Туреччина є членом Мінської групи ОБСЄ, граючи в цьому органі роль головного представника інтересів Азербайджану, після самого Азербайджану.
У розвитку відносин між Азербайджаном і Туреччиною зацікавлені обидві сторони. Дружні й добросусідські відносини між цими державами відповідають національним інтересам як однієї так і другої країни.
Якщо Туреччина союзник і підтримка для Азербайджану в міжнародній арені, то сильний і розвитий Азербайджан означає збільшення моці й престижу Туреччини у світовій політиці. Тому дуже важливий розвиток двосторонніх відносин у рамках міжнародного права. Співробітництво між обома державами опирається не тільки на етнічну й релігійну близькість, але й прагматичну вигоду й на баланс інтересів.
Сьогодні від економічного співробітництва обидві держави одержують вигоду. В Азербайджані й Туреччині успішно функціонують єдині валютні інститути, наприклад досить впливовий і респектабельний "Азтюркбанк". Туреччина займає 2-оі місце в експортно-імпортному балансі Азербайджану. Її частка за минулий рік склала: експорт-69 081 тис., імпорт - 142 411тис. Усього рік тому назад цифри були наступні: експорт - 50,9 млн.$, а імпорт - 64,8 млн.$ 2.
Турецькі інвестиції відіграють важливу роль в економічному житті Азербайджану. Між державами йде відчутна економічна інтеграція і її райдужні перспективи не викликають ніяких сумнівів. Єдина проблема в цьому напрямку - відсутність загальної границі між Туреччиною й основною територією Азербайджану. Повітряні перевезення роблять товари більше дорогими й природно менш конкурентноздатними на ринках держав.
Фактори стимулюючий розвиток стратегічних відносин між двома державами:
·загальні геополітичні інтереси;
·загальні партнери в "міжнародній грі";
·загальний вектор у зовнішній політиці;
·взаїмовигідність економічних відносин;
·єдині етнічні коріння й релігія;
·близька культура
·психологічний момент (потенційно єдина ідеологія й т.д.)
Всі ці фактори вкупі становлять основу Азербайджано-Турецьких відносин і дружби.
Цікаво розглянути відносини між Туреччиною й Азербайджаном через призму геополітичних інтересів Великих і Регіональних держав у Кавказькому регіоні. Росія, що усе ще хворіє імперськими амбіціями, розглядає Азербайджан як сферу своїх життєво важливих інтересів. Мистецьки маніпулюючи Карабаським конфліктом, і економічною залежністю Азербайджану від себе, Росія намагається управляти процесами, що відбуваються в даному регіоні. Відомо, що вона ставиться з, неприхованої, ревнощами до партнерських відносин Азербайджану майже з будь-якою державою. Росія вважає Туреччину своїм конкурентом і робить все можливе для того, що б розбудувати відносини між цими двома державами.
Роль Заходу, включаючи й США, у даному регіоні далеко не однозначна. З однієї сторони там розуміють вигоду від стратегічного партнерства з багатим і перспективним Азербайджаном, і в загальному їм вигідні дружні відносини між двома орієнтованими в Атлантичному напрямку державами, з іншого боку - їхнього уряду відчувають сильний вплив гарно організованого вірменського лобі, наприклад у Нагорно-Карабаському питанні. І немає сумнівів у якому напрямку воно діє.
Є ще один немаловажний фактор християнської солідарності.
Тісний союз у настільки важливому регіоні представників ісламської цивілізації викликає на Заході побоювання. Даний фактор виявився ще під час війни між Вірменією й Азербайджаном. Треба визнати, що вона мала деякий релігійний відтінок.
За минулі вісім років Туреччина і Азербайджан широко співробітничають в галузі економіки, науки, культури.
Звичайно, в азербайджано-турецьких відносинах є проблеми. Це насамперед пов'язане з вірменським лобі, що проживає в Туреччині. Вона контролює дрібний і середній бізнес, є досить багатою й впливовою силою. Не дивно, що періодично з боку певних кіл Туреччини чутися пропозиції відкрити границю з Вірменією. Вони також підтримуються з боку досить великої кількості турецьких бізнесменів, які від співробітництва з даною державою одержують економічну вигоду. Ці питання були обговорені під час візиту президента Туреччини Ахмеда Сезера в Баку -11-12 червня 2000р. Азербайджанська сторона висловила свої претензії із цього приводу.
Є проблеми й іншого напрямку:
1. Комплекс "старшого брата" в азербайджанському народі, що часто недорозуміє поняття партнерства на міжнародній арені.
2. Завзяте відношення частини громадян обох держав друг до друга.
3. Іноді недоброзичливе відношення російськомовної частини населення й етнічних меншостей Азербайджану до Туреччини.
4. Проблема відносини курдських екстремістів Туреччини до Азербайджану.
5. Страх частини історично консервативно настроєних громадян Азербайджану втрати культурної самобутності при зближенні з державою близькому в язиковому, і в тих же культурних відносинах (у близькому, але не в ідентичному).
6. Відношення частини турецьких людей бізнесу до Азербайджану, і відповідна реакція наших громадян.
Всі дані фактори доставляють "букет" проблем, хоча треба визнати, що в глобальному масштабі вони не здатні серйозно перешкоджати взаємовигідним відносинам держав у системі сучасних міжнародних відносин.
Співробітництво між державами носить багатоаспектний характер. Найбільш важливі угоди, які були укладені за ці роки:
- 28 грудня 1994 під час візиту в Баку голови Великих Національних Зборів Туреччини Хусамеддина Чиндорука була підписана угода про співробітництво між парламентами.
- У квітні 1995 була підписана угода, по якому частка Туреччини в Нафтовому Консорціумі збільшилася з 1,75 % до 6,75% за рахунок частки Азербайджану.
- Між Азербайджаном і Туреччиною підписані десятки договорів. Найбільше їхнє число укладене з 8-11 лютого під час візиту С. Деміреля. Всього – 14 договорів, що стосуються різних сторін співробітництва. 1
- 18 листопада 1999, у перший день роботи Стамбульського саміту ОБСЄ було підписано три документи:
1. Угода про будівництво нафтопроводу Баку - Тбілісі - Джейхан. Підписали Азербайджан, Грузія, Туреччина.
2. Стамбульська декларація про підтримку нафтопроводу Баку - Тбілісі -Джейхан. Підписали Азербайджан, Грузія, Казахстан, Туркменістан, Туреччина.
3. Міжурядова декларація про Транскаспійскій трубопровід. Підписали- Азербайджан, Грузія, Казахстан, Туркменістан, Туреччина.
У цей час питання, що із себе представляє сучасна Туреччина викликає безліч протиріч серед учених. Одні вважають її частиною західної цивілізації, інші – ісламського миру, треті говорять про особливий статус даної держави. Це питання так само не вирішене й у самій Туреччині.
Найбільші політичні партії Туреччини по різному підходять до вищевідзначеному питанню й мають різні позиції. Природно, що немає єдності й серед громадськості.
Туреччина, Азербайджан, Казахстан і держави Середньої Азії: Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан об'єднані в організації "Тюрксой". Сюди ж входять і державні утворення, що перебувають на території Російської федерації.
Туреччина бачить у собі потенційного лідера розпливчастого співтовариства країн, що говорять на тюркських мовах, граючи для цього на своєму привабливому й відносно сучасному рівні розвитку, мовному спорідненні, власних економічних можливостях, що дозволяють стати найбільш впливовою чинністю в процесі формування націй, що відбуває в даному регіон.
Туреччина всіляко підтримує процеси спрямовані на посилення цих держав. Вона до 1998р. надала допомогу тюркомовним державам у розмірі 1,5 млрд. $ США. Туреччина надала можливість 10 тис. студентам із цих країн навчаться в її Вузах. Загальна сума економічних проектів, виконуваних 300 турецькими компаніями в тюркомовних державах, без Азербайджану, склала 4,5 млрд. $ США1.
У перші роки незалежності вона стала необхідною опорою на якій виникла ідея тюркської ідентичності й націоналізму у всіх тюркомовних державах. Цікаво щодо процесів, які відбуваються в Казахстані. У цій державі, в якій чисельність казахів становить усього 46-48%, уже 10 років проводиться політика дерусифікації. У Казахстані виник ідеологічний вакуум, що покликаний заповнити тюркізм. Але ця, якісно нова ідея поки не знаходить належної підтримки. Це характерно й для тюркомовних держав Середньої Азії.
При прогнозуванні відносин Азербайджаном і Туреччиною необхідно врахувати наступні моменти:
·структура гіпотетичного нового світового порядку;
·інтереси Великих держав у регіоні;
·стан впливових держав регіону;
·внутрішньополітичну ситуацію в Азербайджані й Туреччині;
·соціально-економічне положення в обох державах; і т.д.
Відсутні передумови, що вказують, що відносини між даними державами можуть погіршитися. Туреччина й Азербайджан не мають друг до друга ніяких територіальних претензій, дотримуються єдиної стратегії в зовнішній політиці, загострення відносин між даними державами було б на руку їх існуючим і потенційним супротивникам.
Туреччина має гарні відносини з Ізраїлем. Незважаючи на невдоволення багатьох арабських держав, це співробітництво почалося із часів холодної війни, і поширюється на багато сфер. Добре організоване єврейське лобі вже не раз підтримувало Туреччину на міжнародній арені. Наприклад під час обговорення питання про так називаний "вірменському геноциді" у Конгресі США, воно допомогло зняти дану резолюцію й вирішити питання на користь Туреччини. Але звичайно вирішальну роль при цьому зіграла її власна роль і вплив у світі.
Ще давно політологи Азербайджану пророчили про створення в майбутньому стратегічного трикутника Баку - Анкара - Тель-Авів. Ізраїль є союзником США, має зроблені види військових технологій і має великий вплив на держави Європи й Північної Америки.