Слід зазначити, що непрямі податки зумовлюють зростання ціни рівноваги, зниження обсягу реалізації товарів та послуг, і ці податки за умов вільної конкуренції розподіляються між виробниками і споживачами. Великі монополії мають можливість перекладати їх на споживачів.
Виходячи з реалій, неправомірно заперечувати державне втручання у процес ціноутворення, доцільність певного перерозподілу національного доходу на користь найбідніших верств населення. Тому необгрунтованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що будь-який перерозподіл порівняно з ринковою рівновагою призводить до зростання сукупних витрат. Справедливішим є твердження англійського економіста А.Пігу, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут, оскільки сума задоволення останніх зростає швидше, ніж зменшується сума задоволення перших.
Крім того, практика розвитку передових країн світу засвідчила, що ринкова економіка неспроможна досягти загальної рівноваги (тобто одночасної рівноваги на всіх ринках і в усьому господарстві) без державного регулювання. На інших позиціях перебував автор теорії загальної рівноваги Л.Вальрас. Цю теорію у модернізованому вигляді й нині вважають ядром політичної економії, а американський економіст Й.Шумпетер назвав її „священным писанием” політичної економії.
3. Особливості ринку в Україні.
Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими ознаками. „Ринок” для американця, західноєвропейця, японця має різний вигляд, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська „ринкова економіка” тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька — до державного „дирижизму”, західнонімецька — до „соціального ринкового господарства”, а японська — до „корпоративного патерналізму”.
Канадський варіант приваблює своїми методами розв'язання соціальних питань, де велика частина витрат на медичне обслуговування, освіту здійснюється державою. В зв'язку з цим там більші податки. В США податки менші, але більшість соціальних витрат покладено на громадян.
Для країн з розвинутою ринковою економікою характерне різне співвідношення приватної, колективної та державної власності.
Наприклад, в Італії 58 відсотків підприємств є державними, в Ізраїлі 64-відсотки валового національного продукту (ВНП) виробляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40 відсотків працюючих. До останнього часу адміністрація Тайваню контролювала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також головні банки і торговельні компанії, забезпечуючи за рахунок державного бюджету більшу частину капітальних вкладень. Частка держави в капіталовкладеннях у ВНП США традиційно невелика і становить близько 35 відсотків.
Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути країни, для яких характерна змішана економіка, що грунтується на різних формах власності, домінуючими при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку. При цьому слід ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразками. Він — невід'ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Сучасні розвинені країни заходу на побудову розвиненого ринку витратили 3-4 десятиліття. Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок „маленьких азіатських драконів” як називають ці країни, хоч і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки.
Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу. Найбільш прийнятною є модель соціально-орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.
До особливостей ринку в Україні належать:
а)значна частка бартерних операцій, внаслідок яких звужується
сфера ринкових відносин;
б)засилля імпортних дешевих товарів (нерідко сумнівної якості), надмірна питома вага яких не дозволяє вітчизняному ринку виконувати стимулюючу, регулюючу, інтегруючу роль, низку конструктивних функцій;
в)наявність низки монополістичних підприємств і компаній, що деформують ринок, відсутність дієвого державного регулювання цін на
товари цих структур, внаслідок чого звужується платоспроможний попит населення, місткість внутрішнього ринку. Така ситуація склалася
на ринку енергоносіїв, на транспорті (передусім, залізничному), ринку
хлібопродуктів та ін.;
г)мізерна частка заощаджень населення (частина з яких знаходиться, до того ж, на руках), що звужує джерела кредитних ресурсів,
сприяє існуванню високих відсоткових ставок на кредити (такі кредити надавались наприкінці 2000 р. за ставкою 40 %, що залишається
руйнівною для виробників);
д)доступ до інформації мають представники кланово-номенклатурної еліти, наближені до влади;
е)наявність незначної кількості малих підприємств, а отже,
відсутність вільної конкуренції ринкового середовища та існування
немонополістичного сектора економіки;
є) надмірний податковий прес, який значною мірою унеможливлює господарювання на основі принципів самоокупності, самофінансування, рентабельності, а тому формує потужну тіньову економіку, в межах якої цивілізований ринок неможливий;
ж)брак сучасної інфраструктури ринку, зокрема ефективно діючих бірж, комерційних банків тощо;
з) наявність неефективної системи економічного, правового та адміністративного регулювання, зокрема відсутність надійної та стабільної правової бази ринкових реформ, виваженої економічної політики, що робить ринок стихійним, руйнівним щодо народного господарства;
и) майже повна відсутність інтегрованості у міжнародний поділ праці;
і) незначна розвиненість ринку робочої сили, свідченням чого є надзвичайно низька ціна на цей специфічний товар, що за умови значного відриву цін на товари широкого вжитку стимулює значний відтік кваліфікованої робочої сили за кордон і робить неповноцінним даний вид ринку (який є одним із найважливіших), що негативно впливає на розвиток ринку товарів широкого вжитку і послуг та інших ринків;
ї) формуванню цивілізованого ринку в Україні перешкоджає несприятливий інвестиційний клімат (за цим показником наша держава посідала у 1997 р. 135 місце у світі), на низьку якість якого впливає, передусім, висока корумпованість (за цим показником Україна займала у 2000 р. третє місце у світі).
Основними структурними елементами будь-якого ринку є попит, пропозиція і ціна, взаємодія яких втілюється у механізмі досягнення ринкової рівноваги.
Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснюються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів, що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, і як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.
Об’єктивними умовами інсування і функціонування ринку є товарне виробництво — основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокрлеменість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб’єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.
Щодо структури ринку, то її розглядають з різних точок зору, що пов’язано зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів (засобів виробництва), ринок продуктів (предметів споживання), ринок праці (робочої сили) та ринок капіталів (грошовий).
Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою: внутрішній ринок — місцевий, регіональний, національний, зовнішній ринок — транснаціональний та світовий.
З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів (промислових, продовольчих, комп’ютерів, бавовни, цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг (страхування, консультативні послуги тощо).
Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру: товарні, фондові та валютні біржі, торгово — збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність — чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.