Активно використовується для запуску супутників Міністерства оборони Російської Федерації ракета-носій "Циклон", яку теж розроблено конструкторським бюро "Південне" спільно з академічними і науково-дослідними інститутами Росії.
В кооперуванні з Росією розроблено також конверсійний проект, яким для запуску космічних апаратів різного призначення передбачається використання ракетного комплексу військового призначення СС-18 розробки конструкторського бюро "Південне". Він підлягає зняттю з озброєння Збройних сил Російської Федерації згідно з Договором про скорочення наступальних озброєнь (СНО-2). В реалізації цього конверсійного проекту беруть участь науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, промислові підприємства України і Росії. До цього проекту особливу увагу проявляють фірми США, які спеціалізуються на створенні систем супутникового космічного зв’язку.
Росія зацікавлена у використанні українського науково-технічного і виробничого потенціалів для створення нового покоління космічних апаратів, у тому числі мікросупутників цивільного і військового призначення, а також у проведенні модернізації існуючих і створенні нових транспортно-космічних систем.
Українські фахівці надають допомогу Російській Федерації в гарантійному нагляді за станом бойової ракетної техніки спільного виробництва, яка знаходиться на озброєнні російських Збройних сил.
Росія зацікавлена у використанні потужної та багатопрофільної ракетно-космічної експериментальної бази України для проведення всіх видів випробувань ракетно-космічної техніки. Україна, зі свого боку, прагне зберегти існування цієї бази для надання відповідних послуг.
Досить тісні зв’язки між Україною і Російською Федерацією встановилися в авіабудуванні. Авіаційна промисловість України отримує з Російської Федерації близько 70% готових виробів та 95% матеріалів і сировини.
Основне виробництво українського літака Ан-70 планується розмістити в Росії, при цьому з російських заводів Україна отримуватиме 80% комплектуючих, зокрема 75% електроніки та 38% матеріалів для виробництва авіадвигуна акціонерним товариством "Мотор-Січ". Фінансування виробництва літака передбачено Державною програмою озброєння Збройних сил Російської Федерації.
За розрахунками фахівців, для завершення програми щодо створення літака Ан-70 і запуску його в серійне виробництво потрібно 150-200 млн. дол. США. Україна планує отримати такі кошти від Російської Федерації за рахунок виконання замовлення на поставку їй 40 літаків.
Тісні коопераційні зв’язки з Росією передбачає і реалізація перспективного проекту літака Ан-140, який має замінити застарілі літаки Ан-24, Ан-26 і Як-40. Потреба в літаках такого класу оцінюється на світовому ринку на найближчі роки в 1500 одиниць, а на 10-15-річну перспективу - в 5000 одиниць. Між іншим, завдяки залученню Росії до створення літака Ан-140 Україна виграла міжнародний тендер на виробництво його в Ірані.
В результаті співробітництва акціонерного товариства "Мотор-Січ" і заводу ім. Климова (Росія) було створено для літака Ан-140 авіадвигун Т83-117 ВНА-СБ2. Основою розробки його став двигун Т83-117, який використовується на гелікоптерах Мі-8МТ, Мі-14, Мі-17, Мі-24, Ка-27, Ка-29, Ка-32, а також на сучасних бойових гелікоптерах Мі-28 і Ка-50. Росія володіє значним парком цих машин, і капітальний та поточний ремонти двигунів можна буде проводити в АТ “Мотор-Січ”, де є добре оснащена ремонтна база.
Для прискорення власного виробництва гелікоптерів Україна визнала за доцільне залучити російську фірму "Камов". Підписано українсько-російську угоду про створення українського гелікоптера К-228 (російський аналог К-226). Більшість комплектуючих до нього виготовлятимуть українські заводи, в тому числі - двигун і авіоніку, які є визначальними серед основних комплектуючих.
Україна надає послуги Росії у використанні об’єктів військового призначення. Зокрема, Росія проводить льотні випробування нових корабельних літаків і підготовку льотчиків ВМС в українському державному авіаційному науково-дослідному центрі "НИТКА". За це вона взяла на себе значну частину витрат по збереженню і підтримці науково-дослідного центу в робочому стані. Крім того, в 1997 р. вона поставила Україні на 600 тис. дол. США запасних частин і технічної документації на літаки Су-27 і МіГ-25. Завдяки цьому ВМС України підвищили боєздатність цих літаків з 6 до 24%.
Враховуючи те, що провідні науково-дослідні інститути та конструкторські бюро суднобудування зосереджені в Росії, а потужна виробнича база - в Україні, російська сторона пропонує свої послуги щодо спільної розробки, виробництва та поставок кораблів і катерів для замовників за межами СНД. Це може бути виробництво прикордонних сторожових кораблів та катерів типу "Дозор", "Скіф", "Дельфін", "Катран". Є пропозиції західних фірм щодо комплектації цих кораблів двигунами (Німеччина), озброєнням (Франція), а також проведення маркетингових досліджень і реклами (Німеччина). Перспективними для продажу кораблів цього типу вважаються ринки Близького Сходу та Південно-Східної Азії.
У свою чергу, Росія зацікавлена в корабельних газових турбінах, які виготовляються виробничим об’єднанням "Зоря" (м. Миколаїв), корабельному устаткуванні, комплектуючих до систем управління зброєю морського базування та у використанні потужної ремонтної суднобудівної бази України. Практичну значимість для Росії мають також здавальні бази для доводки кораблів, спеціальні плавтехбази для демонтажу атомних підводних човнів тощо.
Збереження коопераційних зв’язків з країнами СНД є одним з основних завдань структурної перебудови суднобудівної промисловості Росії. Цю вимогу відображено і в державній програмі "Відродження російського флоту".
Широку кооперацію підприємств України і Росії налагоджено в радіотехнічній та електронній галузях. Ще недавно 250 російських підприємств електронної та радіотехнічної промисловості, засобів зв’язку отримували з підприємств України близько 1500 назв комплектуючих виробів. Методом кооперування вироблялася така продукція, як системи управління, навігації, розвідки тощо.
Суттєво зацікавлена Росія і поставками з України комплектуючих до засобів зв’язку, автоматизації, радіоелектроніки, радіолокаційних станцій протиповітряної оборони, які використовуються при виробництві космічних систем, зенітно-ракетної техніки протиповітряної оборони, засобів автоматичних систем управління.
У зв’язку з великими обсягами та номенклатурою поставок підприємства оборонної промисловості Росії прагнуть зберегти коопераційні зв’язки з підприємствами України на довгостроковій основі та створити спільні виробництва різних структур і форм власності. Згідно з розробленим в Росії тимчасовим положенням про порядок використання електрорадіовиробів для озброєння і військової техніки, які виготовляються на підприємствах СНД, прийнято за доцільне не розривати зв’язків з підприємствами, що є головними виробниками і власниками основного комплекту конструкторської документації щодо підтримки працездатності устаткування систем попередження про ракетний напад, контролю космічного простору, протиракетної оборони. З метою забезпечення реалізації робіт у цьому напрямі створено міждержавну акціонерну корпорацію "Вымпел" (Росія, Україна, Білорусь), яка об’єднала науково-технічну і виробничу бази тієї частки оборонного комплексу, що займалася розробкою та створенням систем протиракетної оборони і засобів попередження про ракетний напад. Із 9 станцій наземної системи попередження про ракетний напад дві розташовані в Україні і обслуговують західний та південно-західний напрямки. Росія зацікавлена в подальшому функціонуванні систем та у відновленні роботи цих станцій.
На сьогодні зенітно-ракетні комплекси С-300 ПУ, які значно перевершують за своїми тактико-технічними характеристиками американський "Петріот" аналогічного призначення, становлять частину продукції російського експорту. І хоч розроблювач та головний виробник знаходяться в Росії, участь України у виробництві цього комплексу досить значна: вітчизняна промисловість виробляє як окремі складові ракети, так і частину наземного устаткування, в тому числі центральний обчислювальний комплекс та зарядно-пускову машину.
Однак стан справ у військово-економічному та військово-технічному співробітництві ще не відповідає потенційним можливостям двох країн. Так, незважаючи на наявність великої кількості різноманітних нормативно-правових документів, до цього часу не досягнуто тісної кооперації в питаннях розробки, виробництва та поставок озброєння та військової техніки.
Основними нормативними документами з організації військово-технічного співробітництва є:
Україна є тринадцятою державою у світі, з якою Росія уклала наприкінці листопада 1995 р. великомасштабні договори про співробітництво у військовій галузі. Під час зустрічі міністрів оброни України та Росії (Сочі, 24-28.11.1995 р.) було підписано понад 20 документів, серед яких важливе місце займають питання ефективнішого використання можливостей військово-промислових комплексів України та РФ, купівлі українських ракет (СС-19 - 32 од., морського базування – 300 од., стратегічних бомбардувальників ТУ-160 - 19 літаків та ТУ-95М - 25 літаків), співробітництва у галузі військового комплексу, добудови кораблів та будівництва нових на українських верфях.