Нащо, Ісусе те все, нащо ти те все допустив? І чуємо його відповідь: "Для душ людських, щоби не занапастили себе, щоби не загинули. На те моя кров, на те моя цілопальна жертва, щоби їх спасти. Дорого я заплатив за вас, бо хочу їх всіх спасти, хочу, щоб всі були зі мною там, де я є (їв. 14, 3). Це вічне призначення наше. Бог у своєму милосерді дає нам можливість це усвідомити. Це час святих реколекцій. У нашому щоденному житті не завжди про це пам'ятаємо, бо час біжить і ми з ним все чимось зайняті. "Ми за останні роки пішли так швидко вперед, що тепер мусимо затримуватись хоч трішки, щоб дати змогу нашим душам догнати нас",— каже Міхаель Енде. На реколекціях є нагода затриматись трохи, щоб збагнути, що багато маємо справ і то важливих, але найголовніша — це спасіння нашої душі. Інші справи можуть виконати за нас інші, може, й краще за нас, але тієї останньої ніхто, крім нас самих виконати не може. Зауважує святий Августин: "Створив, ти, нас, Боже, без нас, але спасти нас без нас не можеш". Ми самі мусимо приложити тут свою руку. Поможи нам у цьому, Всемогутній Боже! Амінь.
2. Для чого живу
Дорога людська душа, вона більша, ніж небо і земля, ніж всесвіт цілий. Твоя душа витворена найвеличнішим художником, самим Господом Богом на образ і подобу Божу. Не знищи того образу. Така є твоя душа. Це — твоя вартість.
А коли хочемо знати більше, чого варта душа, слухаймо, що каже про неї церква. Вона вам буде постійно нагадувати про ваші душі. Для того працюють місіонери і священики. Спитаймо їх, скільки варта ваша душа?
Святий Франциск Ксаверій, найбільший після апостола Павла місіонер світу, який перейшов через Індію, Пакистан, станув на границі розлогого Китаю, а там більше мільярда населення і сказав: "Боже, дай мені ті всі душі."
Дивіться, який захланний місіонер! А наш святий Йосафат, душехватом його називали. І він подібно просив: "Боже, дай мені ласку, щоб я всі душі запровадив до неба."
Знаєш, кого ще можна запитати про вартість своєї душі? Сатани, найбільшого ворога Божого і твого. Він також добре знає, чого варта твоя душа. Тому він працює день і ніч. Він не спить, коли ми спимо, він гарує день і ніч, щоб твою душу здобути. А часами і він не має що робити. В одній місцевості зауважили чорта, що сидів собі на паркані, заложивши ногу на ногу ще й підсвистував. Це викликало здивування:
— Що ти тут робиш?
— А нічого.
— Як нічого, чому тут сидиш.
— Мені сказали, щоби стягав людей до пекла, але тут люди самі йдуть до пекла. Я тут не маю що робити.
Знаємо вже, чого вартує наша душа, вона більша, ніж всесвіт цілий. А всесвіт незміримий. Ще в 1977 році американці вислали свій космічний супутник "Вояжер І". За той час віддалився він від землі десь на 10 мільярдів кілометрів. Ця величезна дистанція навіть важко вкладається в нашу свідомість. Особливо, якщо врахувати, що радіосигнал з цього рукотворного апарата доходить до землі лише через 10 годин. Він літає вже 22 роки. Який же незміримий є Божий світ. А душа моя, душа людська більша, як цілий той Божий світ. Вона від Бога вийшла, Бог її створив, тому вона така важлива.
Ми дорого куплені. Тепер розуміємо журбу святої Церкви за наші душі. Для чого молитви, Служби Божі, постійні нагадування про найважніше — спасіння душі? І тільки її одну, ту мою душу мушу спасти! Знаємо, яке наше призначення, яке наше завдання — що до неба маємо прийти, та це часто сприймаємо як забаву в небо і пекло замість наполегливої праці над спасінням своєї душі. Дитина плаче над зіпсутою забавкою, закохані — над загубленою любов'ю, вдова тужить, що втратила чоловіка, хтосьпобивається за викраденими грошами... А хто плаче над безсмертною душею?
Один священик зауважив чоловіка, що прийшов до церкви з песиком. Не витримав бідний священик, підійшов до нього і каже: "Пане, маєте дуже гарного песика. Миле Боже сотворіння. Але, пане чи така сама гарна ваша душа, чи так дбаєте про свою душу як про свого песика?"
Одного разу святого Івана Боска запитали:
— Слухай, святий, скажи, які нам поставити номери, щоб виграти в лотереї?
— Поставте 2, 6, 10,14 і виграєте.
— А що ці номери означають?
— 2 — дві найважливіші заповіді любові. Будеш любити Бога свого всією душею, всім серцем своїм, всіма силами і думками своїми. Друга, подібна до першої — будеш любити ближнього свого, як самого себе (Мт. 22,37-40). Як себе самого любити ми знаємо, не треба пригадувати. Такою любов'ю маємо любити ближнього.
— 6 — то заповіді церковні. Знаємо ті церковні заповіді. Одна з них, знаєте напам'ять, в неділі і свята Службу Божу набожно слухати.
— 10 — то 10 заповідей Божих. Заповіді Божі також знаємо напам'ять — є один Бог і його ім'я святе. Невільно присягати фальшиво. Маємо шанувати батьків своїх. Але і батьки мають обов'язки супроти дітей. Є все в тій десятці.
— 14 — то найважливіші діла милосердя: 7 діл милосердя для душі і 7 діл милосердя для тіла.
І коли ми те все виконаємо — вистачить, сповнимо волю Божу, святість осягнемо. Тому поставте в лотереї нашого щоденного життя на номери 2, 6, 10, 14 — заповіді любові, заповіді Божі й церковні, діла милосердя, а виграєте лотерею велику — щасливу вічність.
Не покладайся на приятелів чи рідних, ні не відкладай спасіння своєї душі на майбутнє, бо люди забудуть про тебе скоріше, ніж думаєш. Коли сам про себе тепер не подумаєш, то хто про тебе подумає? Сказав святий Августин: "Створив ти нас, Боже, без нас, але спасти нас без нас не можеш". Мусимо самі до цього приложити свою руку, витягнути її по готове наше спасіння. Але й ти, Боже, поможи нам у цьому важливому ділі. Мати Божа, заступнице наша перед Богом, спомагай нас. Амінь.
Про гріх
Дорогі Браття і Сестри! Під час цих місій пригадуємо основні правди святої нашої віри. Ми питаємо себе, звідки прийшли, для чого і куди прямуємо. А йдемо ми до того, звідки ми вийшли, тобто до Бога.
Ось сьогодні дзвони знову звістили, що хтось уже закінчив свою земну мандрівку. І так є всюди. Кожен чоловік приходить на світ і з нього відходить скоріше чи пізніше. Отже ж, ми від Бога вийшли і колись, покидаючи цей світ, маємо відійти до нього. Біда в тому, що на нашій поворотній дорозі до того, від кого ми вийшли, зустрічаємо перешкоду, яка нас стримує, яка нам не дозволяє повернутися до Бога. Тією перешкодою і є гріх. Але йдеться про це, щоб наше повернення до Бога було гідним, щоб нам осягнути життя вічне і щасливе. Знаємо ж, що життя вічне призначене кожній людині і осягнемо його, незважаючи, хочемо ми того чи не хочемо. Виходячи з основних учень нашої віри, будемо роздумувати про вічність щасливу.
Мої любі, що таке гріх? Ми часто про нього чуємо. Навчаючи дітей, повторюємо їм часто те слово "гріх": Того не роби, бо "гріх", там не слухай, бо "гріх", а такого навіть не думай, бо також "гріх". Ну, а діти, як і старші, або послухають, або не послухають, особливо тоді, коли стануть перед "гріхом", який обіцяє щось приємне. Отже, що таке "гріх", у чому він полягає? Чому, не знаючи, що це поняття означає, часто говоримо про нього. І чому не маємо іноді сили противитися гріхові, коли добре розуміємо його суть. Та найчастіше ми кажемо, що не знаємо, що таке гріх.
Отже ж, щоб ми знали і щоб могли стерегтися його, дозволю собі це розважання посвятити темі гріха. Лише тоді, коли добре збагнемо, чим є гріх, зможемо його зненавидіти і так легковажно не будемо на нього зважуватися.
Чим є гріх?... Мій гріх, твій гріх, брате, сестро?...
Розказують, що до св. Альфонса Лігорі прийшов один чоловік, який був легковажним і розпусним. Жодні нагадування до нього не доходили, бо пив собі і легким серцем доповняв гріхи. Так, як воду п'ється, так він тими гріхами кормив свою душу. Св. Альфонс Лігорі закликав його до себе. Думав той чоловік, що святий має для нього якусь роботу, бо сам був художником. Йде він до єпископа з тим наміром, що буде мати свіжий заробок. Приходить, застукав до його кімнати і чує: "Прошу". Відчиняє двері і до середини не може ввійти. Чому?! Бо на підлозі лежить велике розп'яття-хрест. І щоб увійти до кімнати, обов'язково мусив ступити на той хрест. Завагався якось той грішник, як буде ступати по хресті, як буде наступати на розп'яття... Святий Альфонс це зауважив, і каже до нього так: "Ну, сміло, брате, сміло, не бійся, чого боїшся! Скільки разів ти топтав по хресті і не боявся, а тепер боїшся? Ступай, топчи!"... І цього було достатньо! Вже не ступив, не потоптав більше Хреста, але, зворушений цією Божою благодаттю, попросив єпископа про сповідь. Довго тривала сповідь, але відійшов уже іншою людиною, бо зрозумів, що гріх - це ніщо інше, як тільки топтання хреста.