Винятковими обставинами можна вважати, наприклад, відсутність постійного місця проживання у обвинуваченого, порушення ним
запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у
справі, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання засудженим, якому дозволено короткостроковий виїзд з місця позбавлення волі ( ч2,3 ст. 390 КПК).
У законі закріплена ще одна умова застосування запобіжного заходу, що аналізується. Згідно із ст. 434 КПК взяття під варту неповнолітніх повинне мати винятковий характер.
При обранні у якості запобіжного заходу взяття під варту повинні затримуватися вимоги ст. 14 КПК. Ніхто не може бути заарештований
інакше як на підставі судового рішення.
Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.
До недавнього часу однією з гарантій дотримання законності при обрані у якості запобіжного заходу взяття під варту було санкціонування його прокурором, який при вирішенні питання про санкцію зобов’язаний був ретельно ознайомитися з усіма матеріалами, що містять підстави для взяття під варту, і в необхідних випадках особисто допитати підозрюваного або обвинуваченого, а неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого у всіх випадках.
Згідно з ч. 2 ст. 29 КПК Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за мотивованим
рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У п. 13 перехідних положеннях Конституції України говориться, що протягом п’яти років після набуття чинності цією Конституцією
зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення
огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.
Зазначений п’ятирічний термін закінчився 28 червня 2001 року. У зв’язку з цим 21 червня 2001 року у КПК України було внесено
відповідні зміни.
У даний час запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується, як і передбачено у Конституції України, менше за мотивованою постановою судді або ухвалою суду.
У західних країнах уже давно існує досвід застосування арешту менше органами суду. Так, у Франції, наприклад, мандат на арешт, що
являє собою звернене до публічних збройних сил розпорядження про розшук обвинувачення й супроводження його в указаній у мандаті
арештний будинок, де його приймуть і будуть утримувати, видає слідчий суддя1.
Згідно з параграфом 114 КПК ФРН рішення про слідчий арешт приймає суддя у формі письмового наказу.
В Україні на даний момент практика застосування як запобіжного заходу взяття під варту виглядає таким чином : якщо орган дізнання,
слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду.
Таке ж подання в праві внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають
підстави для взяття під варту, перевіривши законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.
Подання має бути розглянуто протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.
Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на
затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може впроваджуватися більше
72 годин, а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не більше 48 годин з моменту доставки затриманого в
цей населений пункт.
Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, а при необхідності бере
пояснення в особи, у проваджені якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явиться і виносить постанову:
1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання не має підстав.
2) Про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд в праві обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід не
пов’язаний із триманням під вартою.
Якщо для обрання затриманому запобіжний захід необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з’ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя в праві продовжити затримання до десяти, а за клопотанням
підозрюваного, обвинуваченого – до 15 діб, про що вносяться постанови. У разі коли така необхідність виникає при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася суддя в праві відкласти його розгляд на строк до 10 діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк (ч. 1-6,8 ст. 165ќ КПК України).
Порядок тримання осіб, взятих під варту визначається Законом України “Про попереднє ув’язнення”.
Місцями попереднього ув’язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є : 1) слідчі ізолятори МВС і служби безпеки України - як правило; 2) тюрми МВС – в окремих випадках; 3) місця тримання затриманих (ізолятори тимчасового тримання або гауптвахта) – не більше трьох діб, а якщо доставка в слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення – до десяти діб; 4) штрафні ізолятори виправно – трудових колоній або гауптвахта – для осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах і притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину (ч. 3, 4,
5 ст. 155 КПК, ст. 4 Закону України “ Про попереднє ув’язнення”).
У разі затримання працівника міліції за підозрою у вчиненні або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
його тримають у призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті (ч. 7 ст. 21
Закону України “Про міліцію”).
Взятих під вартою осіб тримають у маломісних або загальних камерах. У виняткових випадках, з метою збереження слідчої таємниці,
захисту ув’язнених від можливих посягань на їх життя чи запобігання вчиненню ними нового злочину, або за наявності на те медичних підстав за можливою постановою особи або органу в провадженні яких знаходиться справа, або начальника установи для попереднього ув’язнення, санкціонованої прокурором, їх можуть тримати в одиночних камерах. Застосування цього заходу до неповнолітніх не допускається, а в разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери (ч. 1 ст. 8 Закону України “Про попереднє ув’язнення”).
Особи, взяті під варту, мають право на 8 – годинний сон у нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних
та інших діях, за винятком невідкладних випадків; на побачення із захисником наодинці, без обмежень кількості побачень та їх тривалості з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, у провадженні яких знаходиться справа, у вільний від виконання слідчих дій час. Скарги, заяви й листи, адресовані прокуророві, перегляду не підлягають і надсилаються за адресою протягом доби з часу їх подачі. Скарги, заяви й листи, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити встановленню істини в кримінальній справі, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі чи органу, у проваджені яких знаходиться справа, про що сповіщається особа, яка перебуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за провадженням дізнання або слідства (ч. 1 ст. 9, ч. 4 ст. 12, ч.2, 5 ст. 13 Закону України “Про попереднє ув’язнення”).
Згідно з ч. 4 ст. 21 Закону України “Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” кореспонденція Уповноваженому та його представником від осіб, які затримані, перебувають під вартою, в місцях позбавлення волі та в місцях примусового тримання чи лікування, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам цензури та перевірок.
Крім того, з дозволу особи або органу, які провадять справу, родичам та іншим особам може бути надано можливість побачення з
заарештованим. Таке побачення триває від однієї до двох годин і надається, як правило, не більше одного разу на місяць (ст. 162 КПК).
Останнє положення не сприймається закордонними вченими. Серед інших рекомендацій вони пропонують, зокрема, дати можливість
сім’ї і друзям необмеженого побачення з заарештованим на попередньому слідстві1.
Строк тримання під вартою, як правило, не може тривати більш як два місяці. У випадках коли у цей строк розслідування справи
закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м’який немає, він може бути продовжений:
1) до чотирьох місяців - за поданням погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержання законів органами дізнання і судового
слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;
2) до дев’яти місяців – за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо про тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;
3) до вісімнадцяти місяців – за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником або самим цим прокурором в