МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
Тернопільська академія народного господарства
Виконав студент групи ОПзс-11
Лисанюк М. М.
Науковий керівник:
Заброцький В.В.
м. Коломия – 2000
1.ОСНОВНА ЦІЛЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ.
2. РІЗНОВИДНІСТЬ МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ.
3.ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ.
3.1. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.
3.2. ФІНАНСОВО-БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.
4.ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ.
5.ІНСТРУМЕНТИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ.
6. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ І КОНТРАКТІВ
7. ВИСНОВОК
1.ОСНОВНА ЦІЛЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ.
Цілі економічної політики можуть узгоджуватися демократично, пошуками компромісу в процесі зіткнення і поєднання інтересів різних суспільних груп. Але для такого узгодження необхідно мати розвинені інститути демократії. Іншим способом узгодження інтересів є авторитарне прийняття рішень щодо цілей економічної політики. Здавалось би, демократичне прийняття рішень - це завжди добре, а авторитарне - погано. Проте, виявляється демократичний спосіб нерідко має суттєвий недолік: він хибує на так званий "перерозподільчий ефект", коли в результаті намагання задовольнити одночасно всіх втрачається практична значущість певних кроків, заходів економічної політики. Окрім того, якщо демократичні рішення приймаються більшістю голосів, то інтереси меншості часто-густо взагалі не враховуються. І в цьому разі стирається відмінність між демократичними і авторитарними: адже і в першому, і в другому випадках інтереси певних суспільних груп при формуванні економічних цілей можуть виявитись проігнорованими. Спосіб прийняття рішення, який дає змогу враховувати якомога ширше коло інтересів, був запропонований відомим італійським економістом кінця ХІХ - початку ХХ століття Вільфредо Парето. Цей спосіб дістав назву оптимуму, або критерію Парето. Критерій формулюється так: добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді, коли будь-яка зміна у цьому розподілі не погіршує добробуту хоча б одного його учасника. Або іншими словами: рух у бік оптимуму передбачає збільшення добробуту інших. Отже, в результаті прийняття рішень має досягатися покращення умов хоча б одного суб'єкта при тому, що умови жодного іншого не погіршуються.
У даному разі критерій Парето сформульовано в такий спосіб, щоб він міг бути застосований до нашої проблеми координації цілей економічної політики. Адже забезпечення добробуту певних соціальних прошарків і пов'язаний з ним розподіл ресурсів - саме це і становить зміст прийняття рішень у економічній політиці. Але цей критерій, маючи загальне значення, може бути застосований і до інших проблем, там, де йдеться про поєднання інтересів. Тому критерій оптимуму, за Парето, ми проілюструємо прикладом, у якому йтиметься про оптимальні умови обміну. До речі, саме така ілюстрація міститься у "Підручнику політичної економії" (1906 р.) самого В.Парето.
Для пояснення умов оптимальності в обміні використано "криві байдужості". Передбачається, що дві людини володіють певною кількістю благ, а їх "криві байдужості" мають такий вигляд (система графіків 1).
Y Графік А Y Графік В
m
N N
3 3
2 2
1 1 h
0 0
M x
Система графіків 1
Пояснення до графіків:
1. На графіку А зображено "криві байдужості" першого учасника обміну, на графіку 2 - другого.
2. Перший учасник має певного товару х у кількості ОМ і хоче його обміняти на товар у. Другий учасник володіє ОN у і сподівається обміняти його на товар х.
3. Варіант обміну на "кривих байдужості", позначений на обох графіках цифрою 1, , для обох суб'єктів обміну є прийнятим, але гіршим порівняно з варіантами 2 та 3.
"Криві байдужості" обох суб'єктів обміну можна поєднати
на одному графіку, повернувши графік В на 180 таким чином,
щоб точки М та N співпали (графік 1).
Y x
m O
P
n
C1
Q1
N y
C Q
O
M x
Графік 1
Пояснення до графіка:
1. У результаті поєднання графіків утворилась площина
РС1NC1 всередині та межі якої кожна точка відображає такий
обмін, який є прийнятим для обох сторін.
2. Найгірший варант обміну для першого суб'єкта пред-
ставлений точками відрізка РСМ, але водночас він є найкращим
для другого. Оскільки і на межі утвореної площини нічий інте-
рес не обмежується, то досягається відповідність критерієві
Парето. Найгірший варіант обміну, але який усе ж задовільняє
інтереси другого суб'єкта, представлений точками відрізка
РС1N.
3. Кожен із суб'єкті вобміну намагатиметься покращити
свій стан: перший - пересуваючись від першої "кривої байду-
жості" до другої і третьої, тобто праворуч вгору, другий,
навпаки, пересуваючись ліворуч-униз.
4. Торгівля, що не порушує жодного інтересу і оптимізує
обмін, може відбуватись у будь-якій точці лінії СС1, що є
геометричним місцем точок дотику "кривих байдужості".
Тепер на осі х графіка С позначимо ресурси (доходи), що ними володіє кожна група, а на осі у - добробут. Тоді лінія РСМ відображатиме вже існуючий рівень добробуту, тобто ту межу, на яку може погодитись перша група у найгіршому варіанті, а РС1N - межа добробуту другої групи. Природно, що кожна група хоче покращити свій добробут. Рішення щодо цілей, які забезпечуватимуть добробут у точках на лінії СС1,відповідатиме критерію Парето. У точці С добробут першої групи залишиться на вихідному рівні, а другої досягне найбільш бажаного рівня. У точках Q та Q1 кожна з груп покращить свій добробут. У точці С1 друга група залишиться на вихідному рівні, тоді як перша досягне найбільшого добробуту.
Засоби економічної політики.
Для характеристики засобів економічної політики можна застосувати різні критерії. Наприклад, критерії часу. Помічено, що засоби короткотермінової економічної політики стосуються головним чином сукупного попиту, а довготермінової-пропозиції. І це зрозуміло: адже для того, щоб змінити пропозицію, слід збільшити виробничий потенціал, що передбачає структурну перебудову економіки. Останнє потребує значного часу. Для того ж, щоб змінити попит, достатньо здійснити грошову емісію або змінити ставки податку. При добрій організації для проведення таких заходів не треба багато часу.
Традиційно засоби економічної політики поділяються на економічні і адміністративні. Критерієм такого поділу є безпосередність впливу засобу на мету. При застосуванні економічних засобів у суб'єктів економіки залишається певна свобода вибору, при адміністративних вона виявляється обмеженою.
За всіх відмінностей економічних та адміністративних засобів між ними є дещо спільне: жоден економічний засіб не може здійснитися без адміністративних зусиль - певних законодавчих актів та дій органів виконавчої влади.
2. РІЗНОВИДНІСТЬ МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою арсеналу методів.
Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.
За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи:
1.Методи прямого впливу (адміністративного характеру: державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер діяльності).
2.Методи непрямого, (посередкованого) впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку (податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо).
Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, в тому числі фінансово-бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку.
Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним — залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні.
З розвитком ринкових відносин, використанням у процесі регулювання інститутів ринку, методи прямого впливу, адміністративні, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.
Правові і адміністративні методи регулювання економіки.
Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, нормативних актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.
Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання.