Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.
Конкуренція, а також вільне ціноутворення – необхідні інститути ринку, не можуть функціонувати через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату, культури введення ринкової економіки. Відсутність введення культури ринкової економіки пов’язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.
Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.
Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.
Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.
ВИСНОВКИ
Підприємства в умовах ринкової економіки значну увагу приділяють проблемам оптимізації процесу просування товарів від виробника до споживача. Їм приходиться вибирати: продавати товар самим чи скористатися послугами посередників. Як показав досвід таких розвинутих країн, як США, Великобританії, Японії, Німеччини, Швеції , більшість виробників вважає, що використання посередників приносить їм певну користь.
У багатьох виробників не вистачає фінансових ресурсів для здійснення прямого продажу. Але навіть якщо товаровиробник і може дозволити собі створити власні канали розподілу, в багатьох випадках він заробляє більше, якщо збільшить капіталовкладення у свій основний бізнес. Використання посередників пояснюється в основному їх неперевершеною ефективністю в забезпеченні широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків. Завдяки своїм контактам, досвіду, спеціалізації і розмаху діяльності посередники пропонують фірмі більше того, що вона сама може зробити наодинці.
Отже, в числі фірм, підприємств і організацій — учасників риночного товарного обороту, особливе місце відводиться торговельно-посередницькій галузі, яка являється важливим провідником товарної, фінансової і інвестиційної політики. Раціонально організована торговельно-посередницька діяльність сприяє оптимізації виробничої і комерційної діяльності, розширенню її масштабів, підвищенню ефективності на основі комплексних ринкових досліджень, вивчення факторів ризику по всій їхній сукупності, достовірного прогнозування майбутнього з достатньо чіткими орієнтирами бажаного комерційного успіху. Тим самим, вказана галузь створює необхідну комерційну інформацію для надання відповідних послуг всім учасникам ринкового обороту, які потребують управління власними ринковими сегментами по всьому ланцюгу відтворювального процесу.
Але встановлення торговельно-посередницької діяльності в Україні пов’язане з багатьма складними проблемами правового, організаційного, фінансово-економічного характера. Їх вирішення дозволить сформувати широку сітку посередницьких структур, що особливо важливо в умовах лібералізації міжнародної торгівлі і активізіції вітчизняного товарного виробництва.
Список використаної літератури.
1. Основи економічної теорії: політичний аспект: Підручник. Відп. ред. Г.Н.Климко - 4- вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002.
2. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посібник - К.: Знання Прес, 2002.
3. Основи економічної теорії. / Під ред. А.А. Чухна.- К.: Вища школа. 2002.
4. Базидевич В.О. Економічна теорія (політекономія).- К.: Знання-Прес, 2002.
5. Економіка зарубіжних країн. / Під ред. А.С.Філіпенко, В. А. Вергун І а ін.-К.:Либідь, 1996.
6. Політична економія: Навч. посібник К.Т.Кривенко, В.С.Савчук О.О.Беляев.-К., 2001.
7. Політична економія: Учебник для вузов, В.А.Медведев, Л.И.Абалкин О.И.Ожерельев и др.-М.: Политиздат, 1998.
8. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія) Навчальн. посібник КИПУ,2001.
9. Савчхк М.І., Мороз A.M. Гроші і кредит. Підручник - К.: 2000 p.
10.Финансы, деньги, кредит. Учебник под ред. О.В.Соколовой. – М., 2000.
11. Економічна теорія політекономія. Підручник 3-тє видання, перероблене і доповнене. За ред. В.Д.Базилевича. 2004.
12. Політична економія навчальний посібник С.В.Мочерний, 2002.
13. Економічна теорія: Курс лекцій (для студентів неекономічних спеціальностей). – Чернівці, 1999. – 343 с.
Додаток 1.
Додаток 2
[1]Економіка зарубіжних країн. / Під ред. А.С.Філіпенко, В. А. Вергун І а ін.-К.:Либідь,1996. с.238
[2] Політична економія: Навч. посібник К.Т.Кривенко, В.С.Савчук О.О.Беляев.-К., 2001. с.56