Однак сподіватися на позитивне вирішення проблем, які заважають ефективному військово-технічному співробітництву країн СНД, не доводиться. На останньому московському засіданні Ради міністрів оборони збереглася стійка тенденція збільшення кількості військово-політичних питань - 5, військових - 10, організаційно-кадрових - 9 та фінансових - 4 , при різкому скороченні військово-технічних питань (всього 1 з 29 питань порядку денного), які обговорюються на засіданнях даної Ради.
Таким чином, є кілька найголовніших причин, які стоять на заваді нормального розвитку військово-технічного співробітництва між Україною та РФ, а саме:
при розгляді будь-яких питань, пов'язаних з військово-технічним співробітництвом, російською стороною завжди на перший план висуваються певні політичні умови і, незважаючи на прагматизм багатьох російських політиків, економічні важелі співробітництва відходять на другий план;
керівництво РФ та російська політична еліта не розглядають військово-економічні зв'язки з країнами СНД взагалі та з Україгою зокрема як важливий чинник здійснення її політики в галузі національної безпеки. В Концепції національної безпеки РФ, яку було прийнято в грудні 1997 р., однією з головних цілей названо створення замкнених циклів виробництва озброєння та військової техніки;
намагання російського оборонно-промислового комплексу зберегти певну монополію серед країн СНД на експорт озброєння призводить до того, що ці країни розглядаються Росією не інакше, як конкуренти на світовому ринку озброєння. Причому ця конкуренція набагато жорсткіша, ніж з іншими країнами-експортерами зброї через те, що і РФ і країни СНД торгують однотипною зброєю та ще й в тих самих сегментах світового ринку, де ця продукція може користуватися попитом.
Враховуючи політичні та економічні інтереси України, пріоритетом нашої політики щодо країн СНД та Росії повинен стати розвиток двостороннього з РФ та багатостороннього з країнами СНД військово-технічного співробітництва в межах угод, які було укладено раніше, в міру необхідності розвиваючи їх в інтересах зміцнення воєнної безпеки України.
Тому уряд та воєнно-економічні структури України мають звернути особливу увагу на проблеми вдосконалення міжнародних воєнно-економічних відносин, формування нових підходів до зовнішніх воєнно-економічних зв’язків через розробку та вдосконалення позитивної, обгрунтованої програми розвитку експорту озброєння.
Виходячи зі сказаного, для реалізації національних інтересів України у сфері військово-технічного співробітництва з Російською Федерацією необхідно діяти, дотримуючись наступних напрямів:
- створення правової бази військово-технічного співробітництва;
- усунення у договірно-правовій сфері перешкод щодо відновлення та покращання наукових, технологічних та коопераційних зв'язків між оборонно-промисловими комплексами України та РФ;
- визначення пріоритетних напрямів співробітництва між оборонними комплексами України і Росії та правове зміцнення їх;
- пошук спільних інтересів з РФ у створенні та реалізації "третім країнам" окремих зразків озброєння і техніки та в наданні послуг військового призначення;
- співпраця в питаннях експортного контролю, знищення хімічної зброї, контроль за ракетними технологіями, мирне дослідження космічного простору та утилізація невикористаних боєприпасів;
- співробітництво в галузях високих технологій та аерокосмічної техніки, створення спільних космічних проектів з використанням наукових та промислових можливостей України;
- використання російських космодромів для запусків ракет в інтересах України.