Смекни!
smekni.com

Територіально-виробничі комплекси України (стр. 5 из 9)

У перспективі Україна повинна стати державою високоінтенсивного сільського господарства. Тому для нього необхідно створити відповідну індустріальну базу, основою якої слугувало б високо розвинуте сільськогосподарське машинобудування. Випускові технічно досконалих, неметаломістких, насичених електронікою і автоматикою, дуже високопродуктивних машин і обладнання для комплексної механізації виробничих процесів у господарствах усіх форм власності треба надати першочергового значення. Паралельно з розвитком сільського машинобудування повинні розвиватися хімічна, тукова, мікробіологічна, комбікормова та інші галузі промисловості, які б змогли повністю забезпечити сільське господарство промисловими засобами виробництва і предметами праці. При його повному ресурсному забезпеченні воно може стати великим товаровиробником багатьох видів продукції землеробства і тваринництва, а також продуктів їх переробки. В майбутньому Україна має всі передумови, щоб стати великим товаровиробником твердих і сильних сортів озимої пшениці, пивоварного ячменю, молока, яловичини, м'ясної та беконної свинини, цукру, олії, спирту, крохмалю, м'ясних, плодово-ягідних і молочних консервів та багатьох інших видів продукції. АПК України має являти собою добре структуровану, збалансовану виробничу систему з високою ефективністю агропромислового виробництва, здатну повністю забезпечити внутрішні потреби країни у продовольстві, а також вивозити значну його кількість на світовий ринок.

Структурна перебудова економіки України не можлива без нового економічного районування, суть якого полягає у визначенні ТВК (економічних районів, підрайонів, промислових вузлів, вільних економічних зон). Тільки після його здійснення можна за допомогою конструювання і моделювання спроектувати їх функціонально-компонентну і територіальну структури, а потім уже прогнозувати розвиток кожного економічного району на перспективу. Економічний район — це категорія регіональної економіки, економічної та соціальної географії. Тому фахівці з цих напрямів повинні взяти найбільшу участь у такій роботі. Науково обґрунтований поділ на економічні райони, що історично склалися в процесі територіального поділу праці та розвитку продуктивних сил, дозволить більш цілеспрямовано управляти їх розвитком на основі планування, конструювання і прогнозування на далеку перспективу. Утворення і розвиток економічних районів відбуваються як об'єктивний процес територіального поділу праці і мають свої особливості на різних етапах економічного розвитку країни. В умовах перебування України у складі колишнього СРСР вони формувалися і розвивалися під впливом загальносоюзного поділу праці. З утворенням Української держави докорінно змінюється і її економічна функція, яка тепер полягає у забезпеченні стабільного розвитку господарського комплексу, підвищенні його економічної ефективності та життєвого рівня населення. Поділ країни на економічні райони, що характеризуються господарською своєрідністю і сталістю внутрірайонних зв'язків, дозволить диференційовано керувати розвитком економіки країни в територіальному розрізі. Економгеографами вже зроблено перші спроби економічного районування. Але остаточної сітки економічних районів ще немає. Тим часом на території України вже досить чітко визначилися певні ТВК, розвиток яких можна прогнозувати на перспективу. Найбільш чітко серед них виділяється Донбас.

Основними галузями промисловості, що визначають його структуру і виробничу спеціалізацію, є вугільна, хімічна, коксохімічна, чорна і кольорова металургія, важке машинобудування і електроенергетика — ті, які є найбільш природомісткими і створюють найбільше техногенне навантаження на природне середовище. Щороку тверді відходи промисловості сягають майже 500 млн. т (проти 1680,5 млн.—у цілому по Україні).

2.2 Сучасний стан ТВК України

Основною формою територіальної організації виробництва є територіально-виробничий комплекс. ТВК – це система територіально зосереджених і виробничо взаємопов’язаних підприємств різних ланок виробництва та виробничої інфраструктури, яка характеризується певною спеціалізацією та спільним використанням розташованих на цій території природних та матеріальних ресурсів.

Характерні риси ТВК:

– багатогалузевість структури;

– ядром більшості з них є промисловість;

– потенційна ефективність;

– спільна територія і близькість основних та допоміжних підприємств;

– спільна інфраструктура.

Отже, ТВК – сполучення підприємств, для якого територіальна спільність є додатковим фактором ефективності. ТВК розрізняються за масштабом, виробничим профілем, зовнішніми і внутрішніми зв’язками, ступенем сформованості, рівнем розвитку, територіальною скомпонованістю тощо.

Види ТВК: територіально-виробничі комплекси економічних районів, областей, вільних економічних зон тощо.[3].

Система ТВК ієрархічна. Сукупність кількох ТВК на певній території породжує взаємозв’язки між ними, зумовлені спільним використанням території і промислової інфраструктури. Створюються умови, за яких стає ефективною централізація деяких виробництв, розрахованих на задоволення потреб ряду комплексів та автономних підприємств. Тоді з’являється регіональний ТВК, який можна вважати основою економічного району.

Усі районі великих промислових новобудов, де потрібно вирішувати проблему працевлаштування великої кількості будівельників, практично мають об’єктивні умови для формування нових ТВК. При цьому структура та ефективність факторів, що впливають на формування ТВК, залежать від масштабів додаткових резервів і можливостей комплексоутворення, об’єктивних економічних і природних умов України.

Під впливом процесу територіального зосередження та закономірності і комплексності у розміщенні виробництва формується територіальна структура економічних районів, яка складається з кількох важливих елементів, створених внаслідок розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту. Її промислові елементи можна поділити на дві групи: галузеві й комплексні [13, 163].

Основні елементи територіальної структури виробництва є ТВК або можуть перетворитися на них. Тільки галузевий і промисловий центри не можна ототожнювати з ТВК у повному розумінні цього слова. Отже, територіальна структура економічного району — це сукупність ТВК різних ступенів досконалості в такому поєднанні, що створює зручну ланку в системі територіального поділу праці.

Важливими елементами формування і функціонування територіальних галузевих, міжгалузевих, інтегральних комплексів є економіко-екологічні і демографічні. Вони сприяють у рамках ТВК кращому забезпеченню комплексної переробки сировини, використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, ефективній організації суспільного виробництва, створенню системи поселень із необхідними умовами праці і життя людей.

Комбінування хімічних підприємств між собою та з підприємствами інших галузей економіки України веде до комплексного групового розміщення і робить хімічну промисловість однією з найважливіших ланок у формуванні ТВК.

Комплексне використання сировини і розширення технологічних та економічних зв’язків між виробництвом мінеральних добрив та іншими галузями основної хімії, металургію, вугільною нафтовою, газовою промисловістю тощо сприяють територіальній концентрації виробництва і формуванню ТВК.

В основу комплексотворення лісової, паперової і деревообробної промисловості покладено зональність розміщення лісів, комплексний характер деревини як сировини, територіальний збіг масового споживання різних видів продукції.

Глибокі і всебічні виробничі зв’язки формують регіональну спільність ТВК, які за своєю специфікою є промисловими та аграрно-промисловими. У структурі внутрішніх зв’язків одних комплексів можуть переважати сировини зв’язки, в інших — вироби міжгалузевих формувань, у третіх — продукція кінцевого споживання. Найбільш розгалужені виробничі зв’язки в інтегральних ТВК, для яких характерні високі темпи розвитку одних підгалузей порівняно з іншими, що спричинює територіальні зрушення в матеріальному виробництві.

У господарському комплексі України можна виділити 57 ТВК, які сформувалися або перебувають на стадії формування, та понад 300 різних промислових центрів, що безпосередньо не належать до територіального складу вищих за таксономічним рангом структурних елементів, оскільки переважна більшість цих структурних елементів має невеликі розміри. [3, 103].

Однією з головних ознак формування економічного району є наявність великого міського центру (ядра), до якого тяжіє територія району. Такими центрами в Україні є міста-мільйонники (Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ) та Львів. Відповідно до цього виділяють такі соціально-економічні райони: Центральний (Київська, Житомирська, Вінницька, Черкаська і Чернігівська області); Північно-Східний (Харківська, Полтавська і Сумська області); Східний (Донецька і Луганська області); Центрально-Східний (Дніпропетровська, Запорізька і Кіровоградська області); Західний (Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька області); Південний(Одеська, Миколаївська, Херсонська області та АР Крим).

Удодатку Б показано схему соціально-економічного районування, згідно з якою виділяють 9 районів (за Ф. Заставним):Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська області); Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області);Донецький (Донецька, Луганська області);Придніпровський (Запорізька, Дніпропетровська області); Центральний (Кіровоградська, Черкаська області); Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області); Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області); Північно-Західний (Волинська, Рівненська області); Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим).