроможність Туреччини перебуває не на належному для такої країни рівні, тому що окремі показники перевищують критичний рівень. Разом з тим такий найважливіший показник платоспроможності як норма обслуговування боргу (22,9 %) поки не досягає критичного рівня (25 %). Це говорить про те, що, незважаючи на погіршення багатьох фінансово-економічних показників, фінансова система Туреччини має досить солідний запас міцності, що дозволяє країні в строк виконувати платіжні зобов'язання. Видимо, цим можна пояснити той факт, що в 2000 р. по багатьом кредитним й інвестиційним рейтингам, проведеним найбільшими міжнародними фінансовими інститутами й банками, положення Туреччини не погіршилося.
В області кредитних відносин Туреччини із закордонними країнами в цілому успішно триває співробітництво, зокрема, з Росією.
З п'яти раніше ув'язнених між “ Ексімбанком” Туреччини й " Зовнішньоекономбанком " Росії кредитних угод у цей час у стадії реалізації перебуває угода по інвестиційному кредиту в 350 млн. дол., що спочатку було підписано 13 липня 1990 р. Однак цей кредит був заморожений “ Ексімбанком” на початку 1992 р. у зв'язку із затримками платежів “Зовнішньоекономбанком” у погашенні раніше наданих кредитів. Після декількох раундів переговорів міжурядовий протокол про надання цього кредиту на нових умовах був підписаний у Москві 15 грудня 1995 р.
По даним “ Ексімбанком”, сукупна заборгованість російської сторони становить порядку 450 млн. дол., у т.ч. прострочена заборгованість по радянських боргах, включаючи відсотки - майже 100 млн. дол.
У ході V засідання російсько-турецької міжурядової комісії (жовтень 2000 року) сторони домовилися в можливо короткий термін продовжити переговори про реструктуризацію заборгованості колишнього СРСР відповідно до угоди від 15.12.1995 р. й основних умовах її товарного погашення з метою висновку відповідної міжурядової домовленості.
3.4. Вільні економічні зони в Туреччині.
Інвестування іноземного капіталу в турецьку економіку можливо шляхом установи СП або повністю приналежних іноземним інвесторам компаній на території ВЕЗ. Ці зони можуть також використовуватися експортерами інших країн для безмитного переміщення й розподілу експортованих ними товарів.
Закон №3218, що фіксує створення й регламентує діяльність ВЕЗ, був опублікований в 1985 р. і діє з 1987 р., коли були створені перші ВЕЗ у Мерсині й Анталії. В 1990 р. їхнє число поповнилося Егейською в Ізмірі й Стамбульською (р-н аеропорту ім. Ататюрка). В 1992 р. ВЕЗ була створена у Трабзоні, в 1993 р. - в Адані, в 1994-95 р. - в Эрзурумі й Мардині на сході Туреччини з метою якнайшвидшого освоєння цих більш відсталих районів. Усього цих ВЕЗ на кінець 1998 було 13, у тому числі Стамбульська шкіряна й ВЕЗ Стамбульської фондової біржі.