Проблеми правового прогресу українського суспільства, перетворень його права, правової системи становлять предмет роздумів автора цієї статті.
На шляху до створення демократичної правової парадигми. Потреба у науковому підході до правових перетворень в Україні обумовлює, в свою чергу, необхідність розроблення сучасної парадигми вітчизняної юридичної науки, її правознавства і державознавства. Відомо, що марксистсько-ленінське вчення про державу і право виходило із розуміння держави як апарату класового панування і придушення. Тому похідним звідси було уявлення, що право — це державна воля, воля панівного класу, яка знаходить свій вираз і закріплення у юридичній формі, законі. Вихідним теоретичним положенням для такого праворозуміння була хибно витлумачена теза «Маніфесту Комуністичної партії» про право як зведену у закон волю пануючого класу. Відповідно, соціальна функція радянської юридичної науки зводилася публічною владою передусім до підтримки і захисту інтересів держави. Радянське , правознавство, яке протягом складного, суперечливого шляху свого становлення сповідувало і «правовий нігілізм», і принцип революційної правосвідомості, увагу сконцентрувало головним чином на відомому в історії світової юридичної думки нормативному підході до права (звичайно, дещо модифікувавши його). Згідно з цим підходом юридичні норми характеризувались як міра суспільної поведінки, основа організаційної дисципліни і законності. Право розглядалося лише як політичний елемент надбудови, невід'ємний від держави продукт та інструмент її діяльності, основа і знаряддя класового панування у політичних формах. Утверджене в 20—30-х pp. праворозуміння чітко відбивало лише політичну, класову природу і сутність радянського права, його зв'язки з державою і матеріальними умовами, що визначали волю пануючого класу.
На жаль, слід визнати, що й досі ми остаточно не позбулися правової спадщини радянського періоду, коли право юридичне закріплювало фактичну диктатуру партдержноменкла-тури, панування адміністративно-командних методів управління в економіці і становило легітимну основу тоталітарного політичного режиму в суспільстві, причому цей режим розглядався як джерело самого права. Досі не здійснена фундаментальна конструктивно-критична науково-дослідницька робота у галузі історії права радянських часів. Проте певні зрушення у сучасному українському правознавстві відбуваються, хоч вони і не завжди мають глибоке науково-теоретичне обгрунтування. Наприклад, навряд чи є коректною позиція повної відмови від політичного, класового підходу і звертання лише до загальнолюдських цінностей — свободи, рівності, справедливості. Ще не вироблене більш-менш стале і узгоджене сучасне праворозуміння, хоч воно становить світоглядне підґрунтя правознавства. Бо від того, як ми розуміємо поняття «право», багато в чому залежить не тільки спрямованість наукових юридичних досліджень, а й загальна орієнтація державної правової політики, юридичної практики.
Саме наукове визначення сучасного поняття права, правових принципів та застосування їх у процесі демократичної трансформації українського суспільства, формування якісно нової системи національної державної влади і самоврядування може забезпечити ефективне досягнення конституційне закріплених цілей відродження громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, пошук міри і межі оптимального співвідношення економічної свободи та ефективності і соціальної справедливості та юридичної рівності. Такий пошук здійснюється людством протягом багатьох століть, і кожного разу спроби вирішити цю проблему грунтувалися на певній системі ідей і уявлень, яка вважалася на конкретний історичний час здатною пояснити існуючі суспільні суперечності, знайти шлях до їх подолання і накреслити перспективу розвитку суспільства. Існування усталеної системи основних соціальних, в тому числі правових, цінностей суспільства є однією з важливих умов його стабільного стану і функціонування. Коли порушуються умови цілісності системи соціальних цінностей, послаблюються їх взаємодія і гармонія — дезорганізується увесь суспільний процес. А якщо це «відбувається зненацька і відразу, — наголошував П.Сорокін, — збільшуються шанси міжнародної або громадянської війни». Саме в цьому, зокрема, полягає активна роль суспільної свідомості у її взаємодії з суспільним буттям.
У сучасному світі, в тому числі і в Україні, відбуваються переоцінка багатьох соціальних цінностей, їх нове осмислення у світлі історичного досвіду XX сторіччя і глибоких суперечностей теорії і практики радянського соціалізму. І знову, як це вже було кожного разу, коли суспільство опинялося у кризовому стані, воно інстинктивно починає звертатися до фундаментальних джерел і шукати там знамення часу, щоб створити собі новий «дороговказ» щодо соціальних цінностей суспільного прогресу. Коли суспільна свідомість, в першу чергу у формі науки, під впливом кардинальних перетворень об'єктивної реальності стає нездатною раціонально, на старій теоретичній і методологічній основах, пояснити те, що відбувається навколо, виникає потреба у розробці нової парадигми як інтелектуального засобу якісного прориву в усвідомленні навколишнього світу — природи і суспільства. Можна погодитися з тим, що парадигма — це не просто нова теорія, яка являє собою безпосередню реакцію на кризові явища в суспільстві, а «система ідей і уявлень, здатна розв'язати суперечності, що виникають у науці, дати пояснення емпіричному матеріалу, що нагромадився, і відкрити шлях до подальшого поглиблення знання»[6].
Перехід від адміністративно-командного порядку суспільного життя до демократичного, який має грунтуватися на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, обумовлює перехідний стан суспільної свідомості в Україні, зокрема свідомості економічної і правової, як на теоретичному, так і на побутовому рівнях. Йдеться про такий стан, коли у суспільних інтересах, орієнтаціях і мотивах поведінки людей, соціальних цінностях відбиваються риси, притаманні саме змішаній формі соціально-економічних процесів і структур — від залишкових адміністративно-командних до приватно-ринкових. У наш час неможливо створити класичну соціально-економічну систему, де б одночасно функціонували лише приватний і державний сектори економіки з відповідним правовим забезпеченням кожного з них. Поряд з приватним і державним секторами «створюється багато перехідних і досить диверсифікованих між собою форм, ефективність дії яких малопередбачувана при одночасно високому рівні тіньового сектора, який багато в чому діє за законами кримінального життя».
Стан стихійного зламу адміністративно-командної системи господарювання і управління характеризується сьогодні відсутністю в країні будь-якої усталеної системи економічних і юридичних відносин, чому і відповідає стан суспільної свідомості. Це стосується як державної правової ідеології, так і правосвідомості населення країни. Державна влада продовжує орієнтуватися на найближчі цілі, не узгоджуючи їх з перспективною, конституційне визначеною орієнтацією, розробляє нове законодавство і вирішує поточні господарські завдання, не пов'язуючи їх з соціально-економічною стратегією, яка має відбивати тенденції демократичного економічного і правового розвитку країни. Українське суспільство й досі не має науково розробленої правової ідеології як перетворення успадкованої системи державної влади, її організації і функціонування, так і демократичної трансформації суспільства в цілому.
Сьогодні відчувається гостра потреба у концентрації та координації зусиль вітчизняних вчених і фахівців народного господарства України, спрямованих на дослідження проблем, пов'язаних із реальними, багато в чому новими для нашої країни, економіко-правовими процесами. Необхідною є комплексна наукова розробка юристами, економістами, філософами і представниками інших галузей вітчизняного суспільствознавства загальнодержавної доктрини демократичних соціально-економічних і правових перетворень в країні, практичних рекомендацій щодо обгрунтування політики розвитку приватного сектора економічної системи України, національного підприємництва, їх нормативно-правового забезпечення. Теорія і практика демократичної трансформації економіки України, її нормативно-правового забезпечення потребують нових методологічних підходів, нової парадигми вивчення економічних і правових проблем, досліджень проблем взаємозв'язку держави і економіки, права, держави і законодавства тощо. В цій парадигмі політика і економіка, ринок і державне регулювання економічних відносин, приватні і публічні інтереси, особа, суспільство і держава не повинні протиставлятися; необхідно шукати міру і межу їх діалектичної взаємодії і взаємної відповідальності. «Розумне, — писав Гегель,— є саме те, що має в собі міру і межу...».
Концептуальним ядром правової парадигми демократичної трансформації українського суспільства мають стати: визначення пріоритетного місця і ролі законних прав, свобод і інтересів людини у цивільно-правових і державно-владних відносинах, а також у системі наукових категорій; розуміння держави, з одного боку, як політичної функції права і громадянського суспільства, яке, в свою чергу, повинно здійснювати контроль за державною діяльністю, а з іншого, як суб'єкта цивільного права (якщо, звичайно, держава у процесі свого функціонування включається у систему ринкових відносин); підхід до закону як до політичної юридично-регулюючої функції держави і права; усвідомлення необхідності та міри розмежування і взаємодії приватно-правових і публічно-правових засад регулювання суспільних відносин тощо. Звідси випливає потреба у якісно новому праворозумінні, в усвідомленні складної природи діалектичного взаємозв'язку права і закону, відповідності останнього моральним вимогам.