Проектом Закону “Про державне пенсійне забезпечення” передбачається п'ять типів недержавного пенсійного забезпечення: через відкриті пенсійні фонди; корпоративні пенсійні фонди; професійні пенсійні фонди; через банківські установи; через страхові організації.
Спочатку автори проекту закону “Про недержавне пенсійне забезпечення” вважали, що достатньо мати лише відкриті пенсійні фонди. Але створення і функціонування відкритих пенсійних фондів потребує великих витрат. Витрати, пов’язані з поточною діяльністю фонду, вираховуються з коштів на рахунках учасників. Робоча група дійшла до висновку, що обмеження можливих типів недержавний пенсійних фондів лише відкритими фондами зашкодить інтересам потенційних вкладників. Діяльність інших типів пенсійних фондів потребує менших витрат, завдяки чому на рахунках учасників залишається більше грошей, що в кінцевому підсумку означає можливість отримати вищі пенсії.
Наприклад, засновники корпоративних фондів не очікують на отримання прибутку від створення і функціонування таких фондів. Роботодавці створюють пенсійні фонди як елемент кадрової політики з метою мати стабільний колектив кваліфікованих працівників. Сплата пенсійних внесків є зручним засобом забезпечити працівникові вищу пенсію за меншу ціну. Всі адміністративні витрати покриваються за рахунок роботодавця, і тому вони не впливають на величини накопичень на рахунках учасників. Відтак накопичення учасників корпоративних фондів нерідко виявляються вищими, ніж у відкритих фондах.
Професійні фонди діють аналогічно корпоративним фондам кількох роботодавців. Їх створюють професійні асоціації та профспілки. Професійні фонди особливо доречні у тих галузях, в яких працівники часто змінюють місце роботи. Наприклад, музиканти зазвичай працюють за численними короткотерміновими контрактами, і тому для них найбільш дієвим засобом добровільного пенсійного забезпечення є участь у професійному пенсійному фонді, створеному профспілкою або асоціацією музикантів. Профспілки нерідко використовують пенсійні фонди для заохочення вступу до профспілки.
Професійним недержавним пенсійним фондам слід надавати можливість створювати неприбуткову компанію з управління пенсійним фондом з метою мінімізації адміністративних витрат. Законопроект у нинішній редакції вимагає від професійних фондів укладення угоди з прибутковою компанією з управління пенсійним фондом. Фахівці пропонують скасувати цю вимогу і поставити корпоративні фонди кількох роботодавців і професійні фонди в однакові умови.
Однак на відміну від корпоративних фондів, заснованих роботодавцями, у деяких випадках може виявитися доречним покривати адміністративні витрати за рахунок учасників професійного фонду. Через те, що у роботодавців є можливість відносно вільно вступати до фондів і припиняти членство у них, асоціаціям може бракувати коштів на покриття адміністративних витрат, і тому ці витрати доведеться покласти на учасників. Таким чином, з точки зору впливу адміністративних витрат на накопичення на індивідуальних рахунках, професійні фонди знаходяться десь між корпоративними і відкритими фондами.
Відкриті пенсійні фонди мають на ринку фінансових послуг свою нішу. Наприклад, самозайняті громадяни не можуть стати учасниками корпоративного фонду. Особа, яка є членом професійної асоціації – засновника професійного фонду – може вирішити стати учасником цього фонду, але якщо в нього немає такої можливості, він все ж таки може захотіти сплачувати внески до недержавного пенсійного фонду, аби скористатися перевагами відстрочення оподаткування внесків. У такій ситуації стане в нагоді відкритий пенсійний фонд.
Але навіть за наявності різних варіантів вибору відкритого, корпоративного і професійного фонду, дехто може віддати перевагу відкритому фонду, сподіваючись, що більші адміністративні витрати будуть скомпенсовані вищим інвестиційним доходом. У майбутньому до цього переліку варіантів добровільного пенсійного забезпечення додадуться також і банки та страхові компанії.
Рішення про те, чи брати участь у недержавному пенсійному забезпеченні, і якщо брати, то який пенсійний фонд вибрати, приймає сам громадянин. Роботодавець – засновник або учасник корпоративного фонду – не може вимагати від своїх працівників обов'язкової сплати внесків до цього фонду. Роботодавець може лише сплачувати внески на свого працівника, але не може вимагати від нього участі у пенсійному фонді. Якщо працівник також вирішить сплачувати добровільні пенсійні внески, його внески не можуть перевищувати внески роботодавця.
Законопроект передбачає, що учасник має право перераховувати свої пенсійні активи з одного пенсійного фонду до іншого.
Учасник відкритого або професійного фонду може за власним бажанням перевести свої активи до іншого пенсійного фонду. Для цього він подає адміністратору свого пенсійного фонду примірник контракту з новим пенсійним фондом і заяву про переведення його пенсійних активів до нового фонду. Адміністратор мусить перевести залишок на рахунку заявника до фонду, з яким той уклав контракт. Витрати, пов'язані з переведенням активів до іншого фонду, вираховуються із суми коштiв учасника (максимальна сума, що може стягуватися за переведення пенсійних активів до іншого фонду, визначатиметься регулятивними документами). Перевідні кошти не оподатковуються.
Учасники корпоративного фонду повинні виконувати більш суворі вимоги. Переведення коштів учасника до іншого фонду дозволяється лише у разі припинення трудових відносин з роботодавцем, ліквідації фонду або припинення роботодавцем участі у корпоративному фонді кількох роботодавців. На відміну від відкритих і професійних фондів, пов'язані з переходом учасника витрати покриваються за рахунок роботодавця. Дозволити перевести до іншого пенсійного фонду оплачені роботодавцем гроші у будь-який час, означає поставити під сумнів досягнення однієї з головних ідей роботодавця та позбавити його важливого стимулу створювати корпоративний пенсійний фонд.
Закон запобігає можливості переведення працівником своїх коштiв з пенсійного фонду роботодавця у період роботи в нього. Закон захищає інтереси роботодавця, де йому бракує гнучкості щодо можливості припиняти і відновлювати працівником плату пенсійних внесків у період трудових відносин з цим роботодавцем. У нинішніх економічних умовах працівникові слід дозволити припиняти і відновлювати сплату пенсійних внесків, якщо він заздалегідь повідомляє пенсійний фонд про свій намір. У будь-якому випадку працівник не має права зняти чи перевести кошти зі свого пенсійного рахунку, поки він працює в певного роботодавця.
Автори законопроекту пропонують обчислювати вартість активів учасника на основі одиниці пенсійних активів. Така методика обліку спрощує процес оцінки вартості активів і процедуру звітування.
Відповідно до законопроекту, першого дня діяльності пенсійного фонду одиниця пенсійних активів дорівнює 10 грн. Якщо цього дня учасник вкладає 20 грн., йому належить у фонді дві одиниці загальною вартістю 20 грн. Щороку учасник отримуватиме звіт про стан свого рахунку із зазначенням сум сплачених внесків, інвестиційного доходу, кількості належних йому одиниць пенсійних активів та їхню вартість у гривнях на початку і в кінці звітного періоду.
Регулятивний орган визначає форму і зміст щорічного звіту. Ми склали типову форму такого звіту. Нехай учасник заробляє 500 грн. на місяць і відраховує до пенсійного фонду 10 відсотків свого оподатковуваного заробітку. На початку року на його рахунку знаходиться 50 грн. (5 одиниць). Протягом року він щомісяця сплачує до пенсійного фонду 50 грн., і внески використовуються для придбання у фонді додаткових одиниць. Ціна одиниці залежить від чистої вартості активів фонду в момент оплати внесків. У більшості місяців інвестиційний дохід і внески накопичуються швидше, ніж з фонду здійснюються трансфери і витрати, внаслідок чого вартість одиниці зростає. Припустимо також, що у двох місяцях (у жовтні та грудні) вартість одиниці активів зменшилася.
Зразок звіту про стан рахунку учасника показано у таблиці 1. Протягом року на рахунок учасника надійшло 600 грн., і було придбано 55,98 одиниці активів. В кінці року вартість одиниці активів дорівнює 11,20 грн. Додавши 55,98 одиниці до залишку на початку року (5), отримуємо величину залишку на рахунку учасника в кінці року – 60,98 одиниці або 60,98 х 11,20 грн. = 682,98 грн.
Адміністратор зобов'язаний безкоштовно надавати не рідше одного разу на рік кожному учаснику пенсійного фонду, яким він управляє, письмовий звіт про стан пенсійних активів фонду, види і обсяги адміністративних видатків пенсійного фонду та вартість пенсійних активів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника, а також надавати таку інформацію за письмовим запитом учасника за плату, максимальний розмір якої встановлюється регулятивним органом.
Законопроект вимагає від відкритих пенсійних фондів проведення щоденної оцінки вартості активів. Це означає, що адміністратору відкритого фонду доведеться звітувати про вартість пенсійних активів у кінці кожного робочого дня, а банку-зберігачу, відповідно, визначати суму нових внесків, отриманих фондом протягом дня, збільшення чи зменшення вартості інвестицій на накопичені пенсійні кошти, обсяг витрат, здійснених фондом і суму пенсійних виплат і перерахованих (переказаних) коштів. Вартість одиниці пенсійних активів у фонді дорівнює загальній вартості пенсійних активів за вирахуванням витрат і виплат, поділеній на суму одиниць активів, належних всім учасникам. Вартість активів, належних одному учаснику, дорівнює вартості одиниці активів фонду, помноженій на кількість одиниць, належних цьому учаснику.