Вивчення масової практики навчання природознавства в 4 класі показує, що на сучасному етапі вчителі початкової школи приділяють увагу головним чином лише формуванню у молодших школярів теоретичних знань про географічну карту, а формування в учнів умінь працювати з картами, отримувати із них відомості про географічні об’єкти і явища, що вивчаються, залишається поза увагою. Це призводить до того, що знання учнів мають формальний характер, вони не вміють їх використовувати на практиці.
Таким чином, систематична робота спрямована на формування в учнів картографічних знань та умінь працювати з географічними картами, як правило, відсутня.
Розділ 2. Експериментальна методика формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічним картами
2.1 Характеристика шляхів удосконалення процесу формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічним картами
Аналіз науково-методичної літератури дав можливість визначити шляхи вдосконалення процесу формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічним картами та підвищення рівня картографічних знань учнів молодшого шкільного віку. До них належать:
1. Використання географічних карт як триєдиного засобу навчання: вони служать об’єктом вивчення, засобом наочності і джерелом знань.
2. Поетапне цілеспрямоване формування в учнів уміння працювати з географічними картами.
3. Використання роботи з контурними картами.
4. Виконання учнями додаткових орієнтувальних завдань на закріплення картографічних знань та умінь.
Охарактеризуємо визначені нами шляхи удосконалення картографічних знань та умінь учнів початкової школи.
З позицій сучасної методики викладання природознавства карта є триєдиним засобом навчання: вона служить об’єктом вивчення, засобом наочності і джерелом знань про географічні явища, що вивчаються. Всі три компонента картографічних знань взаємозв’язані і взаємодіють один з одним, оскільки, не знаючи карти, неможливо використовувати її як засіб наочності та джерело знань [15].
У той же час робота з картою як джерелом знань сприяє удосконаленню знань про саму карту. Тим не менше вихідним, провідним компонентом картографічних знань є знання самої карти. Тому використанню карти як засобу наочності і джерела знань передує робота по вивченню карти як об’єкта пізнання, тобто по формуванню картографічних знань.
Виходячи із загальних цілей навчання природознавства в 4 класі, можна сформулювати мету формування картографічних знань:
1)сформувати в учнів знання про карту як модель земної поверхні, що відображає просторові, часові, структурні, кількісні, речові та інші показники картографованих явищ. Говорячи словами В.П. Буданова, учні повинні твердо засвоїти і «розуміти сутність будь-якого позначення, усвідомлюючи, що жоден штрих не ставиться на карті марно, що будь-який найменший значок поставлений укладачем карти осмислено, з метою роз’яснення якоїсь деталі» [11];
2)навчити школярів користуватися картою як засобом наочності та джерелом знань;
3)сприяти розумовому розвитку учнів шляхом розвитку спостережливості, просторових уявлень, уяви, логічного мислення.
Під час вивчення природознавства молодші школярі повинні оволодіти картографічними знаннями:
1)про особливості зображення земної поверхні на картах і планах;
2)про способи відображення географічних об’єктів і явищ на картах, умовні позначення (знаки) на картах;
3)про орієнтування на місцевості без карти, за планом і картою;
4)про масштаби карт;
5)про різні карти за масштабом, охопленням територій та змістом.
Проте знання карти самі по собі, у відриві від їх застосування на практиці, «мертві»: учень не може скористатися ними з метою набуття і поповнення географічних знань. Тому, як зазначає В.П. Голов [15], наступне завдання вчителя, навчити учнів:
· орієнтуватися на місцевості без карти і за картою;
· здійснювати вимірювальні роботи по карті;
· складати за картою (картами) географічні характеристики об’єктів, територій, країн тощо.
Засвоєння учнями такого значного обсягу картографічних знань і умінь вимагає від учителя значних методичних і організаційно-педагогічних зусиль.
Основи наукових знань про карту і елементарних умінь роботи з нею закладаються при вивченні теми «План і карта». Аналіз змісту теми показує, що основоположним при її вивченні є питання про побудову карти, оскільки, не знаючи, як карта побудована, учні не можуть осмислено користуватися нею як засобом наочності і джерелом знань. Всі інші питання (зображення місцевості на малюнках, аерофотографіях, космічних фотографіях, плані; орієнтування в просторі без карти і по карті; масштаб; умовні знаки і т. ін.) носять допоміжний характер. Це не означає, що вивченням кожного із цих питань можна якоюсь мірою знехтувати, звернути на них менше уваги. Просто вчитель має усвідомлювати, що вивчення цих питань — необхідний шлях для розуміння побудови карти учнями.
У системі завдань, спрямованих на те, щоб учні засвоїли, як побудована карта, надзвичайно важливу роль відіграє окомірна зйомка на місцевості [30].
Знакомство з практикою роботи початкової школи показує, що багато вчителів недооцінюють цієї роботи і не проводять її. Проте окомірна зйомка — надзвичайно важлива ланка в розумінні побудови карти, бо її результатом саме і є найпростіша карта — план місцевості. Не випадково тому І.І. Заславський писав, що «прямий і найнадійніший шлях до розуміння того, як будується карта, веде від самостійного її виготовлення, в практиці якого, окрім картографічних, набувається і ряд життєво важливих навичок» [22, с. 11]. Самостійно побудувавши карту, учні не лише міцно засвоюють такі знання, як масштаб, вимірювання на місцевості та карті (плані), умовні знаки і т. ін., але й подумки бачать за цією картою реальну місцевість: міст, дерева, вигини дороги, струмок тощо. Маючи досвід самостійної побудови плану місцевості, тобто найпростішої карти, учні значно легше засвоюють питання побудови і змісту географічних карт. Знання про карту необхідні школярам протягом всіх наступних років навчання в школі в процесі вивчення географії.
Слід зазначити, що вивчення карти як об’єкта пізнання не слід розуміти тільки в прямому зв’язку із навчальною програмою. Включенню в навчальний процес будь-яких, нових для учнів видів карт, у тому числі карт атласу і підручника, повинні передувати роботи по встановленню особливостей їх побудови, змісту і використання. В іншому випадку, як стверджують методисти, карти ніби вислизають із уваги учнів, вони не хочуть користуватися ними, із труднощами орієнтуються у змісті карти.
Таким чином, вивчення карт передбачає засвоєння школярами знань про їх математичну основу, вимірювальні можливості, особливості відображення змісту залежно від типології. Тільки добре вивчивши особливості карт, учні можуть успішно використовувати їх як засіб наочності та джерело отримання географічних знань.
Географічна карта служить одним із важливих засобів наочності у навчанні природознавства в 4 класі. Це зумовлено тим, що, вивчаючи природознавство, школярі повинні отримати уявлення про розташування на земній поверхні географічних об’єктів — материків, гір, річок, міст, окремих територій тощо. Зробити це можна тільки за допомогою карти.
Наочний образ простору учні сприймають безпосередньо по карті. Знаючи особливості її побудови, вони орієнтуються по ній, бачать місце розташування, взаєморозташування, розміри об’єктів і територій, оцінюють відстані і т. ін. Проте використання карти як засобу наочності не обмежується формуванням лише просторових уявлень. Завдання вчителя полягає в тому, щоб навчити школяра, який розглядає карту, за умовними позначеннями бачити не схему, а живий географічний простір, бачити образ гір, степу тощо. Сприймання образу географічного простору — інша, більш висока форма картографічної наочності. Для того щоб учні могли відтворити за картою географічну дійсність, необхідно навчити їх читанню карт. Сутність читання карти полягає в розумінні сутності картографічних позначень. Колір, лінії, значки, слова, цифри і т. ін. на карті говорять про приховану за ними дійсність. Читати карту — це означає вміти за поєднанням умовних позначень, їх просторових комбінаціях уявляти місцевість так, як це є насправді.
З точки зору психології процес читання карти має певні труднощі. Вони обумовлені тим, що читання карти передбачає:
а) уміння знаходити умовні позначення, знати, що вони зображають;
б) здатність уявляти реальні об’єкти і явища, зображені символами. В.П. Буданов зазначав, що «читання карти зовсім не можна розуміти як читання написаних на карті назв річок, населених пунктів та ін.» [11].
Читати карту — це значить пов’язувати знаки картографічної азбуки (точніше, її умовні знаки і кольори) в слова і вислови; це значить навчитися за поєднанням символів бачити місцевість такою, як вона є насправді, навчитися оживляти карту, подумки населяти її живими істотами і наповнювати рухом, властивим зображеній на карті місцевості» [11, с. 7]. Викладене показує, що читати карту може лише учень, який володіє запасами уявлень, «образів» про навколишній світ. Звідси випливає, що навчанню молодших школярів читанню карти мають передувати екскурсії, спостереження в природі, широке використання образних засобів навчання.
Формування географічних уявлень за картою досягається шляхом накопичення у свідомості учнів географічних образів і багаторазових вправ за картою. Дуже корисні завдання типу: «Покажіть на карті розташування зони степів України. Пригадайте відеофільм «Степи України» і розкажіть про природу степів та їх використання людиною»; «Дайте характеристику Карпатських гір, використовуючи карту та ілюстрації» та інші. Важливі прийоми, які сприяють формуванню образів географічного простору, — зразки опису об’єктів за картою вчителем, читання науково-популярної літератури.