Проведення в життя великої реформи 1861 р. ознаменувало собою почало нового революційного етапу в історії підприємництва, коли маси селян, що звільнилися, стали найманими робітниками на приватних підприємствах або змогли організувати власну справу. Глибоко народна по своєму походженню особова суть підприємця дає достатні підстави вважати одним з найважливіших чинників формування його ментальності релігійне виховання і оточення.
Друга половина XIXст. характеризується бурхливим розвитком промисловості та торгівлі. Цьому сприяли залізничне та пароплавне будівництва. По всіх великих водних артеріях налагоджувався пароплавний транспорт. Саме з цього часу, не зважаючи на те, що купецтво продовжувало відігравати провідну роль в торгівлі і промисловості, підприємницька діяльність поступово починає втрачати свою станову належність до купецтва. Починається складний процес формування єдиного класу буржуазії.
В промисловості України, втім, як і всієї царської Росії того часу, починає відігравати помітну роль іноземний капітал, головним чином у машинобудівельній і залізорудній промисловості; організуються торговельно-промислові компанії; великі підприємства об'єднуються в синдикати (1887 року засновано синдикат "цукрозаводчиків", до якого вступили власники найбільших цукроварень: Бобринські, Харитоненки, Терещенки, Бродські та інші). Відбувається витіснення дрібного і середнього підприємництва великими фірмами. З кінця XVIII ст. з'являються у великих містах біржі, які сприяють об'єднанню комерсантів, їх торговельним операціям, а крім того дають можливість фантастичного збагачення в результаті біржових ігор. Це стає ще одним різновидом підприємницької діяльності кінця XIX ст[5].
Напередодні жовтневого перевороту 1917 року підприємець виявився одинокою фігурою, яка не викликала симпатії з боку населення. Підприємницька діяльність виявилась непрестижною і сприймалася як експлуатація народу. Неприйнятність принципу приватної власності в свідомості багатьох людей царської Росії пагубним чином відбилося на долі підприємницького стану.
Якщо враховувати останні дослідження архівних даних про революцію 1917 року, необхідно взяти до уваги психологічну готовність у сполученні з внутрішньою потребою підприємницького стану в знищенні самого себе, своєї справи і власності заради справедливості", яка визначалася общинним мисленням і принципом православного покаяння. Своєрідний комплекс неповноцінності купці проявляли хто в розгулах і пияцтві, хто в щедрій благодійній діяльності, хто в аскетичній помірності, а дехто навіть у підтримці партії більшовиків.
Відмова від святості принципу власності зробила неможливим захистити інститут підприємництва після 1917 року. Малочисельна буржуазія дозволила себе знищити як клас. Заздрість низів, з одного боку, і ефект "каяття" за наявність індивідуальної власності підприємців, з іншого, забезпечили партії більшовиків міцний плацдарм для розповсюдження соціалістичних ідей на всіх рівнях життя.
Після жовтневого перевороту настає час репресій і ідеологічного неприйняття підприємництва. Громадянська війна і політика "військового комунізму" підривають основи приватного підприємництва. Немає сенсу говорити про розвиток підприємницької культури протягом кількох років існування непу. Адже практично всі підприємці, що "засвітилися" в цей період, були фізично знищені. Вже на XVз'їзді партії 1927 р. Сталін намітив тотальний наступ на "кулака, непмана, а також духовенство, яких тільки придушили, але не ліквідували"[6].
Першим ударом по підприємцям була Постанова РНК СРСР від 21 травня 1929 р., яка передбачала ряд заходів по ліквідації кулацтва. Після революції 1917 р. і громадянської війни чисельність кулаків зменшилась втроє. їхні господарства становили 3-5% від загальної кількості селянських господарств на 1930 р[7]. Тим не менш всі кулаки, що залишились, були поділені на 3 категорії:
- контрреволюційні (їх ув'язнювали в концтабори);
- найбільш багаті (їх виселяли у віддалені райони);
- решта (їх виселяли за межі колгоспів,де створювались спеціальні поселення).
До 1939 р. в Країні Рад були практично повністю знищені всі носії підприємницької діяльності. Тільки із смертю Сталіна режим "кривавого терору" змінився на "хрущовську відлигу", яка дозволила відродити в країні підприємництво в доволі специфічних формах.
Радянський період розвитку підприємництва до 1953 р. мав такі риси:
1) знищення соціальної групи підприємців внаслідок політики масових репресій;
2) незначний відступ від генеральної лінії знищення підприємницького стану в результаті введення непу дозволило пізніше "висвітлити" тих, кого не знищив "червоний терор";
3) завмирання всіх типів підприємницької діяльності.
З 1953 р. настає новий етап розвитку підприємництва в Україні. Знову стали проявлятися люди з підприємницькими задатками, так як виникла ситуація, при якій в певних формах стало можливим проявити свої здібності. На думку С.А.Цвєткова Ф.Д. Шкруднєва та інших, робота в комсомолі давала можливість проявити підприємницькі задатки, як діловитість, ініціатива, готовність до ризику. Як вважають автори, саме з активістів комсомолу формувались колишні функціонери номенклатурні працівники. Пізніше саме ці люди успішно адаптувалися і укорінилися комерційних структурах перших років перебудови[8].
Прихід в 1985 році нового керівництва країни на чолі з М.С. Горбачовим викликав в суспільстві нові надії на здійснення політичних і економічних реформ. Для розвитку орендних відносин, які служили важливим ступенем на переході до нових кооперативів і інших форм приватного підприємництва, велике значення мав Закон СРСР „Про державне підприємство (об'єднанні)” 1987 р. Форми господарського розрахунку, що вводилися цим законом, сприяли надалі освоєнню на невеликих підприємствах місцевої промисловості і побутового обслуговування прогресивних форм орендних відносин. Побутове обслуговування стало піонером в розповсюдженні індивідуального і сімейного орендних підрядів. Орендний підряд освоювали також кафе, бари, невеликі торгові підприємства, бригади і фермерські господарства. Оренда, як і згодом кооперативи, давала імпульси до роздержавлення - необхідному підготовчому етапу системної приватизації[9].
Необхідно нагадати про нормативний акт, який узагальнив практику численних експериментів і зарубіжний досвід - Закон СРСР „Про індивідуальну трудову діяльність” (травень 1987 р.). Повсюдне і швидке зростання числа громадян, що займалися індивідуальною трудової діяльністю (з 429 тис. в 1988г. до 723 тис. в 1989г., або на 69%), продемонстрував значний потенціал індивідуального і сімейного приватного підприємництва.
Не дивлячись на значні складнощі розвитку індивідуальної трудової діяльності в суспільстві поступово мінялося відношення до комерсантів, підприємців. Найдинамічнішими на сприятливі умови, створені Законом „Про кооперацію в СРСР” (1988 р.), серед нових малих форм господарювання, народжених в період перебудови, опинилися нові кооперативи.
Небажання розвитку приватної підприємницької діяльності призвела в 1990 р. до спроб посилити банківський і адміністративний контроль на місцях за участю партійних органів, місцевих рад, міліції, прокуратури. Однак практика ведення підприємницької діяльності рішуче вимагала ввести в практику новий напрям підприємницької діяльності - малі підприємства.Ухвала Ради Міністрів СРСР „Про заходи по створенню і розвитку малих підприємств” (серпень 1990 р.), безумовно, зіграло позитивну роль. З одного боку, в ньому фіксувалися і розповсюджувалися корисні норми естонського експерименту. З іншого боку, воно наближало практику господарювання до міжнародного досвіду становлення і розвитку малого бізнесу. Але зберігалася одна дуже серйозна суперечність: упор робився на державні (будівельні та інші) малі підприємства. Річ у тому, що законодавчої бази створення і державної підтримки приватних (і інших форм власності) малих підприємств ще не існувало. Це завдання належало вирішити в умовах відособлення, що посилилося, і виходу союзних республік з складу СРСР[10].
Позиція союзного державного керівництва по відношенню до конституційно-законодавчого закріплення права на приватну власність і її захист на тлі посилення відцентрових тенденцій союзних республік призвела до того, що закони про власність, підприємства і підприємницьку діяльність (грудень 1990 р.) в РРФСР виявилися більш прогресивними. Визнавалася багатоукладність економіки з правом на приватну власність громадян (на підприємства, засоби виробництва, результати господарського використання майна, що належить власнику). У Законі „Про власність” (грудень 1990 р.) було зафіксоване право власника при здійсненні підприємницької діяльності на укладення договорів з громадянами про використання їх праці. Фактично фіксувалася рівність різних форм власності. Признавалася неприпустимість встановлення державою обмежень або, навпаки, надання їм пільг підприємствам тієї або іншої форми власності.
Закон „Про підприємства і підприємницьку діяльність” (25 грудня 1990 р.) визнав як таку суспільно корисну господарську діяльність, націлену на отримання прибутку (доходу), пов'язану з відповідальністю за використовуване майно (власність) і ризиками. Цей закон визначив загальні правові норми створення підприємств різних форм власності. Але в ньому не були розглянуті малі підприємства, а серед організаційно-правових форм підприємств як суб'єкти підприємницької діяльності не були згадані кооперативи.