ОБЛІК ЕЛЕМЕНТУ ЗАТРАТ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ (стр. 2 из 5)

Особливості технології виробництва визначають, які операції можна взяти за основу визначення не тільки кількісних, але і вартісних параметрів виробництва, для того щоб одержати вартісні характеристики.

Далі для побудови організаційної моделі обліку затрат приймають горизонтальні та вертикальні форми відносин відповідного підрозділу, та побудови технологій

Таким чином, для побудови конкретної моделі обліку виробництва на певному підприємстві слід виконати такі роботи: відібрати облікові номенклатури, розробити нормативне господарство, підібрати систему документального оформлення операцій (документи), побудувати загальну схему обліку, розробити схеми облікових реєстрів, визначити Центри затрат, визначити методи виявлення відхилень затрат від норм (квот, кошторису тощо), визначити методи розподілу непрямих затрат, визначити методи розрахунку незавершеного виробництва, методи оцінки відходів, побічної продукції, методи визначення сукупної собівартості продукції та собівартості окремих її видів.

Незалежно від форми організації процесу виробництва і характеру технології облік затрат повинен будуватися так, щоб у системному порядку на рахунках бухгалтерського обліку можна було б одержати дані про фактичну суму затрат та обчислити собівартість у межах структурних підрозділів, видах продукції, затрати в межах норм, змін норм та відхилення від норм. До побудови обліку складають схему взаємозв'язку технологічних та планово-облікових параметрів виробничого процесу. Крім того, розробляють кодифікатор змін норм та відхилень від норм (рис. 1).

ОБЛІК ЕЛЕМЕНТУ ЗАТРАТ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ

За питомою вагою елемент затрат на оплату праці є другим після матеріальних затрат. Він становить близько 25 % . Але у деяких трудомістких галузях (вугільна промисловість тощо) цей елемент є значно вагомішим. Незважаючи на це, елемент затрат на оплату праці є провідним елементом. Праці як фактору виробництва належить основна роль. Затрати по оплаті праці фактично визначають вартість продукту. А визначення вартості є основним в управлінні економікою будь-якого суспільства.

Затрати на оплату праці визначаються або на підставі нарахування за кількістю витраченого часу (годин, днів, місяців), або на підставі виробітку (певної кількості продукції, виконаної роботи, або наданої послуги).

Основним документом нарахування заробітної плати є табель До нього додають у залежності від форм та систем оплати праці різні документи — наряди, рапорти тощо

Незважаючи на різні види оплати праці та форми її оплати, затрати на оплату праці є єдиним елементом затрат на виробництво. Але у собівартість продукції цей елемент потрапляє через два канали: перший —• оплата праці працівникам, які безпосередньо зайняті у виробництві; другий — різні види групування затрат на підставі розподілу: загальновиробничі, загальногосподарські тощо.

При обліку виробництва за нормативним методом роздільному обліку підлягає оплата праці в межах норм, внаслідок зміни норм та у випадку відхилення від норм. Такий роздільний облік забезпечується завдяки первинним документам, у яких згадані ознаки відокремлюються.

ОБЛІК ІНШИХ ЕЛЕМЕНТІВ ЗАТРАТ

До інших елементів затрат відносяться: відрахування на соціальне страхування, амортизація засобів праці та деякі інші.

Елемент затрат "Відрахування на соціальні заходи" є похідним від елементу затрат на оплату праці. Розмір цих затрат залежить від суми нарахованої плати,

Особливий елемент затрат — це амортизаційні відрахування на засоби (знаряддя) праці та нема

теріальні активи. За своїм економічним змістом — це сума зносу, яка включена у затрати виробничої або іншої діяльності.

Особливості засобів праці такі, що сума їх зношення повинна бути не тільки елементом затрат, але й елементом собівартості На жаль, до цього часу цей елемент затрат включають до різних груп непрямих витрат, де вони розподіляються пропорційно різним параметрам на різні види продукції (виробів, робіт, послуг).

Суму амортизації визначають спеціальним розрахунком і щомісячно включають до витрат за місцем експлуатації у різні види непрямих витрат: загальновиробничі, загальногосподарські, витрати на утримання устаткування та експлуатацію машин „тощо,

Діюча методика формування складу затрат на виробництво передбачає, що всі неперелічені вище види затрат об'єднані у так звану групу "інші затрати". Сюди належать: платежі з обов'язкового страхування майна господарства, проценти за короткострокові прострочені позички банку, плата стороннім організаціям за охорону об'єктів господарства тощо.

Облік цього елементу затрат здійснюється переважно на підставі рахунків відповідних організацій, установ та підприємств, що надали послуги.

Систематизація затрат здійснюється переважно у різних розроблювальних відомостях, таблицях або машинограмах. До цієї групи відносять також витрати на відрядження, збори, послуги пошти тощо.

ОБЛІК ПОПЕРЕДНЬОГО ГРУПУВАННЯ НЕПРЯМИХ ЕЛЕМЕНТІВ ВИТРАТ У КОМПЛЕКСНИХ ВИДАХ ТА ЇХ ПЕРЕГРУПУВАННЯ

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ПОБУДОВИ ОБЛІКУ

Кінцева мета обліку затрат — визначення натуральних (кількісних та якісних) характеристик та грошових параметрів затрат, а також визначення фактичної собівартості окремих видів продуктів, робіт, послуг та їх одиниць виміру. Однак природа більшості процесів виробництва така, що значна кількість затрат не може бути у момент запуску (передачі) у виробничий процес визначена, до якого конкретно виду діяльності або продукту вона відноситься. Тому затрати поділяють на прямі та непрямі

Вищенаведене визначає таке положення, згідно з яким—частина елементів затрат, перш ніж бути віднесеними до виду затрат або собівартості продукції окремого виду, формує сукупність затрат за окремими виробничими або економічними ознаками. І тільки після цього вона може бути включена до складу затрат, що формують собівартість виду продукту.

Видове'групування затрат є прерогативою органів управління, об'єднань і самих господарств. Вона випливає з потреб безпосереднього управління затратами на виробництво та собівартістю продукції в межах господарства.

Сьогодні у практиці елементи затрат попередньо групуються, а потім перегруповуються за такими ознаками:

• транспортно-заготівельні витрати;

• витрати на підготовку виробництва;

• витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування;

• витрати на управління, у тому числі на управління структурними підрозділами виробництва (бригадами, дільницями, цехами, виробництвами) та загально-господарське управління;

• витрати на виправлення браку у виробництві;

•витрати на відвантаження та реалізацію продукції. Кожний із названих видів витрат формує самостійний обліковий (фактично планово-обліковий) комплекс витрат. До початку виробничого процесу по кожному із названих видів формують кошторис витрат. Тому основна задача обліку — інформація про процес формування того чи іншого виду витрат та контроль за додержанням відповідного кошторису.

Усі види комплексних витрат формують за відповідною номенклатурою, яка або рекомендована галузевими нормативними документами, або розроблена безпосередньо на підприємстві.

Незважаючи на різні за змістом витрати, ці проміжні комплекси формуються та облікуються за єдиним аналогом. Спочатку затрати у розрізі елементів облікуються покожній статті номенклатури кошторису, виду витрат, а потім на підставі відповідного параметру (ознаки) розподіляються по напрямках. Загальна побудова їх показана на рис. 2.

За змістом . кожний вид комплексних витрат поділяється на дві групи: продуктивні та непродуктивні. Перша група витрат визначається на початку роботи, друга — у процесі виробництва.

Побудова обліку у кожному комплексі витрат повинна бути такою, щоб протягом місяця можна буде визначити з кожного елемента у межах кожної статті витра-ти за трьома ознаками: у межах норм, зміни та відхилення від норм. Це потрібно для контролю кошторису. При складанні нормативної калькуляції собівартості продукції кожний вид комплексних витрат формує статтю собівартості та визначається на окремий вид продукції як окремий елемент собівартості. Тому дри списанні у кінці місяця загальної суми витрат по кожному комплексу відхилення від норм визначається в цілому, а не в окремих статтях кошторису.

Рис. 2. Загальна побудова обліку витрат проміжних облікових комплексів за видовим групуванням

ОБЛІК ФОРМУВАННЯ, РОЗПОДІЛУ ТА ПЕРЕРОЗПОДІЛУ ОКРЕМИХ ВИДІВ КОМПЛЕКСНИХ ВИТРАТ

Витрати на підготовку та освоєння виробництва. До цих витрат відносяться такі, що спрямовані на освоєння нових підприємств, цехів, виробництв, діяльності, складів. На підготовку нових видів продукції, на підготовку роботи у гірничодобувній промисловості (розвідка, очищення території тощо) та інші витрати.

Усі витрати на підготовку та освоєння нового виробництва облічуються попередньо на рахунку № 31 "Витрати майбутніх часів".

До початку засвоєння складається кошторис усіх витрат за номенклатурою, яка рекомендована у відповідності до видів майбутніх робіт. Конкретний порядок та строки погашення витрат на підготовку та засвоєння визначаються законодавством та методичними рекомендаціями. Тому передбачається різний порядок списання цих витрат: або на собівартість, або на рахунок заздалегідь зарезервованих коштів.

Якщо витрати на підготовку будуть списані на витрати виробництва, то з моменту переходу на серійне або масове виробництво щомісячно включають у собівартість певну їх частину згідно з розрахунком.