1. Створення цілісної системи обміну інформацією у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
2. Вирівнювання балансу “імпорт-експорт”.
3. Створення привабливого економічного іміджу регіону.
4. Збільшення об`ємів валютних надходжень.
5. Збільшення об`ємів надходжень до бюджетних та небюджетних рахунків.
6. Підвищення зовнішньоекономічної активності недержавних підприємств та децентралізація зовнішньоекономічної діяльності.
3.3. Програма “Інформація”.
На сьогоднішній день жодна розвинута соціально-економічна система не здатна функціонувати при відсутності потужного інформаційного фундаменту.
В умовах постіндустріального суспільства на перше місце виходять проблеми інформаційного забезпечення. Без використання інформаційних технологій, аналізу інформації неприймається жодне рішення — ні технічне, ні управлінське, ні будь-яке інше.
Храктерною особливістю сучасного життя є постійно зростаючі об`єми інформаційних потоків та масивів. З розвитком НТП реальністю став феномен “інформаційної кризи” — явища, при якому стає все важче знайти та обробити необхідні дані у величезному інформаційному полі.
Згідно основного закону розвитку науки[14], наука розвивається прпорційно масі знань, накопиченій попередніми поколіннями, за експоненціальною залежністю. Інформація ж є невід`ємною ланкою наукового циклу, яка зв`язує науку з масою накопичених знань (мал.3.1).
Мал.3.1. Схема наукового циклу.
Таким чином, із розвитком науки та ростом маси знань потреби у інформаційному забезпеченні будуть збільшуватись. Особливо проблема інформації, вже сьогодні, відчувається у сфері інноваційної діяльності, так як вона здійснюється на передових напрямах науки — на зтиках “класичних”наук.
Відсутність інформаційної культури та інфраструктури, здатної на сучасному рівні забезпечити отримання, обробку, зберігання, передачу та оновлення інформації, відсталість інформаційних технологій — одна з причин відставання України у інноваційній сфері.
На сьогодні вУкраїні і, зокрема, в Полтавській області, гостро відчувається проблема інформаційного голоду у всіх сферах діяльності, в тому числі і в державному управлінні.
Однією з умов існування демократичної держави і ринкових принципів господарювання є вільна доступність усіх суб`єктів до інформаційних ресурсів держави, за винятком даних, що складають державну та комерційну таємницю. В країні існує безліч локальних інформаційних мереж, баз даних, телекомунікаційних структур, створених різними суб`єктами різних сфер діяльності — державними органами, фінансовими структурами, промисловими підприємствами, навчальними та науковими закладами, тощо. В основному, вони використовуються для внутрішнього користування, хоч інформація, яка в них знаходиться, необхідна і для користувачів поза межами системи. Часто локальні мережі сформовано на різних організаційних та технічних принципах, що робить неможливою їх інтеграцію.
В результаті цьго інформація втрачає, практично, всі необхідні якості: оперативність, доступність отримання, можливість швидкої обробки та передачі, повноту охоплення проблеми і ряд інших суттєвих властивостей, які визначають корисність інформації.
Таким чином, рівень вирішення проблеми інформаційного забезпечення є визначальним параметром життєздатності інноваційної системи — одного з найпотужніших споживачів та виробників інформаційних потоків.
У рамках програми “Інформація” планується виконати ряд організаційно-технічних підпрограм для формування цілісного відкритого регіонального інформаційного простору, здатного до повної інтеграції у національний та світовий простори.
Організація такої структури повинна проводитись на основі сучасних технологій та матеріально-технічного забезпечення, вона є довгостроковою і потребує високих витрат.
За основу пропонується взяти технологію “Клієнт-сервер”[13], основними компонентами якої є:
· сервери — кординатори інформаційних потоків, які відповідають за розподіл та обробку даних і є посередниками між клієнтами та базами даних;
· клієнти — ПЕОМ, які забезпечують користувачів умовами праці та максимально забезпечені пристроями вводу-виводу інформації;
· бази даних — системи для зберігання, пошуку та аналізу інформації;
· комп`ютерні мережі.
Для реалізації моделі необхідно скоординувати процеси комп`ютеризації та розвитку телекомунікаційних систем, які проходять в Україні. На сьогодні багато державних та недержавних організацій повністю комп`ютеризовані, формуються комунікації зв`язку на основі сучасних цифрових та оптико-волоконних технологій, створена і створюється далі множина баз даних, функціонують вузли мережі “Internet”, підвищується комп`ютерна грамотність населення. Тобто створено реальні передумови для реалізації програми.
Для створення цілісного інформаційного простору необхідно додатково:
1. створити вузли-сервери.
2. Закінчити формування комунікаційних мереж.
3. привести до єдиного стандарту існуючі мережі та бази даних.
4. Створити нові потужні бази даних.
Крім заходів з організації комп`ютерної мережі у межах програми “Інформація” необхідно здійснити ряд проектів з розвитку виставочно-демонстраційної діяльності, підтримки засобів масової інформації, розвитку традиційних засобів зв`язку.
Особливу увагу необхідно надати розвитку демостраційної діяльності, як важливому і відносно недорогому методу отримання інформації та публікації ідей та проектів у інноваційній сфері.
З цією метою пропонується організувати ряд постійно діючих рекламно-демонстраційних інноваційних комплексів на основі як традиційних, типу Сорочинської ярмарки, так і нових форм організації, із забезпеченням їх повним спектром послуг зв`язку, поліграфії, тощо.
Постійною турботою держави у особі, в першу чергу, правоохоронних органів, повинне стати формування системи заходів з забезпечення захисту інформації, яка складає комерційну, державну, або військову таємницю.
В результаті успішної реалізації заходів програми “Інформація”, планується досягти таких результатів:
1. Зв`язати в єдину відкриту систему всіх суб`єктів інноваційної діяльності.
2. Забезпечити умови для оперативного та ефективного управління інноваційними процесами.
3. Забезпечити вільний доступ до світових інформаційних масивів та оперативний інформаційний обмін.
4. Створити умови для ефективної реалізації рекламних, маркетингових, учбово-демонстраційних та інших програм
5. Підвищити освітньо-культурний рівень населення.
6. Інтегруватись у національний та світовий інформаційний простір.
7. Підвищити імідж регіону серед потенційних ділових партнерів.
8. Створити інформаційну основу інноваційних процесів.
3.4. Програма “Венчурне підприємництво”.
Товарне виробництво в умовах ринкової економіки — це конкурентна боротьба, в першу чергу — боротьба за ринки збуту.
Виграти в боротьбі за споживача можливо двома шляхами: зниженням ціни на товар, або досягненням високого рівня якості. Перший спосіб не дає достатнього ефекту в умовах насиченого ринку і високого життєвого рівня населення. Споживач готовий платити більше за товар більш високої якості. Як праило, виробництво більш якісної продукції вимагає більших витрат. Але в деяких випадках застосування передових технологій, особливо в умовах масового виробництва, може призвести до подвійного ефекту: до зниження собівартості продукції при одночасному підвищенні рівня якості. Найбільш ефективним засобом досягнення цих двох ефектів є розвиток науки та застосування її досягнень на практиці. Результатом науково-технічної творчості і є нововведення, яке народжується при допомозі інтелектуальних інвестицій, що освоюються в інноваційному процесі.
Інтеграція науки та виробництва потребує значних витрат, які далеко не завжди оправдовуються, і суміщені із значною мірою ризику. В останні роки однією із форм інноваційної діяльності стають невеликі фірми, які отримали назву венчурних (ризикових).
Діяльності цих фірм притаманний значний ризик збанкрутування, але неухильне збільшення їх кількості пояснюється рядом факторів:
· необхідністю розробок принципово нових продуктів та технологій, відсутніх на ринку;
· відмежуванням від великого поточного виробництва і можливістю науково-технічної творчості;
· наявністю стабільної пропозиції на інвестиційному ринку;
· можливістю швидкого збагачення у результаті інтенсивної творчої праці.
Такі компанії, як правило, дають високі дивіденти по своїх акціях.
Венчурна фірма створюється невеликою групою однодумців-інженерів, винахідників, менеджерів з певним досвідом роботи в великих фірмах.
Перевагою венчурної фірми, з одного боку, є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на вибраному напрямку досліджень, а з іншого — можливість швидкої переорієнтації на інші, більш перспективні напрямки діяльності. Конкуренція примушує венчурні фірми максимально скорочувати терміни НЕДКР, інтенсифікувати процес втілення нововведення у виробництво.
Розробляючи нові технології, освоюючи нові види продукції, венчурні фірми звичайно користуються підтримкою держави і великих компаній, яким самим невигідно займатись цим через високу вірогідність високих збитків.
Незалежні венчурні фірми організовуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи свої ідеї створення нововведень, акумулюючи під ці ідеї кошти приватних та інституційних інвесторів.
Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерела фінансування. Найбільш поширеними і життєво стійкими формами вважаються наступні[20]:
· “незалежний”, або чистий венчур;
· фірми. які організовано на пайових принципах промисловими корпораціями;