Роз'яснення подібного виду найбільшхарактерні для першого років після вступу в силу Закону "Про пенсійне забезпечення”. Природно, що роз'яснення, видавані в порядку офіційного тлумачення, не містять нових правових норм, а лише визначають порядок застосування діючих норм, установлених законом.
Роз'яснення другої групи носять управлінско-методичний характер і видаються Міністерством у межах своєї компетенції у формі наказів і інструкцій з питань діяльності підлеглих йому органів соціальної захисту населення, що входять у систему Міністерства.
Інші нормативно-правові акти. До їхнього числа відносяться акти, прийняті іншими центральними органами і являються джерелами пенсійного права: окремі акти, видані Міністерством охорони здоров'я, Міністерством праці України, Міністерством фінансів, Національним банком і Пенсійним фондом України. Вони мають значення при рішенні соціальних питань. Наприклад, огляду громадян і встановлення їм інвалідності, визначення характеру професійних захворювань регулюються в основному нормативно-правовими актами, прийнятими Міністерством охорони здоров'я України [21].
У пенсійному праві функціонує незначне число локальних нормативних актів, прийнятих підприємствами й організаціями в порядку стимулювання трудової діяльності громадян. Такі акти характерні для колективних сільгосппідприємств, творчих організацій (театрально-видовищних колективів об'єднань композиторів і письменників). Вони передбачені ст. 9 Кодексу законів про працю України, у якій записано, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові в порівнянні з законодавством, трудові і соціально-побутові пільги для своїх працівників.
Відповідно до Указу Президента України від 25 травня 1994 року «Про пенсійне забезпечення окремих посадових осіб», пільгові пенсії призначають колишній партійній і радянській номенклатурі, а також, за окремими рішеннями, особам, які мають персональні заслуги: від колишнього губернатора до шеф-кухаря престижної їдальні чи санаторію (так звані «персики»). Одне слово, це десь нагадує ситуацію. яка ще недавно була в одній з латиноамериканських країн, де пільгові пенсії призначались сенаторам, дружинам сенаторів, а також родичам сенаторів та родичам дружин сенаторів. До речі, питання пенсійного забезпечення окремих посадових осіб, за Конституцією України, не може регулюватись указами Президента. Отже. згаданий указ мусив би бути приведеним до вимог Конституції ще 5 років тому.
Найменший розмір пенсій був 66,23 грн. на початок 2000 року і 80,76 грн. на початок 2001го, натомість найвищий розмір пенсій у народних депутатів України – відповідно 506,69 грн. і 1103,53 грн., або, порівняно з простими смертними, перевищення пенсійних виплат у народних депутатів становило в 2000 році 7,6 і в 2001 -му майже 13,7 разу. Лише за один рік середня пенсія , народних депутатів України зросла більш як у два рази. Щодо інших категорій пенсіонерів, то це перевищення становило від 1,2 (учасники ліквідації Чорнобильської аварії до майже 5 разів (прокурори).
Ще більша амплітуда коливання між фактичними розмірами мінімальних пенсій, призначених за Законом України «Про пенсійне забезпечення», та максимальних пенсійних виплат відповідно до інших законодавчих актів.
У 1999 році розмір найменшої і найвищої пенсійної виплати коливався як 1 до 25, тобто від 46 (малозабезпечені) до 1161 гривні (чорнобильці), а в 2000-му – як 1 до 31, або від 58 до 1800 гривень (науковці) . Тобто з одного .суспільного «казана» один черпає чайною ложкою, а інший – великим черпаком. За світовою практикою, співвідношення між максимальною та мінімальною пенсіями за однакового періоду перебування в солідарній пенсійній системі не перевищує 3 – 4 рази.
Такий колосальний розрив у розмірах пенсійного забезпечення окремих категорій пенсіонерів, що склався в Україні, не може бути виправданий жодним трудовим внеском або особливими заслугами перед народом України чи якими іншими аргументами . Його можна лише пояснити наявністю, як було сказано вище великих пільгових умов щодо призначення пенсій окремим кастовим групам працівників, без урахування обмежень на максимальний розмір пенсій.
Отже, аналіз викладених фактів свідчить, що замість побудови пенсійної системи за однаковими для всіх громадян принципами, узаконено поділ українського суспільства за соціальною нерівністю на тих, хто ледь животіє, з одного боку, та купкою щасливчиків, з другого. Безперечно, така соціальна політика прямує до кланового панування та пригнічення одних соціальних груп іншими, вона не може сприяти – згуртуванню українського суспільства , скоріше навпаки – вона заповідає соціальну напругу в державі, а народові – занепад та тотальне зубожіння. За такий стан справ з пенсійним забезпеченням, а точніше – безладдя в проведенні пенсійної політики, мають нести відповідальність насамперед народні депутати України, оскільки за Конституцією України питання форм та видів пенсійного забезпечення віднесені до виняткової компетенції Верховної Ради України.
Як свідчить міжнародний досвід, пенсійна система має гарантувати громадянам пенсійного віку, які не в змозі більше працювати, компенсацію втраченого заробітку у вигляді адекватного розміру пенсії. Адекватний розмір пенсії означає, що вона прямо залежить від тривалості страхового (трудового) стажу та сплачених протягом усієї трудової діяльності внесків. Всі працівники, які сплачують однакові внески, мають отримувати й однакові пенсії. Це один, з найголовніших принципів соціальної справедливості. Одначе здійснена в минулому році диференціація розмірів страхових внесків залежно від заробітку для окремих категорій працівників лише символічно перекриває витрати на одержання надвеликих розмірів пенсій ) аж ніяк не відповідає принципу соціальної справедливості.
Одним із кроків до розв'язання соціальної справедливості в пенсійному забезпеченні можна розглядати подані народними депутатами України Н.Вітренко і В.Марченком пропозиції про внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення", які нині обговорюються у Верховній Раді України та готуються до другого читання. За цими, пропозиціями пропонується скасувати всі види пенсій, призначені на пільгових умовах. Натомість мінімальний розмір пенсій для всіхгромадян пропонується встановити у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного для осіб які втратили працездатність (сьогодні це 248 гривень 77 копійок). Цей розмір пенсій має підвищуватись у зв'язку: збільшенням розміру прожиткового мінімуму.
Чи мають право на існування згадані пропозиції? Безперечно. В ідеальному варіанті рівень пенсійних виплат має, з одного боку, бути достатнім для запобігання бідності серед людейлітнього віку, з другого – зберегти, якщо це можливо, такий рівень життя пенсіонерів, який у них був під час активно трудової діяльності. Безкоштовних пенсій, однак, як і безкоштовних обідів, не буває.
За розрахунками Пенсійного фонду, на реалізацію запропонованої програми Вітренко – Марченко потрібно відшукати додаткові кошти – 44 млрд. грн. або збільшити тариф збору на пенсійнестрахування (соціальний податок на фонд заробітної плати) з 34 до 96 відсотків, або збільшити загальні податки в Державному бюджеті з 23,5 млрд. грн, (ця сума зафіксована в доходній частині Держбюджету на 2001 рік) до 67,5 млрд.грн. Звичайно, якщо виборці погодяться на триразове підвищення податків, тоді, можливо, пропозицій згаданих депутатів заслуговуватимуть на увагу. В противному разі це буде популізм, бо красивими обіцянками вимощена дорога в пекло. То який вихід із цього положення. Його запропоновано ще в квітнi 1998 року указом Президента України шляхом проведення структурної пенсійної реформи. У межах цієї стратегії Кабінет Міністрів України розробив та подав до Верховної Ради України два законопроекти з пенсійної реформи.
Безперечно, підвищення розмірів пенсій можна здійснити насамперед за рахунок поступового, крок за кроком, скасування обмеження максимального розміру пенсій одночасно з реалізацією заходів пенсійної реформи, а саме:
- завершення всього комплексу робіт щодо запровадження системи персоніфікованих даних для обліку трудового стажу і заробітної плати, які використовують для обчислення пенсій;
- завершення процесу розмежування джерел фінансування пенсійних виплат;
- поступового підвищення пенсійного віку і призначення вищих пенсій у разі пізнішого виходу на пенсію;
- зарахування трудового стажу лише за періоди, протягом яких сплачувались пенсійні внески;
- обчислення пенсій на основі середньої зарплати, визначеної за весь період трудового стажу;
- поступового припинення фінансування пільгових пенсій, які надалі будуть сплачуватись не за рахунок страхових внесків, а з інших джерел;
- спрямування частини внесків до загальнообов'язкової накопичувальної системи у разі створення відповідних умов.
Запровадження індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків (обов'язкових чи добровільних) означає додати до чинної солідарної системи ще одну підпору, завдяки якій вся пенсійна система твердо стоятиме на ногах. Це також означає диверсифікацію джерел фінансування пенсій та їх поступове підвищення.
За розрахунками, солідарна пенсійна система не спроможна забезпечити пенсію розміром навіть у 40 відсотків середньої заробітної плати. Отже, щоб майбутні пенсіонери стали не на словах, а на ділі заможними людьми, вже сьогодні потрібно дбати про проведення радикальної пенсійної реформи, яка змінила б саму структуру пенсійної системи та створила умови для поступовогозбільшення розмірів пенсій.