Під місцем постійного проживання підозрюваного чи обвинуваченого слід розуміти населений пункт, у якому він за певною адресою має постійне житло взятий на постійний паспортний і військовий облік, проживає разом із сім’єю. Місце тимчасового знаходження підозрюваного чи обвинуваченого – це місце, в якому він перебуває у зв’язку з проїздом, відрядженням, хворобою, відпусткою, навчанням тощо3.
У радянській кримінально-процесуальній літературі та пострадянській російській літературі обґрунтовується думка про те, що місце проживання або тимчасового знаходження, з якого не повинен відлучатися обвинувачений (підозрюваний), визначає орган, котрий обирає запобіжний захід, з урахуванням можливостей та інтересів особи, до якої застосовується цей захід4.
З цією думкою навряд чи може погодитись, оскільки, як вірно визначають українські вчені, закон не передбачає право органів
розслідування, прокурора й суду при обранні підписки про невиїзд визначати підозрюваному чи обвинуваченому місце проживання на період провадження у справі. Він надає їм лише право заборонити підозрюваному чи обвинуваченому залишати місце постійного проживання або тимчасового знаходження без їх дозволу1.
Дозвіл вилучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження є необхідним у випадках постійного або тимчасового
переїзду в інший населений пункт чи в іншу місцевість. При переїзді в межах місця проживання, вказаного в підписці, підозрюваний чи
обвинувачений повинен повідомити про зміну адреси орган, у проваджені якого перебуває кримінальна справа, а дозвіл отримувати не
потрібно.
Тривала відсутність підозрюваного чи обвинуваченого за адресою, вказаної у підписці, без повідомлення про це відповідного органу
вважається порушенням підписки.
У відповідності до ч. 2 ст. 151 КПК, якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібрані від нього підписки про невиїзд.
ОСОБИСТА ПОРУКА згідно зі ст. 152 КПК полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір’я, письмового зобов’язання про те, що
ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов’язуються при необхідності доставити його в органи дізнання,
попереднього слідства і суду на першу про це вимогу. Поручителів не може бути менше двох. Поручитель повідомляється про суть справи, в
якій обирається запобіжний захід, а також попереджується про те, що коли обвинувачений ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладене грошове до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
У законі прямо вказано, що поручителями можуть бути тільки особи, які заслуговують довір’я. З цього випливає, що поручителі повинні мати авторитет в очах оточуючих і достатньо очевидні можливості позитивно впливати на поведінку обвинуваченого (підозрюваного).
Особиста порука застосовується тільки за клопотанням або згодою поручителів. Громадяни, які виявили бажання взяти на себе
відповідальне зобов’язання, повинні подати про це письмову заяву органу дізнання, слідчому чи суду, які після перевірки даних про особу
поручителів та їх стосунки з обвинуваченим вирішують питання про можливість застосування цього запобіжного заходу.
Порядок та підстави накладання на поручителів грошового стягнення визначається ст. 153 КПК.
Якщо поручителі переконаються у тому, що вони не можуть гарантувати належну поведінку обвинуваченого і його явку до слідчих
органів, органів дізнання чи суду, вони повинні заявити про відмову від узятого на себе зобов’язання. При відмові поручителя від взятого на
себе зобов’язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом (ч. 3 ст. 152 КПК).
ПОРУКА ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АБО ТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ полягає у винесенні зборами громадської організації або
трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і суду. Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред’явленого особі, що віддається на поруки (ст. 154 КПК).
Про обрання у якості запобіжного заходу поруки громадської організації або трудового колективу оголошується обвинуваченому
(підозрюваному) і повідомляється громадській організації чи трудовому колективу, що прийняв цю поруку.
Якщо обвинувачений вибуває з організації чи колективу або виявиться, що вони не можуть забезпечити належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого за викликом, організація чи колектив повинні відмовитися від поруки і повідомити про це органу, який обрав запобіжний захід. Цей орган повинен негайно вирішити питання про обрання щодо обвинуваченого іншого запобіжного заходу.
Поруку громадської організації або трудового колективу як запобіжний захід слід відрізняти від передачі особи на поруки громадської організації або трудовому колективу для перевиховання і виправлення, яка є формою звільнення особи від кримінальної відповідальності із закриттям справи (ст. 10 КПК).
ЗАСТАВА полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним,
фізичними чи юридичними особами грошей або передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки,
виконання зобов’язання не відлучатися від постійного місця проживання або тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ст. 154' КПК).
Щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду застава може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав
санкцію на арешт, а після надходження до суду – судом (ч.4 ст. 154' КПК[F1] ).
Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував цей захід, але він не може бути меншим: а) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років – 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; б) щодо особи, обвинуваченої іншого тяжкого злочину чи раніше судимої – 500 таких мінімумів;
в) щодо інших осіб – 50 таких мінімумів. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову, обґрунтованого
достатніми доказами, бо застава може бути звернена судом на виконання в частині майнових стягнень ( ч. 2,7 ст. 154' КПК).
При внесенні застави підозрюваним, обвинуваченому, підсудному роз’ясняються його обов’язки і наслідки їх невиконання, а
заставодавцю – у вчинені якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується застава, і що в разі невиконання нею своїх обов’язків застава буде звернута в доход держави. Заставодавець може відмовитись від узятих на себе зобов’язань до виникнення підстав для того звернення.
У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для зміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після, обрання нового запобіжного заходу ( ч. 3,5 ст. 154' КПК).
Питання про звернення застави в доход держави, якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов’язання, вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень, але його явка без поважних причин не перешкоджає розгляду цього питання ( ч. 6 ст. 154' КПК).
Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи ( ч. 7 ст. 154').
Застава – відносно молодий запобіжний захід для українського правового простору. КПК було доповнено ст. 154' у 1996 році, але
обговорення питань пов’язаних із застосування застави актуальне і сьогодні1.
Застава є проміжним запобіжним заходом між підпискою про невиїзд, яка в деяких випадках може бути неефективною, і взяттям під
варту, коли без нього можна обійтися. Але деякі вчені, наприклад Г.В. Дроздов, вважає, що застава не може бути ефективною, бо вона
пропагує соціальну нерівність у суспільстві, тобто у заможних людей з’являється можливість “відкупитись” від арешту2.
Тому застосування застави повинно бути зваженим. Недоцільно її застосовувати у справах про розкрадання у особливо великих розмірах,
порушення правил про валютні операції у значному розмірі, фінансове шахрайство і у інших аналогічного роду справах.
Слід зазначити, що предметом застави не можуть бути гроші й інші матеріальні цінності, що прилучені до справи як речові докази або на які накладено арешт (Постанова Пленуму Верховного Суду України №6 від 26 березня 1999 року “ Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу”).
Все ж більшість слідчих частіше при обранні запобіжних заходів віддає перевагу підписці про невиїзд і взяттю під варту.
НАГЛЯД КОМАНДУВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ за підозрюваним чи обвинуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбаченим статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного чи
обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду. Командування військової частини повідомляється про
суть справи, в якій обрано даний запобіжний захід. Про встановлення нагляду командування у письмовій формі повідомляє орган, який обрав
цей запобіжний захід (ст. 163 КПК).
Військовослужбовець постійно перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду, позбавляється на час