На практиці широко використовується класифікація географічних карт за територіальною ознакою, яка розрізняє карти світу в цілому, карти океанів і морів, материків, їх великих частин, держав, областей, районів. Розглянуті класифікації, взяті окремо, недостатньо диференціюють все розмаїття карт. Тому їх часто використовують сумісно. Класифікація за територіальною ознакою як правило вибирається в якості основної, а всередині її рубрик карти розподіляються за тематикою і додатково за значенням.
Географічні карти можуть розрізнятися також по ширині теми. Наприклад, одні кліматичні карти обмежують свій зміст одним із метеорологічних елементів (температура, опади і т. ін.), інші включають декілька елементів (наприклад, атмосферний тиск і напрям вітру), деякі характеризують клімат в цілому. Карти вузької тематики прийнято називати частковими або галузевими, а карти, які дають повну характеристику явища, — загальними. Більшість карт показують одночасно (поєднують) декілька явищ, кожне в своїх показниках, з урахуванням взаємних зв’язків явищ. Це — багатогалузеві карти; їх називають комплексними. До них належать, наприклад, синоптичні карти, які показують спільно всі основні метеорологічні елементи.
Географічні карти неоднакові за степенем узагальнення змісту. Є карти, для яких використовують неузагальнені або мало узагальнені показники; для других використовують сильно узагальнені показники, наприклад середні місячні чи навіть середні річні температури, обчислені за багаторічними даними.
Карти, які виділяють і показують окремі елементи природи, населення, економіки і культури, їх властивості або особливості, називаються аналітичними. Найбільший рівень узагальнення спостерігається на синтетичних картах, що характеризують явища як єдине ціле на основі поєднання і спільного використання (поєднання) ряду показників. Приклад — загальні кліматичні карти, на яких виділяються кліматичні області по сукупності декількох показників (температура, опади та ін.), але без зображення цих конкретних показників. Синтетична карта ніби узагальнює ряд часткових карт. В практиці зустрічаються карти з найрізноматінішим поєднанням конкретних і узагальнених показників, аналітичних і синтетичних характеристик.
Цінність географічних карт залежить не тільки від повноти, точності й сучасності використаних даних, але також від покладених в основу складання карти наукових принципів та ідей, які можуть бути прогресивними або застарілими, правильними або помилковими, стверджують О.Ф. Козіна і О.М. Степанян [30].
Географічні карти — незамінний за своєю наочністю і лаконічністю засіб для збереження, передачі і отримання нової інформації про нашу планету і її окремих частин — сушу і океани, про їх географічні умови і природні багатства, про населення, економіку, культуру і навіть історичний розвиток — безперервно розширюють сферу своєї діяльності, що сприяє розробці нових видів і типів карт, а також більш удосконалених (в тому числі автоматичних) методів їх створення і використання.
В загальноосвітній школі використовується велика кількість географічних карт. Це фізичні карти світу, океанів, материків та їх частин, фізична карта України, її областей, карта природних зон тощо. Всі карти поділяються на загально географічні (фізичні) і тематичні (промисловість, сільське господарство і т. ін.). Розрізняються карти і залежно від компоновки (настільні карти, карти-атласи, набір навчальних топографічних карт), способу зображення (рельєфні, площинні), способу демонстрування (настінні, карти-транспаранти). Одні карти (фізична карта України, фізична карта півкуль) використовуються постійно, інші — один-два рази протягом навчального року [5].
Така велика кількість карт стосовно до географії оправдовує себе. Дійсно, без карт не обходиться жоден урок географії в середній школі, а уміння користуватися різними видами і типами географічних карт, читати їх явища є необхідним компонентом географічної підготовки людини. Не випадково М.М. Баранський підкреслював, що «карта є «альфа і омега» географії. З карти будь-яке географічне дослідження починається і до карти повертається» [8, с. 290].
Пропедевтична підготовка учнів до вивчення географії в середній школі здійснюється ще в початковій школі під час вивчення природознавства в 4 класі. Саме тут і закладаються ази картографічних знань та умінь школярів.
Традиційно в початковій школі використовуються такі види карт, адаптовані для дітей молодшого шкільного віку:
- «Фізична карта півкуль» (масштаб 1 : 22 000 000);
- Фізична карта України»;
- «Природні зони України»;
- «Фізична карта ... області» (краєзнавча);
- набір контурних карт;
- атлас із природознавства для 4 класу [3];
- карти підручників, навчальних зошитів із друкованою основою;
- глобус демонстраційний (діагональ більше 42 см) та індивідуальний лабораторний (діагональ менше 15-17 см).
Проте це далеко не повний перелік: останнім часом у зв’язку з інтеграцією соціального матеріалу та ускладненням природничонаукового додатково в початковій школі використовуються історичні, політичні, демографічні, синоптичні та інші карти, регламентовані специфікою навчального курсу «Я і Україна».
1.2 Основні вимоги до використання географічних карт на уроках природознавства в початковій школі
Карта — важливе джерело географічних знань, без знання її не можна вивчити як географічний матеріал початкової школи, так і географію в середніх та старших класах загалом. Глибокі й міцні знання географічного матеріалу повинні опиратися на детальне знання карти (географічної номенклатури).
Географічна номенклатура є одним із важливих елементів у системі знань молодших школярів із основ географії, що вивчаються в початковій школі в курсі природознавства. Географічна номенклатура — це список необхідних для вивчення учнями географічних об’єктів [30]. Її вивчення полягає у запам’ятовуванні назв, місця розташування і взаємного розташування певних об’єктів. Необхідність засвоєння цього матеріалу стверджується багатьма сучасними географами. Зокрема, В.П. Максаковський відносить географічні назви і власні географічні імена до специфічної мови географічної науки та шкільної географії. Вони використовуються для просторової прив’язки фактично майже всього матеріалу шкільних курсів, входять складовою частиною в систему одиничних понять, широко використовуються при порівнянні, конкретизації, ілюстрації того чи іншого об’єкта. Ось чому оволодіння мовою географічних назв визначає рівень географічної (картографічної) культури [33].
Уже в початковій школі учні повинні оволодіти певним мінімумом знань географічної номенклатури.
Школярам необхідно знати, що в процесі вивчення географічної карти та роботи з нею вирішуються три основних завдання, які стоять перед початковою школою: навчити учнів розуміти карту, читати карту і знати карту.
Розуміти карту — це значить засвоїти основні її властивості, види карт, умовні позначення, прийоми використання.
Читати карту — це вміти за поєднанням умовних знаків виявити розміщення і взаємозв’язки явищ природи та людської діяльності. Це уміння може бути набуте тільки в результаті численних вправ. Щоб вміти читати карту, учні повинні спочатку опанувати картографічну грамоту. Відомий методист В.П. Буданов зазначав, що читати карту — означає навчитися за поєднанням символів бачити місцевість такою, якою вона є насправді, навчитися оживляти карту, подумки населяти її живими істотами [11].
Знати карту — це означає чітко уявляти по пам’яті взаємне розташування, відносні розміри, форму і власні назви об’єктів, що вивчаються в курсі «Я і Україна». Знання карти досягається в процесі вивчення географічної номенклатури.
Дійсне знання карти спирається на розуміння карти та уміння її читати. При роботі з картою учні повинні осмислено запам’ятовувати розташування об’єктів. Зокрема, при запам’ятовуванні розташування річок, необхідно знати: де вони беруть початок, куди впадають, якими територіями (височинами, низовинами, плоскогір’ями і т. ін.) вони протікають.
На думку А.В. Миронова, за допомогою географічних карт учні початкової школи:
-отримують просторове уявлення про територію, що вивчається (величина і конфігурація материків, океанів, гірських масивів, річок і т. ін.);
-визначають географічне положення території, що вивчається, відносно інших відомих їм об’єктів, свого краю, що дозволяє їм зробити висновки про природу території (судження типу «степи знаходяться на півдні від нашого краю, значить, там повинно бути тепліше»);
-орієнтуються в маршрутах мандрівників-першовідкривачів;
-орієнтуються в своєму населеному пункті, його околицях (плани міста, туристичні карти, схеми маршруту екскурсії);
-визначають відстань між окремими географічними об’єктами, розміри об’єктів, що вивчаються;
-виконують деякі практичні роботи, в тому числі і в галузі природокористування і охорони природи [36].
За деякими ознаками географічні карти для початкової школи відрізняються від географічних карт для середньої школи.
Як зазначають О.Ф. Козіна та О.М. Степанян [30], В.М. Пакулова та В.І. Кузнєцова [39], А.В. Миронов [36] всі карти, рекомендовані для використання в початковій школі, мають порівняно з аналогами для середньої школи певні особливості, а саме:
1) при створенні карт використовується перспективно-циліндрична проекція М.Д. Соловйова;
2) масштаб на відміну від домінантного числового (1 : 5 000 000) представлений варіантами — іменованим (1 см = 50 км) та лінійним (шкала);
3) карти для початкової школи мають яскравіше забарвлення (кольорову гаму), що привертає увагу дітей і створює кращу читабельність карт;
4) менше інформаційне навантаження. Навантаження карти — це кількість зображених об’єктів і назв, поданих на ній. Чим більше на карті дається назв, тим важче її читати, розуміти її умовні позначення. Назви забивають карту, і учні, читаючи їх, перестають звертати увагу на умовні позначки.