· наявність двох сторін з протилежними юридичними інтересами яким представлені широкі можливості по захисту своїх прав і законних інтересів у виникнувшій суперечності[13]
Отже: в позовному провадженні, найбільш яскраво проявляється три специфічних (функціональних) принципа цивільного процесу - диспозитивності, змагальності та процесуального рівноправ’я сторін. Ці принципи знаходяться в тісному взаємозв’язку. Диспозитивними правоздатними однієї сторони кореспондуються аналогічні права другої. Наприклад, праву на пред’явлення позову позивачем відповідно є право відповідача на пред’явлення зустрічного позову.[14] Визнання позову. Дві сторони мають рівне право на укладення мирової угоди.
Принцип процесуальної рівності сторін забезпечується змагальною формою судового провадження, яка надає їм можливість в рівній мірі змагатись перед судом, особливо в стадії судового розгляду і вирішення справи. Витоки змагальності знаходяться в протиріччях матеріально-правових інтересів сторін, спірних правовідносин, але в суді матеріально-правовий спір набирає форму процесуальних прав.
Зв’язок між рівністю процесуальних прав і обов’язків сторін і змагальною формою їх виявлення настільки тісна, що В.М. Семенов об’єднав два начала в один принцип- процесуального рівноправ’я сторін при змагальній формі судового провадження.[15]
В зміст принципу процесуального рівноправ’я сторін входять:
· закріплення в законодавстві рівності процесуальних прав і обов’язків;
· процесуальні гарантії, забезпечуючі однакові можливості для здійснення прав і виконання обов’язків;
· рівна процесуальна допомога суду.
Такий метод має об’єктивну основу в економічному характері суспільних відносин. Правова рівність проявляється в двох напрямках:
По-перше: ніхто з учасників цивільних правовідносин не може перекладати обов’язки на іншого.
По-друге: у випадку виникнення спору між учасниками правовідносин ні один не може прийняти рішення, обов’язкове для іншого[16]. Цей характер цивільних правовідносин об’єктивно проявляється і в процесуальному праві.
Права і обов’язки, які визначаються матеріальним правом, без існування процесуального права не можуть бути реалізованими.
Таким чином, одним із принципів, на яких головна можливість цивільного процесуального права виконують свою функцію пред’явлення захисту права, являється принцип процесуальної рівності осіб, які займають однакове процесуальне становище в процесі.
6. Права та обов’зки сторін в цивільному процесі.
Сторонами в цивільному процесі називаються особи, від імені яких ведеться процес і матеріально- правовий спір який повинен вирішити суд. Сторонами в цивільному процесі- позивачем і відповідачем модуть бути громадяни, громадяни-підприємці, державні підприємства, кооперативні організації, громадські організації і інші суб’єкти, які користуються правами юридичних осіб. В якості сторін можуть виступати іноземні громадяни і фірми, особи без громадянства. В кожній справі позовного провадження завжди є дві сторони. Позивач - особа, в захист прав і інтересів якого порушується цивільна справа.
Порушення справи може сама зацікавлена особа, може це здійснити прокурор, а у випадку передбачених в законі, справу може бути порушена по ініціативі органів державних та громадських організацій, а також окремих громадян (ст.4 ЦПК). Позовну сторону прийнято називати активною, оскільки дія в захист її прав і інтересів тягне за собою виникнення процеса. Однак це не завжди суб’єктивна активність саме позивача. Якщо справу порушено прокурором чи організаціями або громадянами, які мають на це право згідно ст.4 ЦПК, зацікавлена особа повинно бути повідомлені про це і брати участь в якості позивача (ст.118 ЦК).
Відповідача - особа, яка притягується до відповіді по позову, оскільки на нього не вказується в позові як на порушника. В багатьох випадках причиною пред’явленого позову являється дія чи бездіяльність самого відповідача (несплата боргу в установлений термін, оспорювання права авторства, завдання шкоди та ін.) . Однак в окремих випадках відповідач може сам ніяких дій, ущемляючих права і інтереси позивача, не завдавати (володілець джерела підвищеної небезпеки, неповнолітній спадкоємець, до якого пред’явлений позов про визнання заповіту недійсним і т.д.), але об’єктивно відмовити суб’єкту спірних матеріальних правовідносин на так званих пасивної сторони.
Спірні матеріальні правовідносини- об’єкт процесу по конкретній цивільній справі, а його суб’єкти являються сторонами. Питання про існування або неіснування цих правовідносин, його зміст, чи в якій мірі права позивача порушені і повинні за це нести відповідальність відповідачем, будуть вирішені судом тільки після розгляду справи по суті.
Однак вже в момент порушення справи очевидні слідуючі ознаки сторін:
Від імені сторін ведеться провадження по справі, вони персоніфікують цивільну справу. Це має більш практичне значення, оскільки закон забороняє пред’явлення і не розглядає вже вирішення справи між тими ж сторонами, про той же предмет і по тих же підстав ( п. 4 ст.136ЦПК);
Відносини між сторонами в результаті пред’явлення позову придбають офіційний характер. Завдання суду полягає в тому, щоб ці відносини врегулювати;
Сторони - cуб’єкти спірного матеріального правовідносин- мають в справі матеріально-правовий інтерес. Судове рішення визначить їх матеріальні права: вони або набувають будь-які матеріальні блага, або позбаляться їх;
Вступивши в процесуальні правовідносини з судом, сторони мають в справі процесуальну заінтересованість, складаються у можливості захисту своїх прав, у прагненні отримати сприятливе рішення і реалізувати його.;
Сторони являються головними учасниками процесу, сторони зобов’язані нести судові витрати.
В сукупності вказані вище ознаки притаманні лише сторонам, а саме сукупність цих ознак дозволяє відмежувати сторони від інших осіб, які беруть участь у справі. Поняття сторін застосовується в справах позовного провадження. Учасниками справ окремого провадження, а також виникаючих із адміністративних правопорушень, являються заявники, скаржники і зацікавлені особи. Ці особи користуються правами сторін за окремими винятками, встановлені законом.
Процесуальні права та обов’язки сторін.
Закон встановлює, що сторони користуються рівними процесуальними правами (ч.3 ст. 99 ЦПК). Відповідно вони несуть і рівні процесуальні обов’язки. Всі процесуальні права сторін випливають із установленого ст. 55 Конституції права на судовий захист. Вся система цивільного судового провадження являється по-суті конкретизацією цього конституційного положення, реальним механізмом його здійснення.
Процесуальні права сторін різноманітні, і в даному випадку необхідно зроьити їх загальний огляд. Сторони, перш за все володіють правом на безпосередню участь в справі. Вони вправі брати участь у всіх судових засіданнях по справі, присутні при здійсненні процесуальних дій, знайомитись з матеріалами справами, робити виписки з них, робити копії. Сторони мають право попередньо оцініювати неупередженість членів суду їм надано право заявлення відводів. Сторони, являється матеріально зацікавленими особами, можуть самостійно визначати об’єм захисту своїх прав та інтересів, а також вносить, зміни в заявлених вимогах. Так, позивач може відмовитись від позову, а відповідач визнати позов. Між сторонами може бути заключена мирова угода. Позивач може змінити, основу та предмет позову і т. д. А тепер розглянемо права і обов’язки сторін детальніше.
Широту права сторін по використанню процесуальних засобів судового захисту. Сторони мають право пред’являти докази і брати участь у дослідженні, задавати питання іншим особам, які беруть участь в справі, а також свідкам і експертам, заявляти різні клопотання, представляти свої доводи і заперечувати на доводи протилежні сторони. Відповідач має право крім заперечення на позов використовувати в якості захисту зустрічний позов.
Сторони мають право перевірки законності і обгрунтованості рішення. Вони можуть оскаржити рішення в касаційному порядку, порушувати питання про його перегляду по нововиявленим обставинами про перегляд рішення в порядку нагляду. Кінцева реалізація рішення (його виконання) залежить від здійснення сторонами їх права вимагати примусового виконання рішення.
Сторони мають цілий ряд інших процесуальних прав: можуть вести справу особисто або через представників, просити про забезпечення позову, вимагати відшкодування судових витрат і т.д.
Процесуальні обов’язки сторін діляться на загальні і спеціальні. В ряді загальних зобов’язань важливе місце займає добросовісність. Маючи широкі процесуальні права, сторони зобов’язані добросовісно виконувати (ч.2 ст.99 ЦПК). В більшості випадків цей обов’язок виконується добровільно, однак на сторону, недобросовісно заявившу необгрунтований позов чи спір або систематично протидіючу розгляду і вирішенні справи, суд може накласти штраф на користь іншої сторони винагороджуючи за фактичну втрату робочого часу у відповідності з середнім заробітком, але не більше 5% від задоволеної частки позову.
Сторони зобов’язані підкорятись процесуальній регламентації, здійснювати процесуальні дії в установленому законом чи судом строки, своєчасно оплачувати витрати по справі, пред’являти процесуальні документи по встановленій законом формі. Не дотримання цих вимог позбавляє сторону права здійснювати відповідні процесуальні дії. Що ж стосується загальних зобов’язань сторони бути в ході процесу, то на мій погляд, цей обов’язок має моральний , а не правовий характер.
Спеціальні процесуальні обов’язки покладаються на сторони в зв’язку з необхідністю здійснення окремих процесуальних дій. Так, наприклад, закон встановив, особа, яка подала клопотання перед судом про витребування письмових доказів від осіб які брали і не брали участь по справі, повинні вказати причини, які перешкоджають самостійному йому отриманню і основи, по яких воно рахується у даної особи чи організації.