Правовий режим використання і відновлення та захист вод України

Вода як об'єкт охорони, використання та відновлення. Правові форми режимів охорони вод в Україні. Відповідальність за порушення водного законодавства. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони, використання та відновлення водного фонду.

Курсова робота

на тему:

« Правовий режим використання і відновлення та захист вод України»


План

Вступ

Розділ 1. Вода як об'єкт охорони, використання та відновлення

Розділ 2. Правові форми охорони вод в Україні

Розділ 3. Відповідальність за порушення водного законодавства

Розділ 4. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони, використання та відновлення водного фонду

Висновки

Додатки


Вступ

Актуальність теми. Вода – один із найважливіших ресурсів нашої планети. Чільне місце водних ресурсів обумовлено унікальними властивостями води як складової природного середовища.

Розвиток водного господарства України потребує з огляду на високий рівень економічного освоєння її території і зміни водно-економічних умов науково обгрунтованого підходу до раціонального використання цього важливого природного ресурсу. Україна недостатньо і нерівномірно забезпечена водними ресурсами, і проблема водозабезпечення населення вже у найближчій перспективі стоятиме дуже гостро.

Крім того, розвиток чорної та кольорової металургії, енергетики і нафтової промисловості, хімізація сільського господарства, широке застосування хімічних мийних засобів і препаратів призводять до забруднення водних ресурсів. Невиконання планів будівництва очисних споруд і водоохоронних об’єктів погіршує водно-екологічні умови.

Ці фактори стають постійними, а тому виникає нагальна потреба в оптимізації використання та охорони водних ресурсів нашої держави, а також удосконалення структури моніторингу екологічного стану водного фонду України.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є проблемне розкриття правового режиму використання і відновлення та захисту вод України. Для досягнення поставленої у роботі мети необхідно вирішити наступні завдання:

- реконструювати особливості законодавчого регулювання використання водних ресурсів в Україні;

- оцінити роль і значення підземних та наземних вод у соціальному і економічному розвитку України;

- обгрунтувати перспективи водозабору і раціонального використання водних ресурсів;

- розробити механізм економічного стимулювання раціонального водокористування.

Об’єктом дослідження є водні ресурси України та правовий режим використання, відновлення та захисту вод.

Предметом дослідження виступають суспільні екологічні відносини, що виникають у процесі використання та охорони вод України.

Практичне значення результатів роботи полягає в об’єктивному висвітленні особливостей та проблем використання та правової охорони водних ресурсів на території України та в наведенні шляхів підвищення ефективності використання та охорони вод.


Розділ 1. Вода як об'єкт охорони, використання та відновлення

Великим і надзвичайно корисним природним ресурсом є вода. Саме їй належить найважливіша роль у виникненні та існуванні життя на Землі. Зникала вода, і життя припинялося на величезних просторах нашої планети. Організм тварин і людей в основному складається з води. Так, кількість води в організмі риб досягає 80 відсотків, зем­новодних — 60—65 відсотків. Тіло дорослої людини вміщує понад 65 відсотків води, у дітей її ще більше. В рослинах міс­титься 40—98 відсотків води.

Добова потреба дорослої людини у воді складає 2,5-3 л. Ця потреба задовольняється водою, що надходить з харчами і тією рідиною, яку людина випиває. При великих фізичних навантаженнях і в спекотливу погоду потреба у воді зростає.

Організм людини дуже чутливий до втрати вологи. Втрата 10 відсотків вологи від маси тіла призводить до загрозливих змін в організмі людини, а при втраті 15—25 відсотків може настати смерть.

Людина використовує воду для багатьох потреб: купання, прання білизни, миття посуду, прибирання житла, поливу зе­лених насаджень тощо. Як відомо, переважна більшість міст і сіл розташовані біля річок, озер, інших водойм, які використовуються як водні шляхи, джерела енергії, місця масового відпочинку людей.

Стрімко зростає споживання води для потреб промисло­вості і сільського господарства. Підраховано, наприклад, що для виробництва однієї банки овочевих консервів витрачаєть­ся 40 л води, кілограма паперу — 100 л, кілограма шерстяної тканини — 600 л, тонни сухого цементу — 4500 л, тонни ста­лі — 20 000 л.

Багато води споживає сільське господарство. На вирощу­вання одного кілограма пшениці витрачається в середньому 750 кг води. Гектар, зайнятий кукурудзою, витрачає 3200 т води, гектар капусти — 8000 т.

Запаси води на Землі величезні. Вона покриває близько 75 відсотків земної поверхні. Проблема полягає в тому, що переважну більшість вод складають солоні води Світового океану. Це 97,4 відсотка всіх запасів води земної кулі. Лише 2,6 відсотка складають прісні води, з яких 1,6 відсотка зако­вані в льодовиках. Отже, в рідкому стані знаходиться всього 1 відсоток прісних вод.

Потенціал водних ресурсів України дуже обмежений. За­гальні запаси її водних ресурсів у середній за водністю рік становлять 94 млрд м3 . Запаси водних ресурсів на душу на­селення в такий же рік дорівнюють близько 1,7 тис. м3 , у ма­ловодний рік — 1 тис. м.3 , у Донецькій, Луганській, Харків­ській областях та в Криму — 0,24—0,50 тис. м3 . У цілому в республіці запаси води на душу населення в 15 разів менші, ніж у Російській Федерації.

Гостру нестачу прісної води відчувають багато інших країн світу. Тому забезпечення всіх потреб людини чистою прісною водою й охорона вод висуваються в ряд найважливіших зав­дань сучасності.

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До нього належать:

а) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки(річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і ка­нали; інші водні об'єкти;

б) підземні води та джерела;

в)внутрішні морські води та територіальне море.

Усі водні об'єкти поділяються на об'єкти загальнодержав­ного і місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодер­жавного значення належать:

а) внутрішні морські води та територіальне море;

б) підземні води, які є джерелом централізованого водо­постачання;

в) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали),що знаходяться і використовуються на території більш як од­нієї області, а також усі їх притоки;

г) водні об'єкти в межах територій природно-заповідногофонду загальнодержавного значення, а також віднесені докатегорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

а) поверхневі води, що знаходяться і використовуються вмежах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів за­гальнодержавного значення;

б) підземні води, які не можуть бути джерелом централь­ного постачання.

Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки в користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місце­ві Ради народних депутатів.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (вод­ними об'єктами) можуть надаватися відповідним органом дер­жавної виконавчої влади.Використання вод в Україні здійснюється з метою задо­волення питних, побутових, лікувальних, курортних, сільсько­господарських, транспортних та інших державних і громад­ських потреб.

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства, які здій­снюють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об'єктами. У процесі водоко­ристування всі повинні дотримуватися вимог законодавства щодо збереження якості водних ресурсів, їх водності, а також впроваджувати наукові та технічні заходи, що забезпечують комплексне, раціональне використання вод та їх охорону.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні — це ті, що мають власні водозабірні споруди і від­повідне обладнання для забору води. Вторинні водокористу­вачі не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скида­ють стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу.

Водне законодавство закріплює права та обов'язки водо­користувачів. Вони мають право:

—здійснювати загальне, спеціальне водокористування та користування водами для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту;

—користуватися водними об'єктами місцевого значення на умовах оренди;

—користуватися поверхневими, підземними, внутрішніми морськими водами і територіальним морем для задоволення питних, господарсько-побутових, сільськогосподарських, про­мислових та інших потреб;

—вимагати від власника водного об'єкта або водопровід­ної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;

— споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські
об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;

—передавати у користування воду іншим споживачам за плату та на визначених умовах;

—здійснювати інші функції щодо водокористування та ко­ристування водними об'єктами в порядку, встановленому за­конодавством. Права водокористувачів охороняються зако­ном. У випадку їх порушення вони підлягають поновленню.

Згідно з водним законодавством права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших дер­жавних інтересах. При цьому пріоритетність надається вико­ристанню вод для питних і побутових потреб населення.

Обмеження може настати в разі маловоддя, загрози ви­никнення епідемій та епізоотій, а також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання сти­хійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водо­користування, або тих, що користуються водними об'єктами, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеці­альне водокористування або надав водний об'єкт у користу­вання.

Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування або надав водний об'єкт у користування.Право загального водокористування може бути обмежене районною і міською Радами народних депутатів.

Водокористувачі зобов'язані:

—економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод;

—користуватися водними об'єктами відповідно до цілей і умов їх надання;

—дотримуватися встановлених нормативів граничнодо­пустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

— здійснювати заходи щодо запобігання забрудненнюводних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами;

—не допускати порушення прав, наданих іншим водоко­ристувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єк­там та об'єктам навколишнього природного середовища;

— утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;

— здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зво­ротних і забруднюючих речовин:

— здійснювати технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення ски­дання забруднених стічних вод;

— здійснювати спеціальне водокористування лише за на­явності дозволу;

—своєчасно сплачувати за спеціальне водокористування та інші платежі відповідно до законодавства;

— виконувати інші обов'язки щодо використовування іохорони вод і відтворення водних ресурсів згідно з законо­давством.

Водне законодавство передбачає такі види водокористу­вання:

а) загальне;

б) спеціальне;

в) користування водами для потреб гідроенергетики, вод­ного і повітряного транспорту.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення своїх потреб (купання, плавання на човнах, аматорське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір во­ди з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони здоров'я громадян, навколишнього при­родного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні та міські Ради народних депутатів за подан­ням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду вста­новлюють місця, де забороняється купання, плавання на чов­нах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.

Про введені обмеження місцеві Ради народних депутатів зобов'язані повідомляти населення.

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Під такими спорудами розумі­ють греблі, насосні станції, пристані, шлюзи тощо.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних по­треб населення, а також для господарсько-побутових, ліку­вальних, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і гро­мадських потреб.

Водні об'єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спе­ціального переліку із зазначенням запасів вод та їх лікуваль­них властивостей, а також інших сприятливих для лікування та профілактики умов, і затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства охорони здоров'я України, Комітету України з питань геології та використання надр і Державного комітету водного господарство України.

Водні об'єкти, віднесені у встановленому порядку до ка­тегорії лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.

У водному законодавстві знайшли відображення особли­вості спеціального водокористування та користування водни­ми об'єктами для потреб галузей економіки, зокрема: сільсь­кого і лісового господарства; промислових і гідротехнічних по­треб; водного транспорту; рибного і мисливського господар­ства; протипожежних потреб.

Як відомо, використання вод увесь час зростає, дедалі більше забирається води з річок, озер, ставків, інших поверх­невих і підземних об'єктів. Це призводить не тільки до змен­шення водовмісту об'єктів, але й їх кількості, тому що окремі з них зникають назавжди.Водопостачання ускладнюється ще й тим, що водні об'єк­ти забруднюються стічними водами, засмічуються відходами промисловості, отруюються хімікатами. У цих умовах дуже важливо усунути такі негативні явища, забезпечити бережливе, найбільш раціональне використову­вання водних ресурсів, посилити їх охорону.

Увага до посилення охорони вод зростає також у зв'язку з їх шкідливими діями. Такими діями є:

- наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд;

- заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої по­дачі води під час зрошення,

- витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд;

- за­бруднення земель в районах видобування корисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їх консер­вації;

- ерозія грунтів, утворення ярів, зсувів і селей.

Існують різні засоби охорони вод: гідромеліоративні, лісо­меліоративні, агротехнічні, санітарні та ін. Серед них особливе місце належить правовим засобам. Наше законодавство покликане активно сприяти як раціональному, науково об­грунтованому використанню вод, так і їх охороні.

Основним законодавчим актом, який регламентує поря­док використання і охорони вод, є Водний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 6 червня 1995 р. Саме він визначає завдання водного законодавства. У ст. 2 Кодек­су записано: «Завданням водного законодавства є регулю­вання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичер­пання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслід­ків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористу­вання».

З прийняттям нового Водного кодексу підведені підсумки всього попереднього розвитку водного законодавства. В Ко­дексі розвинуто й доповнено ті положення законодавства, які виправдали себе на практиці та зберігають значення для пра­вового регулювання водних відносин у майбутньому. Він зак­лав основи для вдосконалення правового регулювання вод­них відносин як того вимагає життя.

Після прийняття Водного кодексу було розроблено й прийнято ряд інших правових актів, спрямованих на забезпе­чення раціонального використання і охорони вод. Зокрема, «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості води», яка була затверджена по­становою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р., «Концепція охорони та відтворення навколишнього природно­го середовища Азовського і Чорного морів», затверджена по­становою Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 р., та деякі інші правові акти.


Розділ 2. Правові форми охорони вод в Україні

Охороні підлягають усі води (водні об'єкти) на території України від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запа­сів та інших об'єктів водного промислу, погіршити умови існу­вання диких тварин, знизити родючість земель та викликати інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очи­щення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму.

Під забрудненням розуміють насичування поверхневих і підземних вод сторонніми домішками, що розчиняються, вна­слідок чого вода стає непридатною для використання за при­значенням.

Під засміченням розуміють захаращення русел водойм предметами виробничих та побутових відходів, які не розчи­няються у воді.

Отже, поняття забруднення відноситься до якості води у водоймі, тоді як засмічення характеризує якісний стан русел водойм.

Під вичерпанням вод розуміють зменшення кількості води у водоймі, що відбувається під впливом діяльності людей і має сталий характер.

З метою забезпечення охорони вод використовуються різні правові форми, основними з яких є:

1)законодавче закріплення компетенції органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин;

2)контроль за використанням і охороною вод та відтво­ренням водних ресурсів;

3) державний облік вод;

4)економіко-правове регулювання раціонального вико­ристання і охорони вод;

5)стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод;

6)заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод.

Компетенція органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин законодавчо закріплена у Вод­ному кодексі України.

До відання Верховної Ради України у згаданій галузі належить:

а) законодавче регулювання водних відносин та визна­чення основних напрямів державної політики в галузі раціо­нального використання та охорони водних ресурсів;

б) розпорядження водним фондом України;

в) затвердження державних, міждержавних програм вико­ристання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

г) встановлення правового режиму використання і охоро­ни вод та відтворення водних ресурсів у зонах надзвичайних екологічних ситуацій;

д) регулювання розподілу платежів за спеціальне водоко­ристування;

є) визначення повноважень місцевих Рад народних депутатів і органів державної виконавчої влади щодо використан­ня і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

є) вирішення інших питань у галузі законодавчого регулю­вання водних відносин.

У водному законодавстві визначено також право в галузі регулювання водних відносин Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, сіль­ських, селищних, міських Рад народних депутатів. Належна реалізація цього права є гарантією раціонального викорис­тання вод, їх охорони та відтворення водних ресурсів.

До відання Кабінету Міністрів України в зазначеній галузі належить:

а) реалізація державної політики з питань використання іохорони вод;

б) здійснення державного контролю за використанням іохороною вод;

в) визначення пріоритетів водокористування;

г) забезпечення розробки державних, міждержавних тарегіональних програм використання і охорони вод, затвер­дження регіональних програм;

д) визначення порядку діяльності органів державної вико­навчої влади в галузі використання і охорони вод, координа­ція їх діяльності;

є) прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними вимог держав­ного законодавства;

є) вирішення інших питань у галузі використання і охоро­ни вод та відтворення водних ресурсів.

Спеціально уповноваженими органами державної вико­навчої влади в галузі використання і охорони вод та відтво­рення водних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет водного господарства України, Комітет України з питань геології та використання надр, їхні органи на місцях та інші державні органи. Зокрема, до компетенції Державного комітету водного господарства віднесено розробку та участь у реалізації державних, міждер­жавних і регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; забезпечення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах та здійснення їх між-басейного перерозподілу; здійснення заходів щодо екологічно­го оздоровлення поверхневих вод та нагляду за ними; здій­снення контролю за дотриманням режимів роботи водосхо­вищ та водогосподарських систем тощо.

До відання Комітету України з питань геології та викорис­тання надр належить: ведення державного обліку підземних вод та водного кадастру; ведення державного моніторингу підземних вод; погодження дозволів на право виконання про­ектних та будівельних робіт, пов'язаних з видобуванням під­земних вод та ін.

Важливою правовою формою охорони вод є контроль за їх використанням і охороною та відтворенням водних ресур­сів. Контроль полягає в забезпеченні додержання всіма юри­дичними та фізичними особами вимог водного законодавства.

Є два види контролю: державний і громадський.

Держав­ний контроль за використанням і охороною вод здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціальними вповноваженими державними органами.

Громадський контроль за використанням і охороною вод здійснюється громадськими інспекторами, повноваження яких визначається положенням, що затверджується Міністерством екології та природних ресурсів України.

З метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу, інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється їх державний моні­торинг, який є складовою частиною державної системи моні­торингу навколишнього природного середовища України.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 20 липня 1996 р. затвердив «Порядок здійснення державного моніто­рингу вод», який встановлює основні вимоги до організації державного моніторингу вод, взаємодії міністерств і відомств під час його проведення, до забезпечення органів державної виконавчої влади інформацією для прийняття рішень, пов'яза­них із станом водного фонду України.

Суб'єкти державного моніторингу вод постійно удоскона­люють його здійснення з метою забезпечення повноти, віро­гідності та своєчасності офіційної інформації про стан вод, ан­тропогенної дії на них, а також про вплив цього стану на еко­системи і здоров'я населення.

Для забезпечення екологічної безпеки під час розміщен­ня, проектування нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, пов'язаних з використанням вод, проводиться їх екологічна експертиза, яка сприяє раціональ­ному використанню і охороні вод.

Однією з правових форм охорони поверхневих та підзем­них вод є їх державний облік, який здійснюється шляхом про­ведення постійних гідрометричних, гідрохімічних спостере­жень за кількісними і якісними їхніми характеристиками згід­но з програмою, що затверджується цим Комітетом за по­годженням з Міністерством екології та природних ресурсів України і Державним комітетом водного господарства України.

Завданням державного обліку вод є встановлення відо­мостей про їх кількість і якість, а також даних про водоко­ристування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розроблюються заходи щодо її раціо­нального використання, охорони відтворення водних ресурсів.

Складовою частиною обліку вод є державний облік водо­користування, що здійснюється з метою систематизації даних про забір, використання та скидання зворотних вод і забруд­нюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачан­ня та їх потужність, а також діючих систем очищення вод та їх ефективність тощо. Облік та аналіз стану водокористування проводиться шляхом подання водокористувачами відповідних звітів до державних органів водного господарства за встанов­леною формою.

З метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів скла­дається Державний водний кадастр. Він ведеться Державним комітетом водного господарства України, Комітетом України з питань геології та використання надр та Комітетом України з питань гідрометеорології в порядку, що визначається Кабі­нетом Міністрів України.

Охорону вод забезпечує також економно-правове регулю­вання раціонального їх використання, до якого слід віднести:

а) встановлення нормативів плати і розмірів платежів зазабір води та скид забруднюючих речовин;

б) встановлення нормативів плати і розмірів платежів закористування водами для потреб гідроенергетики та водноготранспорту;

в) надання водокористувачам податкових кредитних та ін­ших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвід­ходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, вжиття від­повідно до законодавства інших заходів, що зменшують нега­тивний вплив на води;

г) відшкодування у встановленому порядку збитків, запо­діяних водним об'єктам у разі порушення вимог законо­давства.

Плата за спеціальне водокористування здійснюється з ме­тою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об'єктів та скидання в них забруднюючих речовин.

Нормативи плати за спеціальне водокористування і поря­док стягнення таких платежів установлює Кабінет Міністрів України. Підприємства, установи і організації гідроенергетики та водного транспорту здійснюють плату за діяльність, пов'я­зану з необхідністю басейнового регулювання водних ресур­сів та проведенням заходів щодо попередження і ліквідації наслідків шкідливої дії вод (берегоукріплення, захист від під­топлення територій).

Платежі не звільняють підприємства, установи і організа­ції від плати за спеціальне водокористування.

Усі зазначені платежі спрямовуються на здійснення захо­дів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтри­мання водних об'єктів у належному стані, а також на вико­нання робіт, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків.

У системі правових заходів використання і охорони вод чільне місце посідає їх стандартизація і нормування. Ці захо­ди здійснюються з метою забезпечення екологічної і санітар­но-гігієнічної безпеки вод шляхом установлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандар­тизації і нормуванню.

У галузі використання і охорони вод установлюються:

а) нормативи екологічної безпеки водокористування;

б) екологічний норматив якості води водних об'єктів;

в) нормативи гранично допустимого скидання забрудню­ючих речовин;

г) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, щоскидаються у водні об'єкти;

д) технологічні нормативи використання води.

Дієвою формою охорони вод є заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на їх стан. Згідно з чинним водним законодавством забороняється введення в дію:

— нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та за від­сутності необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює об­лік забору і скидання води;

— зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів - до вжиття передбачених проектами заходів, що за­побігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії грунтів, забрудненню поверхневих та підзем­них вод скиданням із зрошувальних систем;

— осушувальних систем - до повної готовності водо­приймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

— водозабірних споруд без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон сані­тарної охорони водозаборів;

— гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пускання паводкових вод і риби відповідно до затвердже­них проектів;

— експлуатаційних свердловин на воду без оснащенняїх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.

Водне законодавство передбачає ряд інших заходів, спря­мованих на охорону вод, зокрема, забороняється:

а) скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіо­ активних та інших видів відходів і сміття;

б) забруднення, засмічення поверхневих водозборів, льо­дового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток та лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміт­тям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами;

в) скидання з суден і плавучих засобів, платформ та ін­ ших морських споруд і повітряних суден хімічних, радіоактив­них та інших шкідливих речовин, а також радіоактивних або інших відходів, матеріалів, предметів та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

Важливим є питання про правове регулювання скидання зворотних вод у водні об'єкти та умови його визначення вод­ним законодавством, яке регламентує скидання стічних, шахтних, кар'єрних, рудникових, дренажних вод у водні об'єкти.

Водокористувачі зобов'язані вживати заходи щодо запобі­гання скиданню стічних вод чи його припиненню, якщо вони:

а) можуть бути використані у системах оборотного, по­вторного і послідовного водопостачання;

б) містять речовини, щодо яких не встановлено гранично­допустимих концентрацій;

в) містять токсичні речовини та збудників інфекційнихзахворювань;

г) призводять до підвищення температури води водногооб'єкта більш ніж на три градуси за Цельсієм порівняно з їїприродною температурою в літній період.

Водним законодавством передбачені й інші випадки запо­бігання скидання стічних вод.

У разі перевищення встановлених нормативів гранично­допустимих концентрацій забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено.

Охороні поверхневих вод від забруднення сприяють «Пра­вила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами", що затверджені постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни 25 березня 1999 р. Правила спрямовані на попере­дження та усунення забруднення поверхневих водних об'єк­тів, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Вони обов'язкові для виконання всі­ма підприємствами, установами, організаціями та громадяна­ми, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об'­єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.

Важлива роль у забезпеченні охорони вод відведена во­доохоронним зонам та зонам санітарної охорони.

Водоохоронні зони встановлюються для створення сприят­ливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднен­ня, засмічення і вичерпання. На території водоохоронних зон забороняється: використання стійких та сильнодіючих пести­цидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод (в балки, пониз­зя, кар'єри тощо).

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим введення господарської діяльності в них установлює Кабінет Міністрів України.

У межах водоохоронних зон уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм виділяються земельні ді­лянки під прибережні захисні смуги з метою охорони поверх­невих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збере­ження їх водності.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва бе­реги річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною:

— для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м;

— для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а та­кож ставків площею понад З га — 50 м;.

— для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м.

До великих належать річки, що розташовані у кількох гео­графічних зонах і мають площу водозабору понад 50 тис. км2 . До середніх належать річки, що мають площу водозабору від 2 до 50 тис. км2 .До малих належать річки з площею водозабору до 2 тис. км2 .

Якщо крутизна схилів становить понад три градуси, міні­мальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у поряд­ку, що визначається Кабінетом Міністрів України. «Порядок складання паспортів річок», що діє в даний час, затвердже­ний постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів при­бережна захисна смуга виділяється не менше 2 км від урізу води.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залу­ження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гід­рометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач,гаражів та стоянок автомобілів;

д) миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;

є) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогиль­ників тощо.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських, заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може ви­користовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лі­кувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізова­ним водопостачанням і каналізацією.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибереж­них захисних смуг, а також за додержанням режиму викорис­тання їх територій здійснюють виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів і державні органи охорони навколишнього природного середовища.

Зони санітарної охорони встановлюються з метою охоро­ни водних об'єктів у районах забору води для централізова­ного водопостачання населення.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів установлю­ють місцеві Ради народних депутатів на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охоро­ни навколишнього природного середовища, водного господар­ства та геології.

Режим зони санітарної охорони водних об'єктів установ­лює Кабінет Міністрів України. Правовий режим зон санітар­ної охорони водних ресурсів, що діє тепер, затверджений по­становою Кабінету Міністрів від 18 грудня 1998 р. «Про пра­вовий режим зон санітарної охорони водних ресурсів».

Водне законодавство приділяє особливу увагу охороні під­земних вод. Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно вплинути на стан підземних вод, повин­ні здійснювати заходи щодо попередження їх забруднення, а також обладнувати локальні мережі спостережних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

У разі розкриття водоносних горизонтів з підземною во­дою питної якості особи, що проводять бурові, гірничі та інші роботи, повинні повідомляти відповідні державні органи для вжиття заходів щодо охорони цих вод від вичерпання і за­бруднення.

На випадок вичерпання запасів підземних вод, визначе­них Державною комісією України по запасах корисних копа­лин, а також у разі забруднення підземних вод встановлю­ються причини, з яких це сталося, і за пропозиціями держав­них органів геології та охорони навколишнього природного середовища за рахунок винних осіб вживаються заходи щодо їх відновлення.

Система водоохоронних заходів передбачає також заходи щодо запобігання шкідливих дій вод:

- залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;

- будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земля­них валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

- спорудження дренажу;

- закріплення берегів тощо.

У разі загрози стихійного лиха, пов'язаного зі шкідливою дією вод, місцеві Ради народних депутатів із залученням під­приємств, установ, організацій зобов'язані вжити невідклад­них заходів аби запобігти можливу стихію, а в разі її настан­ня — вжити заходів щодо ліквідації її наслідків.

Важливу роль у вирішенні проблеми охорони вод покли­кана відіграти «Національна програма екологічного оздоров­лення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», яка була затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. Програма спрямована на реалізацію державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середо­вища, використання природних ресурсів та забезпечення еко­логічної безпеки у басейні Дніпра. Основною метою Програ­ми є відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно без­печних умов життєдіяльності населення і господарської діяль­ності та захисту водних ресурсів від забруднення та висна­ження.

Дніпро — головна водна артерія України, значення якої у становленні та розвитку суспільного виробництва, забезпе­ченні потреб населення і для природного середовища країни важко переоцінити.

Дніпро є третьою на Європейському континенті річкою після Дунаю та Волги за площею басейну (509 тис. км2 ) та четвертою за довжиною (2200 км). Водні ресурси басейну Дніпра становлять близько 80 відсотків водних ресурсів Ук­раїни.

Дніпро забезпечує не тільки водоспоживачів у межах сво­го басейну. Він є головним, а подекуди і єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрів півдня і півден­ного сходу України. Каналами Дніпро—Донбас, Північно-Кримським та Каховським щорічно перекидається 5—6 км3 стоку за межі басейну. В цілому Дніпро забезпечує водою 2/3 території України, у тому числі близько 30 млн осіб, 50 ве­ликих міст і промислових центрів, близько 10 тис. підпри­ємств, 2,2 тис. сільських і понад 1 тис. комунальних госпо­дарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні електро­станції.

Господарський комплекс у басейні Дніпра протягом деся­тиліть розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків для України. Надмірне антропогенне (обумовлене ді­яльністю людини) навантаження, посилене наслідками Чорно­бильської катастрофи, порушило природну рівновагу, різко знизило якість водноресурсного потенціалу та спричинило кри­зовий екологічний стан багатьох територій у басейні Дніпра.

У більшості економічних районів у межах басейну Дніпра склалася передкризова та кризова водогосподарська та гідро-екологічна ситуація, коли самовідновлювальна здатність Дніп­ра та багатьох річок басейну вже не забезпечує відновлення порушеної екологічної рівноваги.

Це змусило приступити до розробки і прийняття «Націо­нальної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води». Виконання завдань Про­грами має бути важливою складовою формування та реалізації екологічної політики України на її шляху до сталого розвитку.

Складність структури Програми, масштаби завдань, що мають вирішуватися, довгостроковий характер передбачува­них інвестиційних циклів зумовлюють тривалий період її реа­лізації (орієнтовно до 2010 р.).

Дійові водоохоронні заходи передбачає «Концепція охоро­ни та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів». Стан Азовського і Чорного мо­рів вкрай незадовільний. Обсяги скидання забруднюючих ре­човин тільки з території України щорічно досягають 340 — 390 тис. т. Рівень забруднення морської води в окремих ак­ваторіях прибережної смуги перевищує гранично допустимі концентрації нафтопродуктів у два-сім разів, фосфору — у десять разів, а також інших речовин.

За останні десять років внаслідок забруднення морів та привнесення нових видів рослин і тварин, небезпечних для місцевої флори то фауни, обсяги вилову риби в Азовському та Чорному морях зменшилися у п'ять разів.

Метою Концепції є охорона та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів, що за­безпечуються правовими, фінансовими, організаційними, нау­ково-методичними, інформаційно-освітніми засобами.

Реалізація Концепції дасть змогу:

а) значно зменшити антропогенний вплив на морські еко­системи, насамперед на прибережні води;

б) досягти допустимого рівня мікробіологічного забруднен­ня прибережних вод морів та забезпечити санітарно-гігієнічні умови, безпечні для життя і здоров'я населення;

в) припинити деградацію морських екосистем, створитиумови для відновлення їх самовідтворювальної здатності тазростання ресурсного потенціалу;

г) забезпечити збалансованість процесів використання івідтворення морських природних ресурсів;

д) створити умови для збереження рідких та тих, що пе­ребувають під загрозою знищення, видів рослин і тварин.

Удосконалення діючих і запровадження нових організацій­но-правових форм охорони вод посилює їх охорону, але не вирішує проблеми повністю. Порушення норм водного законодавства ще мають місце. Боротьба з таким злом має здійснюватися за допомогою заходів юридичної відповідаль­ності.


Розділ 3. Відповідальність за порушення водного законодавства

Відповідальність передбачається за такі порушення водно­го законодавства:

1)самовільне захоплення водних об'єктів;

2) забруднення та засмічення водних об'єктів;

3)порушення режиму господарської діяльності у водоохо­ронних зонах та на землях водного фонду;

4)руйнування русел річок, струмків та водотоків або по­рушення природних умов поверхневого стоку при будівництві і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних ко­мунікацій;

5)введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної по­тужності;

6)недотримання умов дозволу або порушення правил спеціального водокористування;

7)самовільне проведення гідротехнічних робіт (будівницт­во ставків, дамб, каналів, свердловин);

8)порушення правил ведення державного обліку вод або перекручення чи внесення недостовірних відомостей в доку­менти державної статистичної звітності;

9) пошкодження водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушення правил експлуатації та вста­новлених режимів їх роботи;

10) незаконне створення систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або злива в ка­налізацію та несанкціоноване скидання зворотних вод;

11) використання земель водного фонду не за призначенням;

12) неповідомлення (приховування) відомостей про ава­рійні ситуації на водних об'єктах;

13) відмова від надання (приховування) проектної доку­ментації та висновків щодо якості проектів підприємств, спо­руд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а та­кож актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлу­атацію;

14) порушення правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може встановлюватися відпові­дальність й за інші правопорушення щодо використання і охо­рони вод та відтворення водних ресурсів.

Порушення водного законодавства тягне за собою дис­циплінарну, адміністративну, цивільно-правову або криміналь­ну відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на правопорушника дисциплінарних стягнень за незначні пору­шення водного законодавства адміністрацією за місцем робо­ти або вищестоящим органом. Види дисциплінарних стягнень передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, організації та установи.

Адміністративна відповідальність у вигляді штрафів може наставати за:

а) порушення правил охорони водних ресурсів — забруд­нення і засмічення вод, порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію грунтів та інші шкідливі явища; введення в експлуатацію під­приємств, комунальних та інших об'єктів без споруд і при­строїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню (ст. 59 Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення);

б) порушення вимог щодо охорони територіальних і внут­рішніх морських вод від забруднення і засмічення: забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх мор­ських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з по­рушенням встановлених правил; проведення навантажувальних та розвантажувальних ро­біт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного сере­довища, якщо одержання такого дозволу передбачено зако­нодавством України; неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у випадках скидання з метою поховання — і органу, який видає дозволи на таке скидання, одразу після здійснення або в ході здій­снення такого скидання (ст. 59 КпАП);

в) порушення правил водокористування — забір води з порушенням планів водокористування, самовільне проведення гідротехнічних робіт, безгосподарне використання води (добу­тої або підведеної з водних об'єктів), порушення правил ве­дення первинного обігу кількості вод, що забираються з вод­них об'єктів і скидаються до них, та визначення якості вод, що скидаються (ст. 60 КпАП);

г) пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, по­рушення правил їх експлуатації (ст. 61 КпАП);

д) невиконання обов'язків по реєстрації в суднових доку­ментах операцій зі шкідливими речовинами і сумішами — не­виконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним за­конодавством обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речо­вини понад установлені норми, внесення зазначеними особа­ми до суднових документів неправильних записів про ці опе­рації або незаконне відмовлення пред'явити такі документи відповідним службовим особам (ст. 62 КпАП).

Адміністративні штрафи за зазначені правопорушення накладаються згідно зі ст. 239 КпАП органами по регулюван­ню використання і охорони вод системи Державного комітету водного господарства України, органами системи Комітету України з питань геології та використання надр.

Громадяни і службові особи, винні в порушеннях водного законодавства, несуть адміністративну відповідальність, якщо ці порушення не тягнуть за собою кримінальної відповідаль­ності за чинним законодавством.

Цивільно-правова відповідальність полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням водного законодавства. Цей вид відповідальності настає на підставі норм цивільного пра­ва, зокрема статей 203, 440, 441 і 453 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу збитки водокористу­вачів складають їх витрати на відновлення попереднього ста­ну водного об'єкта, вартості знищеного або пошкодженого майна, не одержаних доходів, які вони могли одержати, якби не було порушень водного законодавства.

Відшкодування збитків передбачає і водне законодавство. У ст. 111 Водного кодексу України записано: " Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'я­зані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України».

Відшкодування збитків регулюється також постановою Ка­бінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчис­лення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів те­риторіальних і внутрішніх морських вод України» від 3 липня 1995 р.

Розмір відшкодування збитків обчислюється посадовими особами Міністерства охорони навколишнього природного се­редовища та ядерної безпеки.

У разі відмови від добровільного відшкодування збитків стягнення їх сум проводиться у судовому порядку за позова­ми органів згаданого міністерства.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення водного законодавства, не звільняє винних від плати за спе­ціальне водокористування, а також від необхідності здійснен­ня заходів щодо ліквідації заподіяних шкідливих наслідків. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до інших видів юридичної відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок по­рушення водного законодавства.

Посадові особи та інші працівники, з вини яких підприєм­ства, організації і установи зробили витрати, пов'язані з від­шкодуванням збитків, несуть матеріальну відповідальність у встановленому порядку. Тобто вступає в дію право зворотної вимоги, право регресу до винної особи.

Обов'язок відшкодувати збитки, завдані у зв'язку з пору­шенням водного законодавства, може серйозно вплинути на підприємства, установи, організації та громадян, щодо упо­рядкування їхньої діяльності з метою забезпечення раціо­нального використання і охорони вод.

У випадку самовільного захоплення водних об'єктів остан­ні повертаються за їх належністю без відшкодування витрат, зроблених за час незаконного користування.

Небажані майнові наслідки для правопорушників має не­дійсність угоди щодо водних об'єктів. Недійсною визнається угода, яка не відповідає вимогам закону.

За умови недійсної угоди кожна зі сторін зобов'язана по­вернути іншій стороні все одержане за угодою в натурі, а за неможливості це зробити — відшкодувати його вартість, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Якщо угода складена з метою, що завідомо суперечить ін­тересам держави і суспільства, то за наявності умислу в обох сторін — у разі виконання угоди обома сторонами — у доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з іншої сторони стягується в доход держави усе одержане нею і все належне з неї пер­шій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умис­лу лише в однієї зі сторін усе одержане нею за угодою по­винно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в до­ход держави.

Заслуговує на увагу цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, яка перед­бачена ст. 450 Цивільного кодексу України. В сучасних умо­вах використання водних ресурсів відбувається здебільшого за допомогою гідротехнічних споруд і механізмів, які нале­жить віднести до джерел підвищеної небезпеки. А тому дії ст. 450 Цивільного кодексу доцільно поширити на водні ресур­си. Це значно посилить їх охорону, тому що завдані збитки будуть відшкодовуватися незалежно від наявності вини кон­кретних суб'єктів.

Кримінальна відповідальність за порушення водного зако­нодавства настає на підставі статей 242 і 243 Кримінального кодексу України.

Стаття 242 Кримінального кодексу передбачає відпові­дальність за забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я лю­дей чи для довкілля, — карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною ді­яльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

Якщо ті самі діяння спричинили загибель або захворюван­ня людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки, — караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 243 Кримінального кодексу передбачає відпові­дальність за такі злочини:

1. Забруднення моря в межах внутрішніх морських чи те­риторіальних вод України або в межах вод виключної (мор­ської) економічної зони України матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров'я людей, або відходами вна­слідок порушення спеціальних правил, якщо це створило не­безпеку для життя чи здоров'я людей або живих ресурсів мо­ря чи могло перешкодити законним видам використання мо­ря, а також незаконне скидання чи поховання в межах внут­рішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів — караються штрафом від трьохсот до восьмисот неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або зах­ворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рос­линного світу або інші тяжкі наслідки, — караються позбав­ленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3. Неповідомлення спеціально відповідальними за те особа­ми морських та повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться у морі, адміністрації найближчого порту Ук­раїни, іншому уповноваженому органу або особі, а у разі ски­дання з метою поховання — і організації, яка видає дозволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх морських і територіальних вод Ук­раїни або у відкритому морі шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших від­ходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лі­кування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря, — карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною ді­яльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Кримінальна відповідальність за порушення водного зако­нодавства може наставати і на підставі статей Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за служ­бові злочини, зокрема: ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем; ст. 365 — перевищення влади або службових повноважень; ст. 367 — службова недбалість.

Розділ 4. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні охорони, використання та відновлення водного фонду

Органи внутрішніх справ зобов'язані охороняти води від забруднення, засмічення, інших згубних впливів на стан вод. У цій роботі беруть участь територіальні органи внутрішніх справ та інші підрозділи. Поширеною формою охорони вод працівниками органів внутрішніх справ є надання всебічної допомоги водогосподар­ським органам, що регулюють використання і охорону вод.

Представники цих двох органів проводять спільні рейди і пе­ревірки з метою забезпечення виконання підприємствами, організаціями, установами і громадянами вимог законодав­ства щодо охорони вод. Ці водоохоронні заходи мають зде­більшого профілактичну спрямованість, мета яких не допусти­ти забруднення і засмічення вод, або завчасно виявити такі правопорушення для вжиття відповідних заходів.

Водоохоронні дії органів внутрішніх справ нерідко пов'яза­ні з додержанням водокористувачами і всіма громадянами водоохоронних норм, перш за все заборонного характеру. До таких слід віднести, наприклад, правові норми, які забороня­ють: в'їзд і стоянку автомобілів, мотоциклів, моторолерів, їх миття і ремонт безпосередньо біля води; засмічення берегів і поверхні вод тощо. Працівники органів внутрішніх справ по­кликані забезпечити додержання зазначених правил.

Вагомим внеском органів внутрішніх справ в охорону вод є забезпечення дотримання встановлених законодавством заборон щодо водних об'єктів. Існуючі правові норми заборо­няють руйнування русел річок, струмків та водотоків, знешко­дження зелених насаджень і трав'яного покриву на берегах водних об'єктів, самовільне проведення гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин) тощо. Дотри­мання цих заборон на практиці контролюється і забезпечу­ється співробітниками різних природоохоронних і правоохо­ронних органів, у тому числі органів внутрішніх справ.

Важливі функції щодо охорони вод покладені на працівни­ків автомобільних інспекцій, які покликані забезпечувати охо­рону річок та інших водойм від забруднення мастилами, бен­зином, нафтою та іншими речовинами, що скидаються авто­базами і підприємствами по ремонту автомобілів.

Водоохоронні дії органів внутрішніх справ є складовою частиною їх діяльності щодо охорони, і зміцнення громадсько­го порядку в місцях відпочинку і водного туризму громадян. Це підвищує увагу до водоохоронних заходів з боку їх пра­цівників. Вимогливість до водоохоронних дій органів внутрішніх справ підвищує і те, що від них значною мірою залежить са­нітарно-епідемічне благополуччя населення, бо забруднення вод нерідко стає причиною епідемій.

Об'єктом контролю з боку працівників органів внутрішніх справ є правила користування індивідуальними плавучими моторними засобами. За його здійснення значна увага приділяється питанням охорони вод від забруднення і засмі­чення.

Водні об'єкти, що мають особливе значення, охороняють­ся міліцією охорони. До таких об'єктів відносяться водосхови­ща, що використовуються для забезпечення населення пит­ною водою. Підрозділам міліції охорони під безпосередню охорону передаються як самі водосховища, так і гідротехнічні споруди, що їх обслуговують. Охорона цих об'єктів здійсню­ється на підставі договорів, що складаються з відповідними організаціями.

Відомо, що для забезпечення необхідного санітарного ре­жиму водосховищ створюються спеціальні зони їх санітарної охорони. У цих зонах працівники міліції охорони контролюють виконання встановлених обмежень. За виявлення порушень санітарного режиму складаються протоколи, які подаються до відповідних басейнових інспекцій для притягнення до адмініст­ративної відповідальності винних осіб.

У разі необхідності працівники міліції охорони порушують кримінальні справи на підставі ст. 242 Кримінального кодексу України, і проводять невідкладні слідчі дії з наступною пере­дачею таких справ за підслідністю.

Водне законодавство окремо наголошує на необхідності охорони вод, призначених для протипожежних потреб. Згідно зі ст. 69 Водного кодексу України використовувати воду з водних об'єктів спеціально призначених для протипожежних потреб у будь-яких інших цілях забороняється. Нагляд за до­триманням порядку користування водними об'єктами для протипожежних потреб здійснюють місцеві Ради народних де­путатів та органи протипожежної безпеки. Органи внутрішніх справ забезпечують правовий захист честі, гідності, здоров'я та життя осіб, які здійснюють охорону вод.

Працівники органів внутрішніх справ допомагають місце­вим органам державної влади і управлінням виконувати обов'язки, передбачені для них водним законодавством у га­лузі використання і охорони вод.

До відання обласних, район­них, міських, сільських і селищних Рад народних депутатів та їх виконавчих органів віднесено широке коло питань, що тісно пов'язані з охороною вод:

а) розробка, затвердження та реалізація місцевих про­грам використання і охорони вод та відтворення водних ре­сурсів;

б) встановлення правил користування маломірними суда­ми на водних об'єктах;

в) організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкід­ливою дією;

г) організація інформування населення щодо стану водних об'єктів, його змін та проведення водоохоронних заходів;

д) здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

Ефективна і постійна допомога органам державної влади і управління в їх діяльності щодо охорони вод — суттєвий вклад органів внутрішніх справ у вирішення цієї важливої проблеми.

Про участь органів внутрішніх справ у забезпеченні охо­рони вод свідчать також покладені на них обов'язки захисту прав громадян, підприємств, установ і організацій. Таким чи­ном, вони захищають їх права як водокористувачів. Виконую­чи цей обов'язок, органи внутрішніх справ мають можливість істотно вплинути на стан використання і охорони вод.

Крім того, громадяни та їх об'єднання згідно з водним за­конодавством залучаються до здійснення заходів щодо вико­ристання і охорони вод. Вони, наприклад, беруть участь у розгляді місцевими Радами народних депутатів та іншими державними органами питань, пов'язаних з використанням і охороною вод, та відтворенням водних ресурсів; за погоджен­ням з місцевими Радами народних депутатів та іншими дер­жавними органами за власні кошти виконують роботи з ви­користання і охорони вод; беруть участь у проведенні пере­вірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносять пропозиції з цих питань; проводять гро­мадську екологічну експертизу і обнародують її результати; подають до суду позови щодо відшкодування збитків, заподія­них державі та громадянам внаслідок забруднення, засмічен­ня та вичерпання вод.

Вклад органів внутрішніх справ в охорону вод полягає в тому, що їх працівники надають громадянам та їх об'єднан­ням всебічну правову допомогу за умови вживання зазначе­них заходів.

Охорона вод досягається шляхом контролю, який здійсню­ють органи внутрішніх справ за додержанням обмежень прав водокористувачів. Водне законодавство, надаючи водокорис­тувачам широкі права, передбачає в ряді випадків і їх обме­ження. Зокрема, права водокористувачів можуть бути обме­жені у разі загрози виникнення епідемій та епізоотій, під час аварій та за умов, що можуть призвести чи призвели до за­бруднення вод. Звичайно, працівники органів внутрішніх справ не можуть бути байдужими щодо додержання водоко­ристувачами передбачених законодавством обмежень.

Органи внутрішніх справ та їх працівники здійснюють охо­рону вод не тільки в зв'язку з виконанням службових обов'язків, але й як водокористувачі. Вони використовують воду для різних потреб: промислових, сільськогосподарських, побутових, культурно-оздоровчих тощо. Від того, як вони здійснюють права та обов'язки водокористувачів, чимало за­лежить загальний стан охорони вод в Україні. По-перше, ор­гани внутрішніх справ, їх підприємства і господарські органі­зації, всі працівники системи Міністерства внутрішніх справ займають вагоме місце серед водокористувачів. По-друге, вони подають приклад дбайливого використання і охорони вод іншим водокористувачам, тому що є однією із впливових структур в системі державних органів. А прикладу належить важлива роль в досягненні поставленої мети. Це ніколи не треба забувати працівникам органів внутрішніх справ, особ­ливо якщо йдеться щодо охорони вод — одного з найважли­віших об'єктів природи.


Висновки

Життя вимагає постійного розвитку і удосконалення еко­логічних суспільних відносин. Адже їхній стан впливає на ефективність використання природних ресурсів і стан охорони навколишнього природного середовища. Від того, якими є і будуть екологічні відносини залежить рівень розвитку всіх га­лузей народного господарства, оскільки з ними пов'язане гос­подарське використання земель, вод, лісів, надр, атмосфер­ного повітря, інших природних багатств. Надзвичайно важливе місце в системі екологічних відносин посідає використання, охорона та відновлення водних багатств України. Загальновідомим є той факт, що вода є найважливішим мінералом на Землі, який неможливо нічим повноцінно замінити.

Не варто вдаватися до ілюзій, що природні ресурси, зокрема й вода неви­черпні. Настав час переконати суспільство в тому, що в су­часних умовах першочерговим завданням у використанні усіх видів водних ресурсів є їх відновлення і раціональне користу­вання ними.

Україна, незважаючи на поточні проблеми політичного і економічного характеру, повинна сформулювати соціальну політику, спрямовану на збереження і відродження довкілля, захист екологічних прав громадян, забезпечення екологічної безпеки країни і активно впроваджувати її в життя за допо­могою норм екологічного права. Закони та інші правові акти надають обов'язкової юридичної сили екологічним вимогам. Під впливом норм екологічного права екологічні відносини стають виваженішими та більш гармонійними.

Вирішення назрілих екологічних проблем водокористування стане важливим кроком уперед на шляху досягнення екологічного оздоровлен­ня України, допоможе подолати напругу в багатьох містах і регіонах країни, нормалізувати в них стан навколишнього природного середовища.


Список використаних джерел та літератури.

Нормативно-правові акти

1. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” № 1264-ХІІ від 25 червня 1991 року з наступними змінами і доповненнями.

2. Водний кодекс України. — Офіц. вид., Текст із змінами та доп. станом на 20 квітня 2004 р. — К., 2004. — 136с.

3. Конституція України. - Офіц. вид. - К., 200ч. — 111с.

4. Кримінальний кодекс України. — Офіц. вид. — К., 2001. — 144с.

Підручники та моногафії

1. Актуальні проблеми водного господарства: Зб. наук. ст. / Є.М. Бабич (ред.) — Т.1. - Рівне, 1997. – 180 с.

2. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій в схемах (Загальна частина). – К., 1996. – 208 с.

3. Андрейцев В.І., Балюк Г.І., Бобкова А.Г., Ковальчук Т.Г., Краснова М.В. Екологічне право. Особлива частина. — К., 2001. — 544с.

4. Баб’як О.С., Біленчук П.Д. Екологічне право України. – К., 2001. – 216 с.

5. Барбашова Н.В.. Екологічне право України. — Донецьк, 2003. — 392с.

6. Великанова М.М. Аграрне та екологічне право України. – Ніжин., 2001. – 48 с.

7. Водне господарство в Україні / А.В. Яцик (ред.), В.М. Хорєв (ред.). — К., 2000. — 456с.

8. Давыдов С.П., Селезнева Н.Н. Экономика водного транспорта. / С.П. Давыдов, Н.Н. Селезнева. — М., 1991. — 276, с.

9. Дмитренко І.А. Екологічне право України. – К., 2001. – 352 с.

10. Долина Л.Ф. Російсько-український словник термінів з водовідведення, очистки стічних вод та охорони навколишнього середовища. — Д., 2001. — 72с.

11. Екологічне право: теорія, історія, практика. / Ред. М.І. Малишко. – К., 2004. – 60 с.

12. Забарный Г.Н., Шурчков А.В., Задорожная А.А. Технико- экономическое исследование целесообразности промышленного освоения для целей теплоснабжения термальных вод миоценового термоводоносного комплекса Закарпатского региона. — К., 1999. — 247с.

13. Збірник матеріалів конференції "Сучасні проблеми охорони і раціонального використання водних ресурсів та очистки природних і стічних вод" / Київський національний ун-т будівництва і архітектури; Український НДІ екологічних проблем / П.Д. Хоружий (ред.). — К, 2002. — 108с.

14. Малишко М.І. Екологічне право України. / Ред. В.З. Ярчук. – К., 2001. – 389 с.

15. Охрана трансграничных вод: Руководящие принципы для разработки политики и принятия решений / Европейская Экономическая комиссия. — Нью-Йорк; Женева : ООН, 1996. — 100 с.

16. Пінчук Н.М.. Підвищення економічної ефективності розвідки та використання прісних підземних вод України: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.08.01 / Національна гірнича академія України. — Д., 2000. — 204 с.

17. Попов В.К., Гетьман А.П., Размєтаєв С.В., Шахов В.С., Кулініч П.Ф. Екологічне право України. — Х., 2001. — 480с.

18. Рациональное использование и охрана поверхностных вод / Н.Д. Сорокин. — СПб., 2001. — 456с.

19. Тищенко Г.В. Екологічне право України. К., 2003. – 256 с.

Наукові статті

1. Андрейцев В.І. Право громадян на екологічну небезпеку: превентивні гарантії реалізації на захист // Право України – 2001. - №212. – С. 15-20.

2. Гриненко В. Екологія під охороною закону: кримінальна відповідальність за “Злочини проти довкілля” // Юридичний вісник України. – 2001.3-9 листопада.

3. Костицький В. Екологічна функція держави та економіко – правовий механізм охорони довкілля // Право України. – 2003.-№1- С. 147-148.

4. Трофанчук Т. система правового забезпечення стандартизації в сфері охорони довкілля і перспективи її розвитку // Право України. – 2003.-№6- С. 29-32.

5. Гримайло В. Поняття екологічного злочину: новий кримінальний кодекс України // Юридичний вісник України. – 2001.-19 грудня.

6. Трофанчук Т. система правового забезпечення стандартизації в сфері охорони довкілля і перспективи її розвитку // Право України. – 2003.-№6- С. 29-32.


Додаток 1

ПОРЯДОК

користування землями водного фонду

Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р. № 502

1. Цей Порядок визначає механізм користування землями водно­го фонду, виконання комплексу водоохоронних заходів і проведенняексплуатаційних робіт для створення сприятливих умов утриманняцих земель. Порядок надання земель водного фонду в користування та при­пинення права користування ними встановлюється земельним зако­нодавством.

2. До земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами уздовж морів, річок і навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та кана­лами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

3. У постійне користування землі водного фонду надаються водо­господарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби до­гляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротех­нічними спорудами та підтримання їх у належному стані.

4. У тимчасове користування за погодженням з постійними кори­стувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг від­ведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися під­приємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релі­гійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам (далі юридичні та фізичні особи) для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

5. Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право.

Право постійного користування землями водного фонду посвідчується державним актом, який видається і реєструється сільськими, селищними і міськими Радами.

Право тимчасового користування земельними ділянками на землях водного фонду оформляється договором, який укладається між відповідною Радою і юридичною або фізичною особою.

6. Користувачі земель водного фонду зобов'язані:виконувати заходи щодо охорони земель від ерозії, підтоплення,

забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

суворо дотримуватися встановленого режиму для зон санітарної охорони, прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів;

запобігати проникненню у водні об'єкти стічних вод, пестицидів і добрив через прибережні захисні смуги.

7. На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будів­ництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавст­ва, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопро­водів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні ро­боти.

Дозволи на проведення зазначених робіт видаються в установле­ному законодавством порядку.

8. Користування землями прибережних захисних смуг уздовж рі­чок, навколо водойм і на островах здійснюється у режимі обмеженоїгосподарської діяльності.

На зазначених землях забороняється діяльність, що негативно впливає або може вплинути на їх стан чи суперечить їхньому при­значенню:

розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

зберігання та застосування пестицидів і добрив;

влаштування літніх таборів для худоби;

будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометрич­них та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та сто­янок автомобілів;

миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;

влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

9. Під час користування землями прибережних захисних смуг уз­довж морів, морських заток, лиманів і на островах забороняється:

застосування стійких і сильнодіючих пестицидів;

влаштування полігонів побутових та промислових відходів і на­копичувачів стічних вод;

влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більш як один кубічний метр на добу;

влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

10. Користувачі, що експлуатують гідротехнічні (водопідпірні, водопропускні, водозахисні або водозабірні) споруди водогосподар­ських систем, зобов'язані дотримуватися встановлених режимів їх роботи та правил експлуатації, здійснювати посадку, догляд і охорону лісів у смугах відведення каналів, гідротехнічних та інших спо­руд міжгосподарського значення.

На ділянках із штучно створеними лісонасадженнями та природ­ними лісами у смугах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших споруд міжгосподарського значення допускаються рубки до­гляду та санітарні рубки, що проводяться згідно з рекомендаціями органів лісового господарства.

11. За використанням та охороною земель водного фонду здійс­нюється Державний контроль у встановленому законодавством по­рядку.


Додаток 2

ПОРЯДОК

справляння плати за спеціальне використання

водних ресурсів

Затверджено постановою Кабінету Міністрів України

від 8 лютого 1994 р. № 75

(Із змінами і доповненнями)

(Зібрання постанов Уряду України. 1994. № 5. Ст. 134;

№ 12. Ст. 300; 1995. № 6. Ст. 138; 1996. № 5. Ст. 175;

1996. № 12. Ст. 332)

1. Цей Порядок визначає єдині правила справляння плати за спе­ціальне використання водних ресурсів.

2. До спеціального використання водних ресурсів належить вико­ристання водних ресурсів для задоволення виробничих потреб у воді за допомогою спеціальних пристроїв і установок або використання води без їх застосування, яке може істотно вплинути на якісні та кількісні показники стану водних ресурсів, а також користування водними об'єктами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

3. Плата відповідно до цього Порядку справляється за спеціальневикористання водних ресурсів як загальнодержавного, так і місце­вого значення.

До водних ресурсів загальнодержавного значення належать:

а) віднесені до басейнів річок поверхневі води, що розташованіабо використовуються на території більш як однієї області, включа­ючи притоки всіх порядків;

б) підземні води.

До водних ресурсів місцевого значення належать водні ресурси, не віднесені до ресурсів загальнодержавного значення.

Перелік водних ресурсів місцевого значення визначається Дер­жавним комітетом по водному господарству за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

4. Плату за спеціальне використання водних ресурсів вносять усі суб'єкти підприємницької діяльності, крім тих, що використовують воду виключно для задоволення власних питних і санітарно-гігієніч­них потреб; підприємства гідроенергетики та підприємства водного транспорту, які експлуатують річкові водні шляхи. (Дію пункту 4 зупинено)

5. Плата за спеціальне використання водних ресурсів справля­ється незалежно від того, надходили вони з водогосподарських сис­тем (поверхневих, підземних) безпосередньо, від інших водокори­стувачів чи від підприємств комунального господарства.

При цьому крім плати за спеціальне використання водних ре­сурсів суб'єкти підприємницької діяльності сплачують постачальни­кам вартість послуг, пов'язаних з їх подачею.

6. Плата за спеціальне використання водних ресурсів не справ­ляється:

за воду, що використовується для задоволення питних і господар­сько-побутових потреб населення;

за підземну воду, яка є сировиною для технологічного процесу вилучення корисних копалин;

за підземну воду, яка вилучається з надр разом з корисними ко­палинами;

за підземну воду, яка вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (забрудення, підтоплення, засолення, заболочення, зсуви то­що);

за воду, що пропускається через турбіни гідроакумулюючих стан­цій (ГАЕС), які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями;

за воду, що забирається підприємствами і організаціями для за­безпечення випуску молоді цінних промислових видів риб та інших водних живих ресурсів у природні водойми і водосховища;

за воду, що використовується для протипожежних потреб;

за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоуст­рою територій міст і населених пунктів;

за воду, що забирається для перекидання її у маловодні регіони каналами та водогонами міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів. Перелік підприємств (організацій), які забезпечують перекидання води у маловодні регіони каналами та водогонами міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів, затверджується Кабінетом Міністрів Украї­ни за поданням Державного комітету по водному господарству, Державного комітету по житлово-комунальному господарству та Міністерства промисловості;

за морську воду.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів для потреб водного транспорту не справляється з морського водного транспор­ту, який використовує річковий водний шлях виключно для заходу з моря у морський порт, розташований у пониззі річки, без викори­стання спеціальних заходів забезпечення судноплавства (попуски води з водосховищ та шлюзування).

7. Внесення плати за спеціальне використання водних ресурсівне звільняє суб'єктів підприємницької діяльності від сплати платежівза скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти та штрафів за по­рушення природоохоронного законодавства, що стягуються в уста­новленому порядку згідно з чинним законодавством.

Справляння плати за спеціальне використання водних ресурсів, установленої цим Порядком, не звільняє водокористувачів під­земних вод від відшкодування витрат на проведення геологорозві­дувальних робіт.

8. Розміри платежів за спеціальне використання водних ресурсів,крім тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики іводного транспорту, встановлюються відповідно до нормативів пла­ти, обсягів використання води та лімітів її використання.

Зазначені платежі у межах установлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне їх використання стягуються з доходу (прибутку), що залишається в розпорядженні первинних суб'єктів підприємницької діяльності.

9. Підприємствам гідроенергетики та водного транспорту розміриплатежів за спеціальне використання водних ресурсів установлю­ються на основі нормативів плати:

для підприємств водного транспорту — залежно від ванта­жопідйомності або пасажиромісткості транспортних засобів;

для підприємств гідроенергетики — залежно від повного обсягу .води, що пропускається через турбінні агрегати, в тому числі за во­ди, які використовуються для змазування і охолодження вузлів гідроагрегатів.

10. Окремим категоріям суб'єктів підприємницької діяльності встановлюються пільгові коефіцієнти до тимчасових нормативів пла­ти за спеціальне використання водних ресурсів.

11. Установлення лімітів і видача дозволів на спеціальне викори­стання водних ресурсів загальнодержавного значення здійснюєтьсяв порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Установлення лімітів і видача дозволів на спеціальне використан­ня водних ресурсів місцевого значення здійснюється в порядку, що визначається Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київ­ською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів.

12. За понадлімітне використання водних ресурсів плата обчис­люється відповідно до пункту 8 цього Порядку та справляється уп'ятикратному розмірі.

13. Кількість використаної води суб'єктами підприємницькоїдіяльності визначається за показниками вимірювальних приладів.

У разі відсутності вимірювальних приладів, як виняток, обсяг ви­користання води визначається за технологічними даними (три­валість роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи наданих по­слуг, витрати електроенергії, пропускна спроможність водопровід­них труб за одиницю часу тощо).

Під час використання води, що надходить із змішаних джерел (поверхневі, підземні), норматив її використання обчислюється за середньозваженими вимірами з урахуванням установлених поста­чальникові лімітів використання води з різних джерел і відповідних нормативів плати.

14. Сума платежів за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється платниками самостійно з урахуванням пільгових коефіцієнтів, зазначених у пункті 10 цього Порядку.

15. Термін сплати платежів визначається інструкцією про поря­док обчислення і сплати платежів за спеціальне використання вод­них ресурсів.

16. Суб'єкти підприємницької діяльності та їх посадові особи не­суть відповідальність за правильність обчислення і своєчасність сплати платежів за спеціальне використання водних ресурсів згідно з чинним законодавством.

Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати платежів за спеціальне використання водних ресурсів здійснюється державними податковими інспекціями.

17. Контроль за достовірністю звітних даних про обсяги використан­ня води здійснюють органи , Мінстату, Держводгоспу, Держжитлокомунгоспу.


Додаток 3

ІНСТРУКЦІЯ

про порядок видачі дозволів на видобування

підземних вод

Затверджено наказом Мінекобезпеки України

від 28 липня 1994 р. № 79

(Витяг)

1. Загальні положення

Ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Указу Президен­та України "Про управління в галузі використання і охорони надр України" від 30 квітня 1992 року № 287/92 і визначає порядок ви­дачі дозволів на проведення робіт, пов'язаних з видобуванням підземних вод в Україні.

1.1. Дозвіл на проведення робіт, пов'язаних з видобуванням під­земних вод — це офіційний документ, що засвідчує право підприємств, установ, організацій та громадян на виконання робіт по проектуванню, бурінню, ремонту експлуатаційних свердловин на воду, проведення тампонажних робіт.

1.2. Дозвіл, пов'язаний з видобуванням підземних вод, видаєтьсяна:

- проектування водозаборів підземних вод;

- буріння експлуатаційних свердловин по видобуванню підзем­них вод;

- ремонт експлуатаційних на воду свердловин;

- проведення тампонажних робіт.

1.3. Дозвіл на експлуатацію водозаборів та експлуатаційних наводу свердловин видаються водокористувачам органами Мін природиУкраїни у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.92 р. № 459 із змінами і доповненнями, внесеними поста­новою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 1994 р. № 268 .

1.4. Видачу дозволу на проведення пошуку і розвідки родовищ корисних копалин покладено на Держкомгеології України.

1.5. Основною метою видачі дозволу є:

- упорядкування робіт по бурінню експлуатаційних свердловин на воду;

- проведення бурових, ремонтних робіт та робіт по тампонажу свердловин на високому професійному рівні з використанням сучас­них засобів виробництва, які забезпечують довгострокову та еколо­гічно безпечну експлуатацію свердловин на воду;

- попередження забруднення підземних вод.

1.6. Право на одержання дозволу на проведення робіт, пов'яза­них з видобуванням підземних вод мають підприємства, устано­ви, організації незалежно від їх підпорядкування та форм влас­ності, а також громадяни, у тому числі іноземні юридичні та фізичні особи.

2. Умови видачі дозволів

2.1. Суб'єктам підприємницької діяльності, що звернулись за до­зволом на виконання декількох видів робіт при відповідному обгрун­туванні видається один дозвіл на комплексне виконання робіт, пов'язаних з видобуванням підземних вод в Україні.

2.2. Діяльність по видобуванню підземних вод до глибини 20 м для господарських та побутових потреб власниками земельних ді­лянок здійснюється без дозволів.

2.3. Погодження умов видачі дозволу або рішення про йоговідмову приймається в термін до 30 календарних діб від дня одер­жання документів.

2.4. Термін дії дозволу 5 років.

3. Порядок видачі дозволів

3.1. Дозвіл на право проведення робіт, пов'язаних з видобуван­ням підземних вод видається Мінприроди України при наявності відповідних до­кументів.

3.2. Документи, що подаються до Мінприроди України, повинні бути погоджені з територіальними державними геологічними під­приємствами при виконанні робіт на території конкретної області — згідно додатку 2.

3.3. Юридичні та фізичні особи, які бажають виконувати роботи по проектуванню, бурінню, тампонажні роботи, ремонт експлуата­ційних свердловин на воду несуть відповідальність за об'єктивність поданих даних.

3.4. Видача дозволу здійснюється по формі згідно додатку 3.

3.5. У випадках відмови від розгляду матеріалів органом, який погоджує або недотримання ним встановлених термінів їх розгляду, питання про можливість видачі дозволу приймається Мінприроди України самостійно.

3.6. Ведення обліку видачі дозволу здійснюється органом, який його видає.

4. Зміна умов та характеру проведення робіт по видобуванню підземних вод та скасування дозволу

4.1. При необхідності у зміні умов та характеру проведення робіткористувач дозволу повинен одержати новий дозвіл.

Користувач повинен дати обгрунтування по переоформленні до­зволу та подати документи передбачені додатком 1.

4.2. Дозвіл може бути анульовано у випадках:

- ліквідації підприємства, установи, організації — власника дозволу;

- перепрофілювання виробничої діяльності;

- прострочення терміну дії дозволу;

- невиконання умов дозволу.

4.3. Переоформлення дозволу та його скасування здійснюються органом, який його видав.

4.4. Спірні питання, які пов'язані з видачею, використанням та скасуванням дозволу на усі види діяльності в галузі видобування підземних вод, можуть бути передані на розгляд до суду або арбіт­ражного суду.