Смекни!
smekni.com

Види страхування та iх характеристика (стр. 44 из 74)

У другому випадку договір покриває позови, які вперше
висуваються страхувальникові під час чинності договору. Щоб
уникнути позовів "з довгим хвостом" (коли шкода виявилася через
тривалий час), страховики вводять ретроспективну дату. Усі
витрати, що виявилися до цієї дати, покриттю не підлягають. Отже,
страховик точно знає, скільки вимог йому треба покрити, що
пом'якшує проблеми створення достатніх резервів, оцінки ризиків
та розрахунки тарифів (див. рис. 5.1 та 5.2).


Рис. 5.1. Відповідальність за договорами страхування на основі "прояву"

збитків.

97/98 - період страхування;

А - Е - час спричинення шкоди;

І - час виявлення шкоди;

—► - час подання позову.

Пояснення: 1. Страховик у 97/98 році не відшкодовує ніяких збитків;
2. Страховик 98/99 році відшкодовує позови щодо збитків В, С;

3. Страховик 99/2000 році відшкодовує позови щодо збитків В, Е;
4. Страховик 2000/2001 році відшкодовує позови щодо збитків А, D.

97/98 D
+С і е

98/99

J _ _ *г ► і 99/2000

Т
1

F

t2

2000/2001

\---4-

Рис. 5.2. Відповідальність за договорами на основі "заявлених позовів".

97/98 - період страхування;

А - F - час спричинення шкоди;

І - час виявлення шкоди;

- час подання позову;

ti - ретроспективна дата;

t2 - дата закінчення продовженого періоду.


Пояснення: 1. Страховик у 97/98 році не відшкодовує ніяких збитків;

Страховик у 98/99 році відшкодовує позови щодо збитку С;

Страховик 99/2000 році відшкодовує позови щодо збитків А і Е;

Страховик 2000/2001 році відшкодовує позови щодо збитків В
(попередній страховик не був повідомлений про збитки під час дії
договору, умова продовженого періоду не діє);

Збиток D буде відшкодовано за договором 2000/2001 року, якщо
він виявиться після ретроспективної дати цього договору (інакше
страхувальник може залишитися без захисту за цим позовом).

Щодо збитку F, то в обох випадках його буде відшкодовано
страховиками майбутніх років, залежно від часу подання позову. Проте існує
проблема для страхувальника. Якщо на момент закінчення дії договору
виникнуть обставини, які, можливо, приведуть до висування вимог проти
останнього, то страховик може відмовитися переоформити поліс, а інші
страховики не візьмуть ризик на страхування. У такій ситуації страхувальник
опиниться без страхового захисту саме в той час, коли потенційно йому може
бути пред'явлено позов. З цього приводу договори із "заявленими позовами"
часто містять умову про продовжений період пред'явлення позовів - "умову
останнього періоду". Навіть якщо страховик виконав свої зобов'язання щодо
позовів, заявлених від ретроспективної дати і до закінчення строку дії
договору, страхувальник має захист ще деякий обумовлений період
(наприклад, кілька років). Цей захист діє лише стосовно позовів,
спричинених обставинами, повідомленими страхувальником страховику до
дати закінчення договору страхування.Розглянемо докладніше найперспективніші для України види
страхування відповідальності, які відносяться до таких підгалузей
страхування відповідальності, рис. 5.3:Відповідальність

ґСтрахування відповідальності
власників транспортних засобів

Страхування професійної
відповідальності

\ ; ;Страхування інших видіввідповідальності

Страхування відповідальності
за невиконання обов'язків


Страхування відповідальності роботодавців за
збиток, спричинений здоров'ю їх робітників при
виконанні ними своїх трудових обов'язків


Рис. 5.3. Підгалузі страхування відповідальності.

5.3. Страхування відповідальності на транспорті

Використані терміни:джерело підвищеної небезпеки, ДТП, вина водія, вина
пішохода, моторне (транспортне) страхове бюро (МТСБ), страховий акт,
аварійний сертифікат, "зелена картка ".

Як і в попередній темі про майнове страхування, страхування
відповідальності на транспорті розглядаємо як сукупність відповідальності
власників транспортних засобів і відповідальності перевізника вантажу.

Під власником транспортного засобу розуміється юридична чи фізична
особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на праві власності,
повного господарського відання, оперативного управління або інших
підставах, що не суперечать чинному законодавству (договір оренди,
доручення тощо).

Обов'язковість такого страхування поширюється на резидентів та
нерезидентів - власників транспортних засобів. Це власники морських,
річкових та озерних суден, повітряних суден, колійних та гусеничних машин,
автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі
автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причіпів, напівпричіпів
та мотоколясок. Ці засоби повинні бути відповідно зареєстровані у
уповноваженого на те державного органу і поставлені на облік у відповідних
органах Міністерства внутрішніх справ України.

До процесу перевезення вантажів залучаються автотранспортні
підприємства, авіакомпанії, судновласники, експедитори фракту,
експедиторські агентства, залізниця, будівельно-монтажні організації, які
мають рухомий склад своїх засобів і т.п. Всі вони повинні здійснювати
страхування своєї відповідальності під час отримання для перевезення
вантажів різних власників за втрату, нестачу, псування і пошкодження
прийнятого для перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, а в окремих
випадках додатково ще і у розмірі "втраченої користі".

Найбільш поширеним у світі є автомобільний транспорт також і як
перевізник. Як правило, окрім страхування його як об'єкта застосовується і
страхування цивільної відповідальності. У більшості країн світу таке
страхування за формою є обов'язковим видом страхування. Здійснення
такого страхування в обов'язковій формі зумовлюється кількома
обставинами:

по-перше, автомобільний транспортний засіб є джерелом підвищеної
небезпеки;

по-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього
суспільства, оскільки мають масовий характер; оскільки учасником
дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) потенційно може бути кожний
громадянин;

по-третє, навіть установлення цивільної відповідальності власника
автотранспортного засобу не забезпечує своєчасного та повного
відшкодування шкоди потерпілому, насамперед через відсутність
достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу.

Таким чином, саме механізм страхування дозволяє створити надійну
систему соціального захисту як третіх осіб - потерпілих, так і власників
транспортних засобів.


Обов'язковість такого страхування, попри його очевидну соціальну
спрямованість, у більшості країн світу запроваджувалось "адміністративно -
примусовим" шляхом, оскільки стикалося з певним опором громадян -
власників, які сприймають обов'язкове страхування як вид додаткового
податку у вигляді страхових платежів. Таке сприйняття обов'язковості
страхування притаманне і українській нації. Пересічному автовласникові не
зрозумілий сам об'єкт страхування - цивільної відповідальності власників
автотранспортних засобів як джерела підвищеної небезпеки. Кожний водій
вважає себе на дорозі "найкращим та найбезпечнішим". І таке до моменту
скоєння ним ДТП і настання цивільної відповідальності.