- потерпіла особа сприймає погрозу (її інтенсивність) такою, на котру розраховує суб’єкт;
- ні свідомістю потерпілої особи, ні свідомістю злочинця не охоплюється та чи інша погроза. У цьому випадку всі сумніви в трактовці інтенсивності невизначено вираженої погрози повинні тлумачитись на користь останнього, тобто така погроза повинна розцінюватись як менш інтенсивна;
- суб’єкт сприймає виражену йому погрозу як менш інтенсивну, ніж її сприймала потерпіла особа. Тут при визначенні інтенсивності невизначено вираженої погрози основним моментом буде являтись сукупність усіх обставин скоєння злочину, при відсутності достатньо твердого підтвердження котрими будь-які сумніви знов-таки повинні трактуватись у користь суб’єкта;
- суб’єкт сприймає виражену ним погрозу як більш інтенсивну, ніж її сприйняла потерпіла особа. У даному випадку таку неявно виражену погрозу необхідно розглядати як замах на скоєння насиль6ницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з погрозою вбивством чи нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій особі чи іншим особам, але знов-таки тільки у тому випадку, коли з аналізу обставин справи випливає, що об’єктивний характер погрози знов-таки більш інтенсивний характер ніж сприйняла потерпіла особа19. Таким чином, лише на основі всіх обставин справи можна вирішити питання, спричиненням якої школи погрожував злочинець.
По своєму характеру погрози розділяються на погрози насильством, погрози спричиненням матеріальної шкоди, погрози скоєння інших протиправних діянь, шантаж. При скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом можливе застосування лише одного виду погроз – погрози застосування фізичного насильства. По-перше, такий висновок витікає із контексту ст. 153 ККУ. По-друге, тільки погроза застосування фізичного насильства ставить потерпілу особу у безвихідну ситуацію, що дорівнюється безпорадному стану. Така погроза може бути виконана негайно.
Під погрозою застосування фізичного насильства необхідно розуміти погрозу спричинення смерті, тілесних ушкоджень, погрозу скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом при більш обтяжуючих обставинах (наприклад, групою осіб), а також погрозу утриманням, причому в останньому випадку, на наш погляд, не має значення має місце погроза утриманням, поєднана з безпосереднім впливом на тіло потерпілої. Підтвердимо це прикладом з судово-слідчої практики.
У жовтні 2003 року в м. Суми К., зустрівши неповнолітніх Ф., Ч. та Л., з метою задоволення статевої пристрасті, шляхом обману привіз їх до своєї дачі, розташованої за межами міста, де погрожуючи застосуванням фізичного насильства, що виразився у насильницькому утриманні їх на території дачі, став вимагати, щоб Ф., Ч. та Л. задовольнили його статеву пристрасть шляхом орального сексу. Сприймаючи погрозу утримання на дачі реальною, Ф., Ч. та Л., проти своєї волі поступово скоїли з К. сексуальні дії «per os».
Сумський районний суд, допитав підсудного, потерпілих, свідків та розглянувши матеріали справи, прийшов до висновку про винність К. в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 153 ККУ. При цьому суд вказав, що позиція К. про утримання неповнолітніх дівчат на дачі у випадку їх відмови задовольнити його статеву пристрасть шляхом скоєння орального сексу являється дійсно погрозою насильства над потерпілими, котра із врахуванням обставин справи (віддаленості дачі від міста, пізнього часу, неповнолітнього віку потерпілих, співвідношення їх слабкого фізичного розвитку та великого, сильного фізичного розвитку підсудного) була реальною, так як підсудному із врахуванням вказаних обставин жодна з потерпілих не змогла би чинити опір. Тому, на думку суду, потерпілі виконували вимоги К. про скоєння задоволення статевої пристрасті неприроднім способом проти своєї волі, під погрозою застосування насильства.
Погроза застосування насильства може бути адресована як самій потерпілій особі, так і іншим особам, котрими можуть бути близькі родичі потерпілої (потерпілого), інші дорогі йому (їй) особи, а також інші особи, заради врятування котрих потерпіла особа готова вчинити ті чи інші сексуальні дії із злочинцем.
Таким чином, під погрозою, використовуваної як спосіб скоєння мужолозтва, лесбіянства чи інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, необхідно розуміти засіб подолання здійснюваного чи очікуваного опору потерпілої особи з метою скоєння з нею насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, котра виражається в залякуванні потерпілої особи такими виказуваннями чи діями (жестами), котрі вказують на реальний намір суб’єкту у випадку протидії жертви негайно застосувати фізичне насильство того чи іншого ступеня інтенсивності до самої потерпілої особи, її дітям, чи іншим особам, доля котрих їй дорога та застосування фізичного насильства до котрих викликає страждання потерпілої особи.
Усі інші види погроз не охоплюються об’єктивною стороною мужолозтва, лесбіянства чи інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Тому скоєння сексуальних дій з використанням шантажу, погрози знищення майна, скоєння інших небажаних для потерпілої особи дій не може кваліфікуватись за ст. 153 ККУ. Більш того, застосування до потерпілої особи психічного впливу шляхом шантажу, погрози знищення, пошкодження чи конфіскація майна або з використанням матеріальної чи іншої залежності потерпілої особи з метою схиляння її до задоволення статевої пристрасті неприроднім способом в науці кримінального права носить назву примушування до вступу в статевий зв’язок і такі дії кваліфікуються за ст. 154 ККУ.
Альтернативним способом, передбаченим в ст. 153 ККУ, являється використання безпорадного стану потерпілої особи (16% усіх випадків скоєння даного злочину). При використанні безпорадного стану по суті не має насильства, оскільки воно й не потребується, так як потерпіла особа не може чинити опір. Але в цих випадках злочинець взагалі ігнорує волі жертви.
Безпораднім необхідно вважати такий стан, коли особа не дала чи не могла дати згоду на скоєння з нею таких сексуальних дій, передбачених ст. 153 ККУ, внаслідок хворобливого чи іншого стану, що виключає (тимчасово чи постійно) або правильно усвідомити вчинюване, тобто усвідомити значення здійснюваних з нею дій чи керувати своїми вчинками (психічна безпорадність). При цьому мається на увазі тільки фізична або психічна безпорадність, а не матеріальна залежність.
Для того, щоб дії суб’єкта можна було кваліфікувати як скоєні з використанням безпорадного стану потерпілої особи, необхідно встановити, що йому було відомо про наявність такого стану та він використав його для скоєння мужолозтва, лесбіянства чи інші способи задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.
Безпорадній стан може бути розділено на декілька видів.
Так, на думку Б.В.Даніельбека, безпорадність потерпілої особи може мати наступні різновиди:
«а) наявність здорового усвідомлення при фізичній неможливості чинити опір насильнику внаслідок хвороби чи вікових особливостей (малолітства, похилого віку);
б) хворобливий стан усвідомлення, котрий виключає можливість усвідомлення вчинюваних дій;
в) безпорадній стан, тобто повна відсутність сприйняття зовнішніх факторів»20. Проте, оскільки і сам автор зазначеного вище положення вказує, що хворобливий стан усвідомлення та безпритомність може мати місце при одних й тих самих умовах (різноманітного роду захворювання, наприклад, при травмах, алкогольному чи наркотичному сп’янінні), виділення їх в два різних видів безпорадного стану потерпілої особи вважається недоцільним. У зв’язку з цим поділ безпорадного стану на види, запропонований Т.В.Кондрашовою, необхідно визнати більш вдалим. Розраховуючи, що в основу розглядуваної класифікації повинен бути покладено характер безпорадності потерпілої особи, вона розрізняє:
- психічну безпорадність – особа не розуміє чи неправильно оцінює характер вчинюваних з нею дій (у деяких випадках алкогольного сп’яніння, у зв’язку з психічною хворобою, безпритомнім станом, малолітством тощо);
- фізичну безпорадність – нездатність особи чинити опір (у зв’язку з хворобою (окрім психічної), фізичних вад, похилого віку, у деяких випадках алкогольного сп’яніння тощо)21.
Не дивлячись на точність понять, і ця позиція вважається не позбавленою недоліків. Передусім, мова йде про відсутність такого виду безпорадного стану, котрий виникає внаслідок певної обстановки. Тому, на наш погляд, необхідно погодитись з класифікацією безпорадного стану потерпілої особи, запропонованою Л.А.Андреєвою:
- безпорадній стан, до котрого призводить психічна хвороба, коли особа не віддає звіт в своїх діях та не може керувати ними;
- стан фізичної безпорадності;
- стан, при якому безпорадність потерпілої особи обумовлена обстановкою (наприклад, групове скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом у безлюдному місці)22. До цього виду можна віднести емоціональний шок, наляканість тощо. У цих випадках із врахуванням висновку психологічної експертизи стан потерпілої особи може бути визнано безпораднім.
А.Н.Ігнатов зазначаючи, що дана кваліфікація правильно характеризує основні види безпорадного стану, вказує, що в ній не передбачено скоєння сексуальних дій з малолітніми, не охоплюване жодним із запропонованих видів. Крім того, він вважає, що при груповому скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом у безлюдному місці «скоріш необхідно говорити про погрозу, що витікає із обстановки, а не про безпорадній стан потерпілої особи»23. Проте, про це мова йшла вище – говорити про погрозу, яка витікає із обстановки, навряд чи правильно у зв’язку з відсутністю можливості її будь-як охарактеризувати у зв’язку з відсутністю її зовнішнього прояву, в той час як раптове виникнення у потерпілої особи стану нездатності проявити свою волю в умовах кримінальної ситуації може мати місце. Тобто, обстановка скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом може спровокувати виникнення безпорадного стану потерпілої особи без застосування до неї безпосередньо самого насильства, як фізичного, так і психічного, і без будь-яких фізичних або психічних аномалій з боку самої потерпілої особи.