Як відомо, у кримінальному процесі України існує категорія кримінальних справ, які порушуються лише за скаргою потерпілого. Ця категорія справ особливо тісно пов'язана з правами та інтересами потерпілого, тому законодавець виокремив ці злочини в осібну групу і встановив особливий порядок порушення справ про ці злочини.
У юридичній літературі та практиці висловлювання "приватне", "приватпо-публічне" обвинувачення вживаються як умовні та скорочені назви справ про злочини, передбачені ст. 27 КПК України. В законодавстві ці терміни не фігурують, одначе вони стійко й надійно ввійшли в повсякденне юридичне вживання, набули поширення, а тому нема підстав від них відмовлятися[9].
Згідно зі ст. 27 КПК до справ приватного обвинувачення належать справи про злочини, передбачені ст. 125 (умисне легке тілесне ушкодження), ч. 1 ст. 126 (побої та мордування) , а також справи про злочин, передбачений ст. 356 (самоправство) КК України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам громадян.
Суспільна небезпека таких злочинів загалом незначна, тому порушення цих кримінальних справ залежить від наявності скарги потерпілого, від його бажання притягнути правопорушника до відповідальності. Справи такі порушуються суддею і підлягають закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим. Примирення ж допускається лише доти, доки суд не піде в нарадчу кімнату для винесення вироку. Попереднє розслідування в цих справах не проводиться, крім випадків, коли це визнають за необхідне суд чи прокурор, та випадків, передбачених у ст. 111 (провадження попереднього слідства) КПК України. Тож порушення кримінальних справ цієї категорії, притягнення особи як обвинуваченої та віддання до суду здійснює суддя.
На практиці трапляються випадки, коли потерпілі зі скаргою звертаються до слідчого чи в органи міліції. Вони повинні прийняти скаргу і направити її до суду. Тим часом нерідко по заявах у справах приватного обвинувачення працівники міліції відмовляють у порушенні кримінальної справи незалежно від волі потерпілого. Така практика призводить до того, що особи, винні, наприклад, у заподіянні легких тілесних ушкоджень, залишаються без покарання, бо потерпілі не подають повторних скарг і заяв.
Якщо слідчий дійде висновку, що справа про злочин, вказаний у ч. 1 ст. 27 КПК, має особливе значення чи встановлено інші обставини, які дають право прокуророві порушити справу без скарги потерпілого, то тоді всі матеріали повинні бути направлені прокуророві для вирішення питання про порушення кримінальної справи.
Прокурор може у будь-який момент вступити в порушену суддею за скаргою потерпілого кримінальну справу і підтримувати в суді обвинувачення.
Справи приватно-публічного обвинувачення порушуються теж за скаргою потерпілого, але закриттю за примиренням потерпілої з обвинуваченим не підлягають. До такої категорії належать справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 152 КК України (зґвалтування).
Провадження в цих справах здійснюється в загальному порядку, тобто обов'язковим є провадження попереднього слідства. Особливості стосуються лише стадії порушення кримінальної справи. Для порушення справи необхідна наявність скарги потерпілої з яскраво вираженим волевиявленням притягнути винуватого до кримінальної відповідальності.
Оскільки закон не встановлює обов'язкової письмової форми заяви, то слід визнати, що скарга буде вважатися заявленою і в тих випадках, коли потерпіла в справі про зґвалтування, наприклад, звернулася до органів міліції чи в прокуратуру з усним повідомленням про те, що трапилось, і з проханням затримати злочинця. Скарга може подаватись і законним представником потерпілої в порядку здійснення ним своїх функцій.
Прокурор, згідно з ч. З ст. 27 КПК, має право порушити кримінальну справу без скарги потерпілої. Це є гарантією захисту прав потерпілої, бо вона може знаходитись у безпорадному стані, не маючи змоги написати заяву про притягнення злочинця до кримінальної відпо-відальності.
2.2 Права потерпілого у стадії попереднього розслідування
Охорона інтересів суспільства та окремих громадян, яким заподіяно шкоду внаслідок злочину, забезпечується активною діяльністю органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури й суду, які зобов'язані в межах належної їм компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, їх покарання.
Перш ніж розглядати питання про реалізацію прав потерпілого в стадії попереднього розслідування, згадаємо, якими саме правами наділяє потерпілого законодавство України. Стаття 122 КПК, що передбачає порядок роз'яснення прав потерпілого, вказує на те, що слідчий, ви-знавши особу потерпілою від злочину, роз'яснює їй її права, передбачені ст. 49 кодексу. А в ст. 49 КПК зазначено, що "потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а в справах, де попереднє слідство не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора...".
В охороні прав особи, потерпілої від злочину, важливе місце під час розслідування посідає діяльність слідчого з додержання всіх процесуальних прав, що належать потерпілому. Це є дійовою гарантією захисту його інтересів.
Активність потерпілого під час слідства залежить насамперед від розуміння суті наданих йому законом прав. Тому за необхідності слід у доступній формі роз'яснити громадянинові (з урахуванням його загальноосвітнього і культурного рівня, віку) значення таких термінів, як цивільний позов, клопотання, відвід, докази і т. ін. На практиці нерідко роз'яснення прав приводиться формально, без необхідних пояснень, і зводиться до одержання підпису потерпілого на постанові про визнання його таким.
Обсяг слідчої роботи у справі нині виріс за рахунок більш старанного ставлення до дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого, збирання та оцінки доказів. У сфері ж забезпечення прав і законних інтересів потерпілих практично нічого не змінилось. У механізмі причин слабкої уваги до реалізації інтересів потерпілого під час попереднього слідства неабияку роль відіграють хиби у здійсненні прокурорського нагляду і відомчого процесуального контролю за законністю діяльності слідчого. Вони якоюсь мірою зумовлені названими раніше чинниками, але мають і самостійну природу.
Як у процесуальному контролі з боку начальників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, так і в прокурорському нагляді за додержанням законів органами слідства й дізнання склалась і діє система оцінок результатів роботи. Найважливіше місце в цій системі посідає стан злочинності, поширеність окремих видів злочинів, їх розкриття, показники якості та строків слідства. Додержання норм закону щодо потерпілих у систему оцінок поки що не входить, що й зумовлює в цілому невимогливе ставлення у слідчому провадженні до цього питання. Такі, на мою думку, деякі найбільш значні об'єктивні причини недотримання прав потерпілих на попередньому слідстві.
Однією з важливих, на мій погляд, суб'єктивних причин недотримання прав потерпілих на попередньому слідстві є відсутність необхідного професійного досвіду у більшості слідчих. Адже третина з них працює на посаді слідчого менше ніж три роки, деякі з них не пропрацю-вали і одного року.
Чинний КПК України, як зазначалося мною раніше, приділяє недостатньо уваги особі потерпілого. Новий КПК України повинен насамперед усіма засобами захищати життя особи, її здоров'я, власність, права та свободи, волю, честь і гідність, фізичну та моральну недоторканність, а також усі інші не заборонені законом інтереси особи. При цьому кримінально-правовий захист повинен бути реальним і повним.
Знання потерпілим своїх прав дозволяє йому в конкретній ситуації здійснити вибір найбільш ефективних засобів для охорони порушених злочином інтересів. Одначе потерпілі не знають прав, що наділив їх законодавець. Це свідчить про необхідність посилення правового виховання громадян, якісного роз'яснення потерпілому його прав і ролі в розкритті злочинів.
Вважаю за доцільне скласти для потерпілого "пам'ятку", де були б зазначені всі права та обов'язки, якими наділив його законодавець. Цю пам'ятку слід вручати потерпілому одночасно з ознайомленням його з постановою про визнання його потерпілим або вручати копію постанови з переліком прав та обов'язків.
А втім, необхідно мати на увазі, що надання потерпілому та його представникові відповідних прав - це лише одна проблема. Друга і, мабуть, важливіша, полягає в тому, що посадові особи, які ведуть кримінальний процес, зобов'язані точно й неухильно виконувати свої обов'язки щодо забезпечення прав і віконних інтересів потерпілого незалежно від його активності
Потерпілий викликається та допитується за правилами, встановленими для виклику і допиту свідків. Але, на відміну від свідків, потерпшого слідчий зобов'язаний допитати не лише у випадках, коли він вважає за необхідне, а щоразу, коли потерпілий заявить про своє бажання давати показання або вимагатиме, щоб його допитали.
Не викликає сумніву те, що в інтересах встановлення істини і максимального забезпечення прав потерпілого його слід частіше залучати до участі в провадженні окремих слідчих дій. Це особливо стосується тих випадків, коли слідчі дії виконуються за клопотанням потерпілого і він прямо висловлює бажання брати участь у їх провадженні,
Зупинімося на такій слідчій дії, як призначення експертизи. Потерпілий, на відміну від обвинуваченого, не має тут ніяких прав, а саме: його не знайомлять з постановою про призначення експертизи, він не може заявити клопотання про призначення експертів з кола вказаних ним осіб, бути присутнім з дозволу слідчого під час проведення експертизи й давати пояснення експертові.