· венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами;
· внутрішні венчурні відділи великих корпорацій;
· фірми, що працюють під егідою технологічних парків різних рівнів та різних шляхів фінансування.
Фірми, що створено однією, або кількома корпораціями на пайових принципах, отримали назву “зовнішнього венчура”. Підприємства цього типу можуть бути структуровані у кілька модифікацій, організаційно оформлених, як науково-дослідницькі консорціуми. Виділяють три основних їх типи:
· створені з метою проведення фундаментальних довгострокових досліджень. Такі консорціуми мають, як правило, свою науково-дослідницьку базу (лабораторії, дослідні виробництва, інформаційно-обчислювальні центри, інші елементи науково-промислової інфраструктури), засновниками їх можуть бути великі військово-промислові об`єднання, часткове фінансування може здійснюватись державою;
· створені всередині галузі корпораціями на пайових принципах, з метою розробки галузевих стандартів, технічних умов та контролю за їх дотриманням. Такий консорціум може бути створений під егідою великої холдінгової компанії, мати тимчасовий характер, і, як правило, розпадається через внутрішньогалузеву конкуренцію;
· створені з метою активізації наукової діяльності НДІ, університетів на їх виробничій базі з використанням наявного науково-промислового потенціалу. Такий консорціум для розробки та апробації ідей отримує донорське фінансування від корпорації і має міжгалузевий характер.
Венчурні фірми можуть використовувати і інші джерела фінансування: кошти великих корпорацій, банків, пенсійних та благодійних фондів, страхових компаній, особисті зауваження інвесторів, часткові державні субсидії. Попит на венчурний капітал досить високий іне може бути задоволений комерційними банками, які часто утримуються від надмірного ризику. Це викликало виникнення спеціалізованих венчурних інвестицйних фондів і компаній. Їх мета — акумулювати венчурний капітал і венчурне фінансування та кредитувати спеціалізовані ризикові фірми (венчури). В умовах України таке ризикове підприємництво може отримати розвиток паралельно з процесами приватизації.
Венчурні фірми, як правило, обслуговують перші дві стадії інноваційного циклу — народження або пошук ідей та техніко-економічне обгрунтування проекту. Більші фірми можуть також виготовляти дослідні зразки, вивчати ринки збуту. Для розгорнутого виробництва, створення достатньо потужного підприємства, серійного випуску продукції у венчурів недостатньо фінансових та матеріально-технічних ресурсів, хоч у 70-х роках, внаслідок стрімкого розвитку нових напрямів НТП, деякі з венчурів перетворились у великі корпорації. Наприклад, у США, із 1332 венчурних фірм — 72 перетворились у корпорації, випуск акцій яких приніс інвесторам 1000% прибутку, а половина фірм забезпечила прибуток 500% [ 20].
Парадоксальність ситуації в розвинутих країнах полягає в тому, що в корпораціях-гігантах, які забезпечують близько 50% НД, у рамках НДЕКР працює біля 92% вчених та інженерів країни. В той же час, дрібні та середні фірми та винахідники-одинаки дають щорічно до 50% найважливіших нововведень, витрачаючи, що важливо, лише незначну частку коштів на НДЕКР від загальних витрат країни у цій сфері [ 20 ].
Основною причиною високої ефективності малого бізнесу є специфіка процесу поєднання науки з виробництвом в рамках дрібного підрриємництва, так як для дрібного підприємця у сфері hi-tech, часто єдиною можливістю досягтиуспіху є форсування власної програми НДЕКР. У великої корпорації є багато інших способів досягнення мети, що нерідко знижує зацікавленість корпорацій в розвитку науково-технічної активності.
Малі венчурні фірми, як суб`єкти інноваційної діяльності, як організовані форми дослідницького бізнесу почали формуватись наприкінці 50-х років, а в 70-х роках малий інноваційний бізнес зайняв тверді позиції на заключних стадіях НДЕКР та вийшов на світові ринки [ 26 ].
Здатність суб`єктів малого бізнесу швидко реагувати на вимоги ринку, мобільність та оперативність, економічність стала передумовою їх співвиконавчої діяльності у великих науково-технічних програмах корпорацій.
Іншою формою венчурного бізнесу стали бізнес-інноваційні структури типу технологічних парків на базі потужних суб`єктів наукової діяльності, як правило, — університетів, або великих університетських центрів. Їх можна охарактеризувати як об`єднання дрібних та середніх фірм для спільного будівництва, оренди землі, приміщень використання дослідницької та обчислювальної техніки.
За даними Організації економічного співробітництва та розвитку на даний час у США працює близько 150 подібних об`єднань, у ФРН-- 50, у Нідерландах — 45 [ 26].
Прикладом такого об`єднання може стати “Silicon valley” поблизу Стенфордського університету (Каліфорнія, США), де 3000 фірм із загальною кількістю працівників до 200 тис. покривають біля 20% світового попиту на комп`ютери та електронні компоненти до них [ 24 ].
Крім того, малі венчурні фірми стали ініціаторами ряду переломних розробок у сфері прикладної науки, особливо в електроніці, роботехніці, біотехнології.
У сучасному інноваційному процесі важливу роль відіграє держава. Вона є координатором та стимулятором циклу “ідея-ринок” з допомогою сучасного інноваційного механізму, характерними особливостями якого є те, що:
· для розвитку сучасної науки і техніки монополістські форми організації інноваційної діяльності стали вузькими і потребують високої інтеграції зусиль;
· типові раніше монополістські форми організації інноваційної діяльності стали гальмувати НТП, у зв`язку з чим монополісти змушені переходити до використання нових, раніше їм не притаманних, форм організації дослідницького процесу;
· нові інформаційні технології, комп`ютеризація і телекомунікаційні можливості суттєво змінили інноваційну діяльність не тільки на рівні окремої фірми, а й на рівні краіни, континенту, планети.
Програми підтримки інноваційного бізнесу діють у більшості розвинутих країн, і, що важливо, не тільки на національному рівні, а й на рівні адміністративних одиниць. Такі програми виступають як важливий елемент науково-технічного розвитку регіону, як шлях до створення нових робочих місць та вирішення інших соціально-економічних проблем.
Система важелів у рамках інноваційного процесу спрямована на залучення можливостей малого бізнесу сприяла різкому прискоренню НТП у розвинутих капіталістичних країнах і відставанню країн бувшого соцтабору, де ця система була відсутня. На сьогоднішній день програми підтримки малого венчурного бізнесу є факторами економічного росту у США, Японії, Ізраїлі, та ряді інших країн.
Система державної підтримки розвитку наукомістких технологій та інновацій в Ізраїлі базується на системі субсидій та інноваційних фондів. Крім того, уряд щорічно інвестує до 3% ВНП в наукові дослідження. В переліку пріоритетних напрямів — телекомунікації та програмні продукти, біотехнологія, такі галузі електроніки, як медицинська електроніка, електронна оптика, лазерні системи, автоматика і роботехніка. Значний вкнесок в розвиток технологічного рівня Ізраїлю вносять створені 28 “hi-tech”-інкубаторів, розміщені по всій країні. Їх покликано забезпечувати підтримку технологічних ініціатив на першій стадії розвитку, включаючи створення компанії і забезпечення її фінансами[24].
Головна мета цієї схеми — створити мотивацію компаніям ідти шляхом подальшої комерціалізації своїх винаходів після попереднього дворічного інвестування. Тобто, після 2-х років суттєвої державної допомоги ( 100% заробітної плати співробітникам, 75% вартості необхідного обладнання, тощо), при умові чіткого означення позитивного результату, приймається рішення про надання подальшої допомоги за програмою державної підтримки експорту [24].
В результаті комплексних заходів з підтримки високотехнологічного бізнесу та проектів у області “hi-tech”, Ізраїлю вдалось за короткий час підвищити частку високо технологічних галузей у ВНП до 51%. При цьому на експорт іде більш як 40% ВНП, з них 80% — у економічно розвинуті країни [24,103].
Програма підтримки венчурного бізнесу — складова програми стратегічного економічного ривка Японії на ХХІ ст.
Таким чином, природньо, що універсальної схеми цієї діяльності не існує, але її концепція може і повинна бути адаптована до умов України.
На наш погляд, в Україні, в тому числі, в Полтавській області існує ряд умов для розвитку венчурного бізнесу, які витікають з ментальних та історичних особливостей сучасної української нації:
· дух підприємництва та “розумного авантюризму”;
· високий рівень освіти населення;
· злиття особливостей азіатської та європейської культур — поєднання індивідуалізму з колективізмом;
· наявність великої кількості ВУЗів, НДІ;
· високий кваліфікаційний рівень трудових ресурсів, особливо — на існуючих та бувших підприємствах ВПК.
Але, на сьогоднішній день, об`єктивно існує ряд умов, що стримує розвиток ризикового підприємництва у сфері НДЕКР:
· організаційні труднощі та витрати при відкритті підприємства;
· нестабільність законодавства в області підприємницького права;
· жорстка недиференційована податкова система;
· відсутність попиту на продукцію НДЕКР(додаток 7);
· низька ринкова грамотність населення;
· відсутність фінансової венчурної інфраструктури;
· інертність держави у відношенні підтримки нових фірм;
· низький престиж інженерної та наукової діяльності.
Виходячи з даних обласного управління статистики (додатки), можна стверджувати, що в результаті негативних процесів у економіці та суспільстві, відбулось суттєве погіршення стану винахідницької активності населення(див. дод.1;8) та зниження кількості працюючих у сфері НДЕКР. Крім того, у безстрокових відпустках, втрачаючи кваліфікацію на випадкових заробітках, знаходяться тисячі висококваліфікованих працівників конверсованих підприємств ВПК, в той же час кількість малих підприємств, зайнятих у сфері наукової діяльності та наукового обслуговування за період з 1990р. до 1995р. збільльшилась з 34 до 55[23,36], при скороченні загальної кількості працюючих. В той же час ріст кількості малих підприємств у інших сферах досить стабільний(додаток 9). Тобто, самі люди, -- носії інтелектуального потенціалу, залишились. Тому, головною метою діяльності в рамках програми “Венчурний бізнес” повинно бути збереження і реалізація цього потенцалу.