На ці помилки судів неодноразово зверталася увага при узагальненні судової практики.Так, в Постанові Пленуму Верховного Суду від 28 лютого 1968 р. вказувалося, що у справах, прийнятих до судочинства за місцем проживання позивача з порушенням правил про підсудність, судам даються доручення заслухати пояснення відповідача, який проживає в іншому населеному пункті, замість того, щоб розглянути справу за місцем проживання, тобто відповідно до закону, надавши таким чином відповідачу реальну можливість захисту своїх інтересів.
Іноді при судових дорученнях інтереси відповідача зачіпаються ще й тим, що суди розглядають справи, не повідомляючи про це відповідача. Кадирова С.С. звернулася до суду з позовом до Гініатуліна про встановлення батьківства і стягнення алимектів на сина. Позов був задоволений.
При розгляді справи вищестоячими судами було встановлено, що справа була розглянута у відсутності відповідача, пояснення у якого були одержані у порядку судового доручення судом за його місцем проживання, причому у справі немає відомостей про те, чи направлена йому судова повістка. Однак одержані в порядку судового доручення пояснення не звільняють суд, який розглядає справу по суті, від обов'язку повідомити відповідача про час і місце судового засідання. Не повідомивши відповідача про розгляд справи, суд істотно порушує його права1.
Як відомо, закон (ст. 144 ЦПК ) припускає об'єднання в одному судочинстві кількох позовних вимог з метою найшвидшого і найправильнішого їх розгляду та розв'язання. Однак не завжди суд може об'єднати позови. Не припускається об'єднання позовів; якщо це суперечить інтересам відповідача, істотно зачіпає його права.
Типовим прикладом об'єднання позовів є можливість- у справах про розірвання шлюбу розгляду так званих супутніх питань — при кому з батьків залишаються діти, їх матеріальне забезпечення, розділ майна між подружжям, про дошлюбне прізвище одного з подружжя (ст. 137, ЦПК).
Зустрічаються у судовій практиці випадки, коли суди не додержуються умов об'єднання позовів, припускаючи при цьому порушення прав відповідача. Так, наприклад, при розірванні шлюбу не може бути розв'язаним питання про розділ майна (вкладу), якщо на це майно претендують треті особи. Порушенням прав відповідача будуть також випадки, коли суд об'єднує позови, що випливають з різних правовідносин, при цьому спільний їх розгляд не може бути допущений.
Назарова звернулася до суду з позовами до Назарова про розірвання шлюбу і про виселення, обгрунтувавши позовну вимогу тим, що відповідач систематично приходить додому нетверезим, виражається нецензурними словами.
Народний суд, об'єднавши позовні заяви в одне судочинство,
розірвав шлюб між Назаровими і виселив Назарова з будинку, який належав позивачці на праві особистої власності.Вищестояча інстанція, скасовуючи рішення по справі, вказала, що, виносяче рішення про розірвання шлюбу, суд повинен визначити долю дітей, у необхідних випадках розділити майно між подружжям, вирішити питання про дошлюбове прізвище (ст. ст. 34, 36 Кодексу про шлюб і сім'ю ). Оскільки в одне судочинство можуть бути об'єднані лише вказані вимоги, суд не вправі був об'єднати вимогу Назарової про розірвання шлюбу і виселення відповідача.
Відомо, що в певних випадках закон припускає альтернативну підвідомчість, тобто можливість звернення за захистом свого права в один з кількох органів. Для захисту інтересів відповідача йому небайдуже, у який саме орган звернувся з вимогою позивач, і де вона розглядатиметься. У судовій практиці виникли принципово важливі питання захисту інтересів відповідача у зв'язку з правом суду передавати цивільні справи на розгляд, товариських судів. Право народного суду на передачу справи товариському суду сумнівів не викликає. Виникає лише складне питання про згоду сторін на цю передачу.
У процесуальній літературі була висловлена думка, що народний суд може передати справу на розгляд товариського суду лише за взаємною згодою сторін або на прохання про це позивача. Це залежить від категорії справ. Однак Є. Філіпов висловлює тут надто сумнівні рекомендації. Він пише, що позиція відповідача (згода або незгода розглянути спір у товариському суді ) правового значення не має, якщо згоду на передачу справи у товариський суд висловлює лише позивач. З подібною думкою погодитися не можна. Необхідно виходити з того, що відповідач може заперечувати проти передачі справи товариському суду, посилаючись на переконливі підстави (некомпетентність членів товариського суду, їх заінтересованість у результаті справи та ін.)
Тому слід вважати припустимою передачу справи в товариський суд лише за згодою обох сторін. Цим самим будуть гарантовані права та інтереси заінтересованих у результаті справи осіб (сторін). Переконливі аргументи висловлені з цього питання стосовно до передачі товариським судам справ про дрібні правопорушення[57]. Істотним порушенням права на захист відповідача є розгляд і розв'язання цивільної справи у його відсутність без належного повідомлення часу і місця розгляду справи. Токарський звернувся до суду з позовом до Токарської про визнання заповіту і договору дарування недійсними. Народний суд у порушення вимог процесуального закону розглянув справу без відповідачки, позбавивши її тим самим права захищати в суді свої інтереси.
Наглядова інстанція на цих підставах скасувала рішення, вказавши, що рішення належить скасуванню, якщо справа розглянута судом у відсутність когось з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання. Процесуальні заперечення відповідача можуть виявлятися також у заяві клопотання про відводи.
Інститут відводу, як відомо, покликаний забезпечити об'єктивний розгляд і розв'язання справи шляхом усунення з процесу тих його суб'єктів, неупереджена діяльність яких викликає сумнів у осіб, які беруть участь у справі. Захищаючись проти пред'явленого до нього позову, відповідач може заявляти клопотання про відвід складу суду, прокурору, секретарю судового засідання, експерту, перекладачу. Правильне розв'язання цих клопотань судом гарантуватиме захист процесуальних прав відповідача[58].
Своєрідні риси мають процесуальні заперечення за обставин, які ускладнюють нормальний розвиток і рух процесу з конкретної цивільної справи. Звичайний рух цивільної справи передбачає розгляд і розв'язання її в одному судовому- засіданні з винесенням рішення по суті спору. Однак наше процесуальне законодавство з урахуванням потреб судової практики припускає відхилення від звичайного руху справи—справа може бути відкладена, судочинство у справі може бути зупинено, закрито, позов може бути залишений судом без розгляду.
Ці ускладнення процесу можуть істотно зачіпати інтереси відповідача і тут також можуть проявитися його процесуальні заперечення. При відкладенні слухання справи, якщо у судовому засіданні були присутні всі особи, які беруть участь у справі, суд може допросити свідків і на наступні судові засідання їх не викликати (ст. 176 ЦПК ).
Відсутність у наступному судовому засіданні допрошених свідків може вплинути на реалізацію відповідачем його права заперечення проти позову. Відповідач може наполягати на повторному виклику цих свідків до суду. З приводу умов застосування ст. 176 ЦПК УРСР в нашій літературі були висловлені різні точки зору.
Так, О. Селезнєв вказував, що ст. 176 ЦПК не забороняє суду допитувати свідків і в тому випадку, коли в судове засідання не з'явився хтось з осіб, які беруть участь у справі. Інше розуміння правил ст. 176 ЦПК О. Селезнєв вважав формальним[59].
З позицій захисту інтересів відповідача з такою думкою погодитися не можна. Допит свідків у відсутність відповідача істотним чином торкатиметься його прав на захист проти позову. Більше того, в даному випадку будуть порушені основні вимоги принципів безпосередності та змагальності. Допит свідків, природно, можливий тоді, коли справа не відкладається, а слухається судом без участі відповідача, що не з'явився. Однак це може мати місце лише тоді, коли у суду немає даних про причину неявки відповідача або причини неявки визнані судом неповноважними, у справі є досить матеріалів про права і взаємовідносини сторін у випадках повторної неявки відповідача у судове засідання[60].
У судовій практиці виникло питання — чи можна використати показання свідків, допитаних при відкладенні справи, якщо при новому розгляді зміюється склад суду[61], На це запитання повинна бути дана позитивна відповідь, бо закон (ст. 185 ЦПК УРСР) цим показанням надає доказового значення.
Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися зупиненням судочинства по справі На перший погляд створюється враження, що відповідач завжди заінтересований у зупиненні судочинства, бо при цьому відкладається на майбутнє винесення судом можливого несприятливого для нього рішення по справі. Однак це не так, у судовій практиці зустрічаються випадки, коли відповідач заперечує проти зупинення судочинства по справі, однак суд його думку не враховує.
Смирнов В. завідував майстернею на одному з підприємств. За розпорядженням військкомату він був призваний на збір командного складу. Підчас інвентаризації майстерні була виявлена нестача на суму 156 крб. У своїх письмових поясненнях за позовом відповідач визнавав позовні вимоги і просив суд розглянути справу у його відсутність. Однак суд на підставі ст. 222 ЦПК УРСР зупинив судочинство у справі[62].