Смекни!
smekni.com

Проблеми релігії в постмодерні (стр. 7 из 14)

"Фактично, - пише американський критик В.Лейч, - увагу Фуко завжди привертали слабкі й гноблені соціальні ізгої - безумець, пацієнт, злочинець, - які систематично піддавалися виключенню із суспільства". [12, 15]

Ж.Дерріда, не погоджуючись з пануванням влади-знання, протиставляє властивим мислителям епохи Просвітництва визначеності і обґрунтованості світоглядної позиції принцип "значеннєвої нерозв'язності", відповідно до якого організує свої добутки.

М.Співак у "Вступі" до англійського перекладу "Граматології" Деррідипише: "якщо в процесі розшифровки тексту традиційним способом нампопадається слово, що таїть нерозв'язне протиріччя й у силу цьогоіноді воно змушує думку працювати то в одному напрямку, то в іншому, ітим самим веде від єдиного змісту, то нам варто вхопитися за це слово.Якщо метафора, здається, придушує своє значення, то ми вхопимося за цюметафору. Ми будемо стежити за її пригодами по всьому тексту, поки вонане виявиться як структура приховання, оголивши свою самотрансгресію, своюнерозв'язність". Дерріда в тексті шукає дезорганізуючий принцип, який підриває його логіку, підспудно намагаючись розвінчати й раціонально обґрунтовані ціннісні орієнтири. [34, 111-114]

Раціональній логіці, на підставі якої побудоване трактування релігійних і атеїстичних концепцій просвітниками, Дерріда протиставляє так звану "логіку додатковості". Дерріда аналізує міркування Руссо про споконвічнунезіпсованість природи в порівнянні з культурою й про "природну"перевагу першої над другою.

У концепціях постмодерністів помітне характерне для мислителівПросвітництва прагнення до "викриття" і "світла". Однак, це прагнення, на відміну від просвітників, не сполучене у постмодерністів з будь-якою певною світоглядною позицією й звернене скоріше до інтелектуальної еліти, ніж до широких шарів суспільства, що робить його інтенції важко впізнавальними. Дослідник Кузнецов В.Н. із приводу "Логіки змісту" Делеза зауважує, що цю книгу "не можна читати швидко, по "діагоналі", кожна фраза в цьому творі вимагає обмірковування, він дуже щільний (навіть перенасичений) у змістовному відношенні, у ньому немає "води". Делез торкнувся маси філософських проблем, торкнувся безлічі філософських навчань від античності до останніх десятиліть XX століття". Постмодерністи об’являють помилковою будь-як у претензіюна остаточну істину, невиправдано релятивізуючи пізнавальнудіяльність.

У постмодерністській критиці традиційних форм релігії проявляється функція вселяння й залякування. Так, Дерріда пророкує швидке настання Апокаліпсиса. З іншого боку, відмова від остаточної істини й визнання рівноправних, конкуруючих між собою концепцій, у тому числі й релігійних, робить даремною будь-яку критику.

Ми бачимо, що постмодерністи слідом за просвітниками відмовляються від традиційних релігійних подань і культів, які претендують на остаточну, обов'язкову для всіх істинність, вбачаючи в них джерело влади, що породжує ненависть і насильство. Вони не приймають релігійних іатеїстичних концепцій, побудованих на раціональних підставах,продовжуючи критику раціональної логіки. У своїх псевдорелігійних концепціях постмодерністи звертаються до "логіки додатковості", зачатки якоївони виявляють у Руссо.

Розділ Ш. Проблеми релігії й теології у творчості постмодерністів

III.1Трактування Абсолюту і його пізнання

У концепціях майже всіх мислителів постмодерністського напрямку як релігійної, так і позарелігійної орієнтації виявляється звернення до проблеми Абсолюту, розглянутого як підставу існуючого світу. Постмодерністи стверджують невимовність Абсолюту, трактуючи його по-різному. Звертання до невимовного й неуявного, ймовірно, пов'язане з небажанням постмодерністських мислителів приймати сучасне посткапіталістичне суспільство, у якому панує насильство, а цінність визначається, насамперед, грошовим виміром, у якості справжньої реальності. Відповідальність за соціальні пороки вони покладають на західноєвропейську культурну традицію, що є, з їх точки зору, насамперед, раціоналістичною. Тому в концепціях постмодерністів віддається перевага художнім, містичним і інтуїтивним формам пізнання. Постмодерністи релігійної орієнтації - Д.Р.Гриффін і Х.Смит розглядають невимовну божественну реальність як причину й джерело змісту всього існуючого. При цьому, наслідуючи пантеїстичну традицію, вони думають, що божественна реальність не існує сама по собі, а втілюється в кінцевих речах і їхніх взаємодіях. "Це Абсолют або метафізична досконалість, тому що він-то й втілюється в кожній існуючій й певній речі". [32, 189-192]

Гриффін називає абсолютну реальність "досвідом, що творить," ("creative experience"). Споконвічно "досвід, що творить", на думку філософа, втілений у Господі й без Бога не існує. У свою чергу, і Бог немислимий без "досвіду, що творить". Гриффін розглядає ці прояви єдиної сутності як рівною мірою споконвічні й досконалі. Але поняття Бога, згідно Гриффіна, має деяку специфіку. Він розглядає Бога в якості аксіологічної досконалості. Бог споконвічно передбачає моральні, естетичні, логічні й математичні цінності, визначаючи втілення "досвіду, що творить" у кінцевому існуванні. Відповідно до антитоталітаристською спрямованістю постмодерністської філософії Гриффін намагається обмежити владу, якою наділяється Бог у християнській теології. З його погляду, творцем цілісного Всесвіту є єдина сутність, представлена Богом і "досвідом, що творить", кожний з яких має власні функції. Світ є продуктом діяльності " досвіду, що творить", у той час як духовні цінності творить Бог. [32. 190]

Бога, на відміну від "досвіду, що творить", Гриффін наділяє властивостями індивідуальності. Бог є єдиною індивідуальністю, існування якої необхідно й вічно. Він володіє "досконалою симпатією, досконалим знанням, досконалою силою, необхідним існуванням й незмінністю". Гриффін виступає з позицій пантеїзму, трактуючи Бога як іманентне світу й людини початок. Однак в пантеїстичну позицію не вписується теїстичне наділення Бога рисами індивідуальності.

Діючою причиною подій, що відбуваються в реальності, Гриффін вважає споконвічно властиву "досвіду, що творить" творчу енергію. Ця енергія актуалізує те, що існує потенційно. Процес актуалізації і є, з погляду мислителя, подія досвіду.

Наслідуючи постмодерністську реконструкцію традиційної метафізики, Гриффін намагається здійснити заміну сутностей на події, що не володіють незмінними сутностями, але при цьому залишає непорушними абсолютні цінності, забезпечені, відповідно до філософа, божественною досконалістю.

У дусі містико-пантеїстичної традиції Гриффін називає Бога "душею Вселеної", а світ кінцевих речей її "тілом". "Досвід, що творить", Бог, світ кінцевих речей становлять, відповідно до мислителя, єдине Ціле й є рівною мірою споконвічними. Відповідно до містико-пантеїстичної онтології вирішується й проблема пізнання Абсолюту. Гриффін вважає, що пізнання Абсолюту може здійснюватися лише за допомогою інтуїції: "Ми можемо мати інтуїтивне знання про "досвід, що творить", тому що ми є його втіленням. Філософ думає, що зрозуміти Абсолют можна тільки за аналогією з нашим досвідом існування.

Бог - аксіологічна межа й джерело відчуття нами важливості Правди, Краси, Добра. "Це непочуттєве долінгвістине сприйняття забезпечує основу, загальну для істин, які відомі всім людям, скрізь і за всіх часів". Гриффін вважає, що теологічні версії, близькі його концепції, забезпечують підставу для нового альянсу між наукою й теологією. "Постмодерністська наука буде підтримувати постмодерністську теологію. Постмодерністська наука не буде матеріалістичною або дуалістичною: вона не буде редукувати сутності більше складні до менш складних, а буде враховувати кінцеві причини, волю кінцевої суті. Вона не буде наполягати на одному методі вивчення речей". [28, 3-9]

Теологічною версією, близькою власній концепції, Гриффін вважає погляди Х.Сміта. Сміт також визнає подібність своїх теологічних уявлень із концепцією Гриффіна, але із застереженням, що між ними є й важливі розходження. Філософ стверджує існування абсолютної реальності, що не має будь-яких певних якостей. На відміну від Гриффіна, Сміт думає, що Бог не є індивідуальністю. "Досконалість Бога не допускає якихось обмежень його сутності. Бог абсолютно один - абсолютно цілісний і єдиний". Він виступає з більш послідовної, ніж Гриффін, пантеїстичної позиції, позбавляючи Бога індивідуальних якостей. Події, що відбуваються у світі, несуть у собі, згідно Сміта, відблиск передустановленного божественного змісту. Називаючи себе постмодерністськими мислителями, Гриффін і Сміт, разом з тим, у ряді істотних моментів відходять від загальних установок постмодерністської філософії.