В Угорщині пенсіонери мають кілька варіантів для одержання пенсій з накопичувального рівня. Перше, вони можуть укладати угоди про надання довічних, виплат без права, успадкування будь-якої суми. Друге, можна отримувати ренту протягом раніше визначеного терміну. Якщо пенсіонер не доживає до зазначеного терміну, пенсію в повному обсязі одержують його спадкоємці. Трете, пенсіонер може одержувати пенсію і одночасно визначить термін, протягом якого пенсію можуть одержувати спадкоємці в разі його смерті. Четверте, можна укласти угоду, за якою пенсія сплачуватиметься не лише довічно самому пенсіонерові, а й останньому з осіб, що перебуває на його утриманні. Пенсії можуть виплачуватись безпосередньо через приватні пенсійні каси і страхові компанії.
На відміну від українських приватних фондів, які називають себе пенсійними, угорські збирали кошти на законодавчо визначеній базі й підлягали суворому державному контролю. Компанії, що не мають достатніх капіталів для утримання адміністративного штату власних пенсійних кас або просто вирішують доручити цю справу професіоналам, співпрацюють зі страховими компаніями, котрі започаткували приватні пенсійні фонди. Такий шлях обрало, приміром, відоме підприємство "Ікарус". Воно перераховує кошти на персональні рахунки своїх працівників до одного з 30 приватних пенсійних фондів Угорщини. Чимало з цих фондів є філіями мультинаціональних банків, що працюють в Угорщині. На їх рахунках є чималі капітали, які забезпечують майже абсолютні гарантії надійності накопичення й інвестування коштів людей. Про довіру до приватних пенсійних фондів в Угорщині свідчить і той факт, що вони акумулювали понад 3 млрд.дол. Це перевищує 5% ВВП країни.
Отже, для молодих людей, здатних працювати і заробляти, нова пенсійна система значно привабливіша. Накопичені кошти залишаться у власності тих, хто їх заробив.
Приклад реформування пенсійної системи в Чилі не може правити за ідеальний зразок для України. Однак, з огляду на певні успіхи після запровадження недержавної системи пенсійного забезпечення, дещо з цього досвіду варто запозичити.
До 1980 року в Чилі діяла державна солідарна система пенсійного забезпечення. Загалом на соціальне забезпечення уряд країни витрачав 18,1% валового внутрішнього продукту (ВВП). Систему соціального захисту регулювали 2000 законів.
На початку 70–х років державна пенсійна система повністю вийшла з-під контролю. Різко зросли податки підприємств із заробітної платні працівників, зменшилася кількість зайнятих: два працівники були змушені утримувати одного пенсіонера. Так далі тривати не могло...
1978 року уряд зважився на перші кроки: було скасовано пільгові пенсії і запроваджено однаковий для всіх пенсійний вік (65 років для чоловіків та 60 – для жінок).
1981 року почала діяти недержавна пенсійна система. Люди нагромаджували пенсійні кошти на особистих рахунках у приватних пенсійних фондах. Система стала обов'язковою для тих осіб, які почали працювати після 1 січня 1983 року. Старшим людям запропонували вибір: або перейти на нову систему, або далі переказувати гроші колишній, державній системі, яка теж гарантувала пенсію.
Вже протягом 19 років усі ті чилійці, що працюють, щомісяця вносять 10% своєї платні на свої власні (а не “нічиї”!) пенсійні рахунки. Сьогодні такі заощадження мають 95% зайнятих, кошти пенсійних фондів зросли до 34 млрд. доларів США. Завдяки вдалому вкладенню цих грошей суми на власних пенсійних рахунках щороку зростають приблизно на 11%. Добрий додаток до пенсії, чи не так?
Скільки ж коштів знадобилося, щоб запровадити нову систему? Чилійські економісти визначили цю цифру. Витрати нової системи на адміністративні потреби є на 42% нижчими, ніж середні витрати старої системи.
Висновок може бути тільки один: що рішучіші та швидші реформи, то швидшими й ефективнішими будуть їх результати.
Внаслідок невідворотніх тенденцій щодо постаріння населення в Україні, як і в деяких країнах Європи, триватиме подальше зростання чисельності пенсіонерів по відношенню до працюючих. У зв'язку з цим рано чи пізно постане питання щодо фінансової спроможності пенсійної системи. Щоб збалансувати надходження і видатки Пенсійного фонду, доведеться приймати непопулярні рішення: або підвищувати тарифи внесків, або зменшувати розмір пенсій. Очевидно, що і перше, і друге рішення неприйнятним, бо вони не дадуть позитивних наслідків. У разі підвищення розмірів тарифів внесків, зросте кількість осіб, які ухиляються від їх сплати, посилиться тіньовий сектор економіки. У разі зменшення розміру пенсій країну очікує поширення бідності серед людей літнього віку, подальше зубожіння населення та зростання соціальної напруги в суспільстві через негативну перспективу щодо впевненості людей у завтрашньому майбутньому. Отже, альтернативи реформам немає. Всі, хто серйозно замислюється про майбутнє України, не можуть ігнорувати наявні нині можливості щодо реформування пенсійної системи, так само, як і небезпеку, пов'язану з відсутністю реформ. Проведення реформи відповідає не лише велінням часу, а й інтересам українського народу.
Роділ 2. Стан пенсійного забезпечення громадян України.
2.1 Пенсійне забезпечення громадян України
Подаючи згідно зі статтею 106 Конституції України до Верховної Ради та Кабінету Міністрів Послання, присвячене проблемам пенсійної реформи, Президент привернув увагу народних депутатів, членів уряду і всього суспільства до проблем діючої пенсійної системи, її докорінного реформування з метою адаптації до вимог ринкової економіки та суттєвого підвищення рівня пенсійного забезпечення.
Реалізація зазначених завдань можлива лише за умови консолідованих, узгоджених та відповідальних дій законодавчої і виконавчої влади, підтримки громадських організацій і широких верств суспільства.
2.1.1. Проблеми діючої пенсійної системи і необхідність її реформування
У 2000 році, який став переломним в економічній динаміці, досягнуто певних зрушень і у сфері пенсійного забезпечення. Вперше за останні п'ять років доходи Пенсійного фонду перевищили його видатки. Позитивну роль відіграли додаткові збори та персоніфікований облік внесків, завдяки чому надходження до Пенсійного фонду зросли у 2000 році майже на 2,2 млрд. гривень. Це дозволило у вересні минулого року повністю ліквідувати заборгованість з виплати пенсій, яка на початку року складала близько 1,4 млрд. гривень, і приступити до поетапного підвищення пенсій.
З листопада 2000 року по вересень 2001 року розмір найменшої пенсійної виплати (мінімальної пенсії з адресною грошовою допомогою) збільшено з 46 до 72 гривень, середній розмір пенсій – з 72 до 106, а реальні доходи пенсіонерів за 2001 рік зросли в середньому на 25,8%. Скориговано розміри пенсій, призначених із заробітку до 1992 року, розпочато їх диференціювання залежно від тривалості трудового стажу та одержуваного заробітку.
Триває розмежування витрат на фінансування пенсій, призначених за різними програмами, з Державного бюджету та Пенсійного фонду. На 2001 рік у Державному бюджеті на зазначені цілі передбачено близько 1,4 млрд. гривень, що майже у чотири рази більше, ніж у 2000 році. Це звільняє Пенсійний фонд від фінансування невластивих йому виплат.
Формується єдина інформаційна система соціального страхування, у тому числі персоніфікованого обліку пенсійних внесків, якою вже охоплено 19 млн. осіб.
Удосконалюється управління системою пенсійного забезпечення. В 11 регіонах успішно проводиться експеримент з призначення пенсій органами Пенсійного фонду, метою якого є оптимізація процесів збору та розподілу пенсійних коштів. Здійснюються заходи щодо скорочення адміністративних витрат, зокрема, пов'язаних із доставкою та виплатою пенсій.
Водночас, незважаючи на деякі зрушення у здійсненні пенсійної реформи, у цій сфері ще залишається багато нерозв'язаних проблем.
2.1.2. Проблеми діючої системи пенсійного забезпечення
В Україні історично склалась однорівнева схема пенсійного забезпечення на засадах солідарності поколінь, яка певним чином узгоджувалася з командно-адміністративною системою. За ринкових умов вона не забезпечує громадянам адекватного заміщення пенсією заро6ітку, втраченого ними у зв'язку із старістю, та запобігання 6ідності серед людей похилого віку.
Внаслідок цього діючою пенсійною системою незадоволені як платники пенсійних внесків, так і переважна більшість пенсіонерів. Зволікання з усуненням зазначених суперечностей може призвести до гострої і затяжної соціальної напруженості.
Основні проблеми діючої системи пенсійного забезпечення в контексті ринкової трансформації економіки мають соціальний та економічний характер.
Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою – у першу чергу і найбільшою мірою стосовно найбідніших верств населення.
Середній розмір виплачуваних пенсій дуже низький. Навіть після підвищення з серпня 2001 року середній розмір трудових пенсій складає близько 43% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Особливо обділені пенсіонери, які одержували високі заробітки і сплачували великі суми страхових внесків, але не належать до пільгових категорій і одержують пенсії відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення".
Якщо в середньому вихід на пенсію означає втрату приблизно двох третин доходу, то ці люди позбуваються з припиненням роботи майже 90% колишнього заробітку. Тим часом у країнах Європейського Союзу пенсіонер з виходом на пенсію втрачає не більше 40% попереднього доходу. Частка пенсій у сукупних доходах цієї категорії населення України не перевищує 54%. Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати роботу; протягом перших десяти років після виходу на пенсію працює майже третина пенсіонерів.