Смекни!
smekni.com

Формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічними картами (стр. 4 из 15)

В процесі ознайомлення молодших школярів із топографічними відомостями використовуються настінні фізичні карти. Вони також представлені у підручниках, зошитах із друкованою основою і відрізняються від інших своєю пристосованістю до віку та рівня розвитку молодших школярів, а саме: спрощені, яскравіші, збільшена їх наочність, підкреслена характерність, інформація скорочена до програмового мінімуму. Проте крім об’єктів, що згадуються в навчальних посібниках, географічні карти мають містити і «невідомі», коло, обсяг та зміст яких чітко не встановлений. Разом з тим, як зазначає О.А. Половинкін, необхідно враховувати, що велика кількість інформативних топографічних об’єктів робить посібник малохарактерним, сприяє плутанині [43]. В цілому кількість додаткових об’єктів і назв для географічних карт початкової школи не має перевищувати 20-30 % основних вимог (тому необхідно мати додаткові довідники — крупномасштабні карти).

Настінні географічні карти повинні мати відповідні розміри (не менше 1 м) для зручного розгляду їх здалека (на відстані 5-6 м і більше). Це передбачає наявність візуальних специфічних невідповідностей: берегова лінія зображається товстішою; спрощені контури об’єктів і передача характерного рельєфу; усунуті деталі; застосовано якісне яскраве забарвлення (наприклад, контраст у розфарбуванні моря й суші дає можливість чітко побачити берегову лінію) [37]. Останнім часом для початкової школи випускаються рельєфні та неламіновані географічні карти. Перші з випуклою формою передачі рельєфу, що передбачає значне викривлення реальних розмірів об’єктів (це необхідно пояснити дітям в процесі роботи). До того ж даний вид карт не рекомендується постійно вивішувати на дошку, щоб уникнути невірного сприймання. Неламіновані паперові карти передбачають попереднє наклеювання на полотно (ламінування), в іншому випадку їх використання буде сприяти швидкому зношенню, а ламіновані посібники зберігаються в шафі в складеному вигляді, наклеєні — у вертикальному положенні у вигляді рулонів; при цьому на звороті згорнутої карти чітко записують її назву.

Географічні карти, вміщені в підручниках, дрібномасштабні, що вимагає ще більшого їх спрощення та чіткості виконання. Останнє важливо, враховуючи їх призначення в основному для самостійної роботи дітей. Щоб карти, вміщені в підручнику, «працювали», необхідно постійно пропонувати дітям знаходити на них ті чи інші географічні об’єкти, які згадуються в різних статтях [16].

Настінними картами користуються в основному на уроках під час вивчення нового матеріалу, при повторенні та узагальненні. При цьому дуже важливо, щоб молодші школярі одночасно працювали і з настінними картами, і настільними. В іншому випадку діти звикають працювати лише з одним типом карт і їм складно орієнтуватися в інших картах. Настільні карти використовуються в процесі самостійної роботи, під час виконання домашніх завдань. Контурні карти використовуються для різних вправ учнів — у класі і вдома, а також у контрольних цілях [36].

Для того щоб діти добре розбирались в умовних позначеннях на карті, щоб створити відповідне образне уявлення в учнів про виучуваний географічний об’єкт (оживити умовні позначення), необхідно роботу з фізичною картою поєднувати із використанням різних видів наочних посібників — настінною картою, діапозитивами, кінофільмом, моделями, гербаріями, фотографіями тощо, які конкретизують зображення на географічній карті, розкривають зміст умовних знаків [21]. Наприклад, показуючи на карті місце розташування степів в Україні, вчитель демонструє навчальну картину, на якій зображено степ, роздає дітям гербарні екземпляри деяких рослин степу, фотографії або малюнки тварин, що живуть у степах. За допомогою навчальної картини у дітей створюється уявлення про форми земної поверхні степів, а за умовними знаками фізичної карти вони бачать поверхню, зображену на картині. Наочні посібники повинні конкретизувати географічну карту.

У початковій школі карта є не лише наочним посібником під час вивчення природознавства, але й служить в першу чергу джерелом знань. Учителю необхідно формувати ставлення до карти як до компактного і необхідного засобу орієнтування в сучасному потоці інформації. Російський педагог-методист О.М. Бризгалов ще о другій половині XIX століття писав: «...бажано, щоб учень міг ставитися до карти так само, як, наприклад, музикант ставиться до нот ... Географічні знаки, які складають карту, повинні бути даними, на яких він буде будувати свої висновки, подібно до того, як для музиканта нотні знаки і їх групування породжують в умі відомий йому ряд звуків...» [34]. Географічна карта часто містить у собі стільки відомостей про певну місцевість, скільки може дати тільки найдокладніший текстовий опис, а тому необхідно навчити дітей її читати.. По карті на уроках учні розкривають взаємозалежності між окремими географічними компонентами. Завдання вчителя — допомогти дітям зрозуміти мову географічної карти: адже знання карти, уміння читати її необхідне кожній освіченій людині.

В початковій школі діти знайомляться із невеликою кількістю одиничних географічних об’єктів: із назвами материків і океанів, розташуванням України на карті півкуль, розташуванням Києва — столиці України, обласних центрів нашої країни, Чорне і Азовське моря, Кримські гори і Карпати, а також з іншими об’єктами про які згадується в статтях підручника.

Перш ніж показати об’єкт на карті, учитель розповідає про нього, показує його на малюнку, виявляє характерні особливості. Наприклад, Називаючи дітям Чорне море, учитель говорить, що Чорне море замерзає. Свою назву воно отримало через, те що під час шторму, особливо восени і взимку, його поверхня здається зовсім чорною, хоча в спокійному стані воно яскраво-голубе, виблискуюче на сонці. Вчитель може показати дітям картину «Буря на морі» і для порівняння малюнки чи таблиці на тему «Південний берег Криму».

Повідомлення нових назв і показ їх на карті можуть бути дуже різноманітними. Наприклад, при вивченні материків і океанів Землі вчитель показує їх на настінній карті, а діти знаходять ці об’єкти на своїх настільних картах чи в атласах. Учитель може сам не показувати, а тільки називати об’єкт (наприклад, океан або материк). Діти самостійно знаходять його на своїх настільних картах.

Учитель може написати заздалегідь на дошці, наприклад, назви материків, а діти, коли буде необхідно, прочитають ці назви і знайдуть їх на глобусах чи картах півкуль.

Щоб молодші школярі навчилися краще орієнтуватися по карті, В.Т. Горощенко і І.А. Степанов вважають за доцільне проводити різноманітні практичні роботи, використовуючи масштаб карти (визначення відстаней між містами, окремими об’єктами, вимірювання довжин рік, морів, озер тощо), визначення напрямку розміщення окремих об’єктів (основні й проміжні) [16].

Із самого початку роботи з картами слід прививати дітям правила показу географічні об’єкти на карті. При цьому треба вимагати дотримуватися таких правил:

а) учень повинен стояти біля карти так, щоб не заступати при показі карту рукою і тілом; для цього рекомендується стояти до карти впівоберта правим боком, тримати указку в правій руці і знаходиться від карти на відстані указки;

б) показувати на карті об’єкти обов’язково треба тільки указкою (довжина указки не менше 50 і не більше 75 см);

в) показувати географічні об’єкти треба точно, причому показувати не напис, а місце розташування об’єкта;

г) природні зони, острови, гірські масиви показують обводячи указкою по всьому контуру; півострови — з трьох сторін; гірські, хребти — лінією; при показі населеного пункту, вулкану, вершини гори показується відповідний умовний знак;

д) річки обов’язково показувати в напрямку від витоку до гирла (для цього учень повинен, відшукавши річку, а як правило, знаходять саме не витік, а гирло річки, оскільки воно позначене жирніше), попередньо очима прослідкувати її до витоку і потім вже починати показ;

е) показуючи на географічній карті певний об’єкт, потрібно, щоб учень по можливості коментував показ, розповідав про об’єкт;

є) мовлення учня під час розповіді за картою має бути географічним: тобто не допускати використання слів «вгорі», «внизу», замість термінів «на півночі», «на півдні». Всі назви вимовляти чітко, з правильним наголосом і без викривлень [36; 37].

Для кращого розуміння географічної карти та удосконалення умінь працювати з нею суттєву допомогу молодшим школярам надає робота з контурними картами. Використовують їх на всіх етапах процесу навчання: під час вивчення нового матеріалу та його закріплення, під час контролю знань та виконання самостійних робіт. Як зазначає В.П. Голов, з пізнавальної точки зору робота з контурними картами сприяє:

- сприйманню і закріпленню просторових уявлень;

- осмисленню, розумінню та закріпленню картографічної символіки;

- розвитку спостережливості, уваги, що проявляються під час вивчення об’єктів, наприклад, гір, зображених на карті перед їх нанесенням на контурну карту;

- активізації мислення, спрямованого на відтворення й аналіз теоретичних знань, фактичного матеріалу, відбір головного під час нанесення зображення на контурну карту [14].

Як зазначається у методичній літературі [14; 27; 37], найбільшим ворогом у роботі з контурними картами є формалізація діяльності учнів, просте перемальовування об’єктів без осмислення з однієї карти в іншу.

На початках робота з контурними картами проходить під безпосереднім керівництвом учителя. Послідовність роботи може бути такою: вчитель, показавши об’єкт на настінній карті, пропонує знайти його учням на карті в своєму атласі. Потім учні знаходять цей об’єкт на контурній карті і позначають його. Учитель, проходячи між рядами, перевіряє точність позначки. Після цього діти наносять назву на контурну карту [36]. Як зазначає А.В. Даргинський, методика роботи з контурною картою в початковій школі в основному будується на порівнянні її з фізичною картою півкуль чи фізичною картою України. Наприклад, після того як діти вивчили материки і океани, вчитель проводить по цій темі роботу по контурній карті півкуль. Пропонує учням покласти поряд карти півкуль фізичну і контурну, потім знайти спочатку на фізичній карті, а потім на контурній материк Північна Америка і відповісти, який океан омиває береги Північної Америки на заході, який — на сході, а який — на півночі. Потім пропонує знайти цей материк і океани, які його омивають, на контурній карті. Відшукавши названі материк і океани, діти підписують їх назви друкованими буквами [18].