У період пізньої юності загальний розвиток пам’яті відбувається в тісній взаємодії з мисленням, досягаючи максимальних значень.
У зрілому віці розвиток пам’яті тісно пов’язаний з професійною діяльністю, спочатку з практичним засвоєнням знань та вмінь, а потім фаховим зростанням.
У похилому віці похилість пам’яті дещо знижується. Проте посилення мотивації у виробничій діяльності є наявність значного досвіду компенсує потреби в даних пам’яті для продуктивної праці.
6. Розвиток пам’яті у філогенезі
Головні шляхи розвитку пам¢яті.
1. Формування установки на діяльність, запам¢ятовування.
2. Оволодіння прийомами смислового та асоціативного запам¢ятовування.
3. Підвищення почуттів відповідальності за якість оволодіння знаннями, вміннями, навичками.
4. Підтримання та розвиток уваги на пізнавального інтересу.
5. Творче використання різноманітних методів та прийомів проведення занять.
6. Вираховування індивідуальних особливостей пам¢яті рівня розвитку різних видів та типів пам¢яті.
7. Формування наполегливості та самостійності в освоєнні методі, що вивчається.
8. Організація систематичного відтворення та повторення пройденого матеріалу.
9. Само формування, тренування пам¢яті у повсякденній діяльності та спілкуванні.
7. Умови доброго запам’ятовування і збереження.
Запам’ятовування - процес пам’яті, внаслідок якого забезпечується закріплення нового матеріалу. Воно може бути мимовільним або довільним, механічним або смисловим, безпосереднім або опосередкованим.
Мимовільне запам’ятовування має місце за відсутності мнемічної спрямованості – усвідомлюваного прагнення запам’ятати певний матеріал. Індивід не використовує прийомів і йому здається, начебто матеріал запам’ятався сам собою.
Довільне запам’ятовування здійснюється під впливом мнемічної спрямованості, що перетворює його на мнемічну діяльність, яка відбувається за допомогою мнемічних дій.
Механічне запам¢ятовування – безпосереднє закріплення матеріалу без розуміння його змістових зв¢язків логіки побудови. Як і довільне, воно залежить від мнемічної спрямованості, але на відміну від нього не спирається на мнемічні дії.
Смислове запам¢ятовування – ґрунтується на розумінні логічної будови матеріалу, його зв¢язків. Тому поряд з мнемічним цей видл запам¢ятовування містить мислитель ні дії.
Збереження – процес пам¢яті, що забезпечує утримання результатів запам¢ятовування впродовж більш чи менш тривалого часу. Але це не “сховище досвіду”, а внутрішня активність яка позначається на змісті і формі матеріалу що зберігається. Якщо під час запам¢ятовування вона здійснюється за рахунок мнемічних дій, то при збереженні – неусвідомлюваних мнемічних операцій (аналізу, синтезом, класифікації, узагальнення). Збереження взагалі незначною мірою контролюється свідомістю індивіда, але істотно залежить від його діяльності. Так, що частіше використовуються матеріал, що більше значення він має для індивіда, то більше трансформується і довше зберігається. Це позначається також на вибірковості запам¢ятовування та збереження.
8. Розвиток пам’яті в дітей.
У молодших класах розвивається всі види пам’яті. Але особливо інтенсивно формується словесно-логічнапам’яті як умова як результат успіхів у навчанні. Відомо, що в знаннях, якими оволодівають молодші школярі, переважає матеріал конкретний, а не абстрактний. Однак, вивчаючи природничі дисципліни, вони знайомляться з причинними зв’язками, простими узагальненнями.
На перший план виступає довільна пам’ять, до якої висуваються певні вимоги, але вона в дітей ще достатньо не сформована. Через це учні у молодших класах натрапляють на труднощі, не вміють проконтролювати розуміння матеріалу, перевірити себе.
Подальший розвиток мимовільної й довільної пам’яті відбувається у підлітків у процесі оволодіння більш складною системою знань. Перехід від елементарних понять до вивчення законів природних і суспільних наук сприяє тому, що учні цього віку переходять від конкретно-логічної до абстрактно-логічної пам’яті.
Розвиток абстрактно-логічної пам’яті має свою специфіку в старших школярів. Навчальні предмети, які вони вивчають, включають теорію науки. Їхні знання являють собою чітку систему поглядів на природу і суспільство. Тому пам’ять характеризується високим рівнем оволодіння складною системою узагальнених умінь розуміння і запам’ятовування.
У період пізньої юності загальний розвиток пам’яті відбувається в тісній взаємодії з мисленням, досягаючи максимальних значень.
У зрілому віці розвиток пам’яті тісно пов’язаний з професійною діяльністю, спочатку з практичним засвоєнням знань та вмінь, а потім фаховим зростанням.
У похилому віці похилість пам’яті дещо знижується. Проте посилення мотивації у виробничій діяльності є наявність значного досвіду компенсує потреби в даних пам’яті для продуктивної праці.
9. Індивідуальні особливості пам’яті та здібності людини.
Індивідуальні відмінності в пам¢яті людей проявляються в особливостях її процесів, значить в тім, як здійснються запам¢ятовування і відтворення у різних людей, і в особливості вмісту пам¢яті, значить в тому, що запм¢ятовується. Ці подвійні зміни з різних сторін характеризують продуктивністю пам¢яті кожного чоловіка.
Індивідуальні відмінності в процесах пам¢яті виражаються в швидкості, точності, міцності запам¢ятовування і готовності до відновлення. Швидкості запам¢ятовування визначають числом повторень, необхідним тому чи іншому чоловіку для запам¢ятовування визначеного об¢єму матеріалу. Міцність виражається в збереженні вивченого матеріалу і в швидкості його забування. На кінець, готовності пам¢яті виражається в тому, наскільки чоловік може легко і швидко пригадувати в потрібний момент то, що йому необхідно. Ці відмінності в визначений час зв¢язані з особливостями типів вищої нервової діяльності, з силою і рухливістю процесів збудження і гальмування. Особливості вищої нервової діяльності і зв¢язані з ними індивідуальні види в процесах пам¢яті змінюються під впливом умов життя і виховання. Тому вказані особливості пам¢яті визначаються умовами її виховання і залежить в першу чергу від того, на скільки сформовані у кожного чоловіка раціональні способи запам¢ятовування. Вони зв¢язані з привичкою до точності і акуратності в роботі, наявності відповідного відношення до своїх обов¢язків, наполегливістю в їх виконуванні і т.д. Готовність пам¢яті, крім цього, залежить від систематичності в придбанні і закріпленні знань.
10. Взаємодія розвитку пам’яті, мислення й уваги.
Розвиток пам¢яті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових результатів діяльності. Чим вагоміші мотиви супроводжують діяльність суб¢єкта, тим успішніші результати запам¢ятовування. При цьому запам¢ятовування є результативним незалежно від того, чи ставилася мета запам¢ятати.
Мислення – активна взаємодія суб¢єкта з об¢єктом, аналітико-синтетична діяльність, що здійснюється шляхом мислитель них дій і операцій.
Завдячуючи увазі, будь-яка активність індивіда в стані неспання є вибірковою: серед великої кількості об¢єктів оточення виділяються, усвідомлюються й утримуються лише деякі. Вони й стають предметом здійснюваних відногсно них практичних або теоретичних, зовнішніх або внутрішніх дій; інші ж відступають у цей час на задній план.
11. Методики дослідження пам’яті людини.
Елементарні уявлення про здатність до запам¢ятовування легко одержати в процесі заучування матеріалу. Порівнюючи успіхи, можна зробити висновок про рівень розвитку пам¢яті.
Використання текстових методик дає змогу вдосконалити вивчення пам¢яті. В них дібраний і апробований матеріал для експозиції, розроблені умови, визначені критерії й шкали оцінювання результатів випробувань.
Методика вивчення запам¢ятовування чисел.
Методика вивчення смислової пам¢яті.
Методика вивчення образної пам¢яті.
IV. Мисленнєві та інтелектуальні можливості особистості.
1. Походження розумових дій та операцій.
Мислення – узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості.
Поетапне формування розумових дій за Гальперіним :
I етап: зовнішня дія через матеріальні предмети, які змінюються на символи.
II етап: оформлення у вигляді вербальних знаків.
III етап: голосова вербалізація і проговорювання.
IV етап: в думках, за допомогою внутрішнього мовлення.
Мисленнєві операції.
Аналіз:
Мисленнєвий поділ предметів і явищ на частини чи властивості (форма, колір, смак...).
Синтез:
Мисленнєве об’єднання частин або властивостей в одне ціле.
Порівняння:
Зіставлення предметів і явищ, відшукування схожості й відмінностей між ними.
Узагальнення:
Мисленнєве об¢єднання предметів і явищ за їхніми спільними й суттєвими ознаками.
Абстрагування:
Виділення одних ознак і абстрагування від інших (здійснюється на основі аналізу).
2. Мислення та розв¢язування задач
Мислення та розв¢язування задач тісно пов¢язані один з одним. Але їх не можна співставляти, зводячи мислення до розв¢язку задачі. Розв¢язок задачі здійснюється тільки з допомогою мислення, а не інакше. Але мислення проявляється не тільки в розв¢язуванні задачі. Мисленнєва діяльність необхідна і для самої постановки задач, для виявлення і визнання нових проблем. Мислення потрібно також для засвоєння знань, для розуміння тексту в процесі читання та у інших таких випадках.