ФОРМУВАННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ
СТРУКТУР В ЕКОНОМІЦІ РЕГІОНУ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, задачі, предмет, об'єкт дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну, практичне значення, представлено інформацію про впровадження результатів дослідження.
Розділ 1. Теоретичні основи формування корпоративних структур в економіці регіону. Розкрито суть і основні ознаки корпоративних структур, проведений аналіз унітарних і корпоративних підприємств, дано оцінку корпоративного сектора в економіці регіону, розглянуто формування акціонерних товариств в процесі приватизації.
У підрозділі 1.1. “Корпоративні структури як складова частина регіональної економіки” проведено аналіз формування корпоративних структур в економіці регіону. На основі аналізу теоретичних положень про регіональну економіку і регіон, освітлених у літературі, проаналізовано різні підходи щодо трактування “регіон” і “регіональна економіка”, дано авторську оцінку цим поняттям, уточнено їх суть, взаємозв'язок і взаємозумовленість у контексті забезпечення розширеного відтворення. Розглянуто понятійний апарат: “підприємство”, “акціонерне товариство”, “акціонерна компанія”, “корпорація” в економічній і правовій літературі України і зарубіжних країн з урахуванням законодавства; зроблено висновок про те, що, відповідно до українського законодавства, поняття “акціонерне товариство”, “акціонерна компанія” і “корпорація” є тотожними. В роботі приділено увагу дослідженню виникнення й історичного розвитку корпорації.
В Україні і Донецькому регіоні сформовані різні види підприємств. Зроблено їх класифікацію по організаційно-правових формах господарювання: унітарні і корпоративні. Встановлено, що корпоративний сектор є провідним. На його частку приходиться 60,6% від загальної кількості підприємств. Головна роль в корпоративному секторі регіону належить акціонерним товариствам, що функціонують у сфері матеріального виробництва і виробляють понад 70% продукції. Однак не всі акціонерні товариства функціонують ефективно.
У підрозділі 1.2. “Світовий досвід створення і функціонування корпоративних структур” розглянуто процес формування і функціонування корпоративних структур у розвинутих країнах, де корпоративний сектор займає провідне місце. На його частку приходиться до 80% обсягів виробництва продукції. Автором досліджено створення і функціонування корпоративних структур у Китаї, Польщі, Угорщині, США, Німеччині, Японії, Франції, Росії. Розглянуто історію виникнення й еволюцію, їх роль на різних етапах розвитку суспільства. Приділено увагу акціонерним товариствам, їхнім достоїнствам і перевагам перед іншими видами корпоративних структур. Світова практика створення і функціонування акціонерних компаній свідчить про різноманіття варіантів їх формування, що запропоновано використовувати у вітчизняній практиці.
Міжнародний досвід становить інтерес у плані можливості його застосування для умов економіки перехідного періоду, в яких знаходиться Україна. Оскільки економіка зарубіжних країн розвивалася природним шляхом, то пріоритет неминуче одержали найбільш ефективні форми її розвитку, що саме і спостерігалося з акціонерними товариствами. В даний час у США нараховується близько 47 млн. акціонерів. Це складає приблизно третину дорослого населення. У Великобританії і Франції власниками акцій стали по 9,5 млн. чоловік, тобто кожен п'ятий. У Японії – 8,5 млн. чоловік, у Німеччині – 1,2 млн. чоловік стали власниками акцій. Таким чином, велика частина робітників та службовців країн Західної Європи і США залучена до акціонерного руху.
У підрозділі 1.3. “Формування акціонерних товариств у процесі приватизації” автором досліджено формування корпоративних структур (акціонерних товариств) в процесі приватизації, зроблено аналіз приватизації великих державних підприємств. У вітчизняній економіці акціонерні товариства почали формуватися в процесі приватизації державної власності, а також класичним шляхом – на основі приватного капіталу. Акціонерні товариства приватизаційного типу функціонують, в основному, у сфері матеріального виробництва, а акціонерні товариства класичного типу – в основному, у невиробничій сфері. Приватизація в Україні має головну особливість – приватизуються прибуткові, високорентабельні підприємства, на відміну від зарубіжної приватизації, де, як правило, приватизуються збиткові підприємства.
У дисертації розглянуто етапи приватизації. На початку 90-х років ХХ століття структура власності країни була такою: державна власність – 88,8%, колгоспна – 6,6%, кооперативна – 1,8%, власність громадян – 2,8%. За станом на початок грудня 2001 року недержавний сектор України складав 80%, державний – 20%. Недержавними підприємствами було вироблено близько 75% усієї продукції. За період з 1992 року по 1 квартал 2002 року в Україні було приватизовано 80701 підприємство, з яких 22655 підприємств державної форми власності і 58046підприємств комунальної форми власності. У Донецькій області за зазначений вище період змінили форму власності 8738 підприємств, з яких 3539 державних підприємств і 5199 комунальних. На 01.04.2002 року в Україні нараховувалося 35134 акціонерних товариств, у тому числі середніх і великих ВАТ, створених у процесі приватизації, – 11423, чи 32,5%. Зареєстровано 15 млн. акціонерів. Власниками акцій стали 35-40% громадян України.
У сфері управління центральних і місцевих органів влади в даний час знаходиться 4000 суб'єктів господарювання, повністю або частково заснованих на державній власності, з яких: 1379 – промислових; 55 – казенних (оборонно-промислового комплексу); 1017 визнано стратегічно важливими для економіки України. Розраховано, що після приватизації 1549 підприємств державний сектор в Україні буде складати 11,3%.
Процес масової приватизації довершений. Підійшла черга приватизації великих, стратегічно важливих підприємств. Вчені пропонують різні критерії співвідношення державного і недержавного секторів. Встановлено, що питома вага державного сектора в різних країнах залежить від двох факторів: від рівня розвитку економіки тієї чи іншої країни і від того, які партії керують державою. Автором встановлено, що єдиного підходу до визначення питомої ваги державного сектора в економіці країн не існує. Запропоновано відносити до державного сектору три групи підприємств, незалежно від галузевої приналежності: 1) підприємства, які виробляють продукцію, що не має альтернативи, 2) казенні підприємства, 3) стратегічно важливі підприємства з державною часткою власності.
Це означає, що приватизації підлягають усі підприємства, крім казенних, стратегічно важливих і підприємств, що випускають продукцію, яка не має альтернативи. Тільки такі підприємства треба відносити до підприємств-монополістів.
Науково-технічний прогрес створює умови, при яких природні монополії можуть зникнути. Запропоновано не відносити суб'єкти господарювання, які виробляють продукцію, що має альтернативу, до категорії природних монополій. До природної монополії слід відносити одну галузь – електроенергетику. На даний час тільки вона виробляє специфічну продукцію, що не має альтернативи. Крім електроенергетики частково природною монополією є газова промисловість (альтернативою газу частково є електроенергія). Цим визначатиметься достатність частки державного сектора в економіці країни, а також і достатність приватизації.
Розділ 2. Аналіз функціонування вітчизняних та зарубіжних корпоративних структур. Дано оцінку моделей (методів) корпоративного управління в зарубіжних країнах, особливості їх становлення й розвитку, порівняльну характеристику регіональних зарубіжних і української моделей корпоративного управління.
У підрозділі 2.1. “Досвід формування і функціонування моделей корпоративного управління в промислово розвинутих країнах” досліджено еволюцію розвитку моделей корпоративного управління в розвинутих країнах світу. Історія виникнення корпоративного управління відноситься до історії виникнення корпорацій (акціонерних товариств), як їхньої основи. З розвитком акціонерних товариств розвивалося і корпоративне управління. Вітчизною корпоративного управління, як і корпорацій, вважається Англія. Устояні нині норми корпоративного управління були закладені в англійських законах і правилах XIX століття. Тоді це ніхто не називав корпоративним управлінням.
Наступним етапом розвитку корпоративного управління була криза 1929 року, потім – Велика депресія. У той період, в 30-х роках минулого століття в США були прийняті основні федеральні закони щодо корпоративного управління, тобто були сформовані і законодавчо закріплені методи корпоративного управління, які згодом одержали назву “американська модель корпоративного управління”. У цей же час у Німеччині і Японії також були сформовані свої моделі корпоративного управління. Узаконені в ті роки в названих країнах вони застосовуються і в теперішній час, періодично удосконалюючись. Існують також особливості корпоративного будівництва в країнах Арабського світу і Латинської Америки, але досвід цих регіонів менш цікавий для української практики.
На підставі аналізу функціонування зарубіжних корпоративних структур дано оцінку моделей (методів) корпоративного управління в зарубіжних країнах – американської, німецької, японської, особливості їх становлення і розвитку. Зарубіжні моделі характеризуються такими основними елементами: учасники акціонерної компанії; ринок цінних паперів; структура володіння акціями; склад ради; законодавчі обмеження; корпоративні дії, що вимагають схвалення акціонерами; механізм взаємодії між учасниками товариства.
Аналіз світового досвіду формування моделей корпоративного управління в промислово розвинутих країнах показав, що єдиної моделі корпоративного управління в країнах з ринковою економікою немає. Кожна з моделей складається під впливом конкретних історичних, економічних, політичних, соціальних, культурних цінностей і традицій цих країн і залежить від наступних факторів: