Смекни!
smekni.com

Екологічний стан р. Південний Буг. Характеристика та заходи щодо його поліпшення (стр. 3 из 11)

Для багатьох організмів вода є середовищем їхнього життя. Хімічний склад морської води дуже схожий на склад людської крові – містить ті ж хімічні елементи й приблизно в тих же пропорціях. Це – один з доказів того, що предки людей, як і інших ссавців, колись жили в морі. Солоність океанічних вод становить 35% (тобто від океанічної води міститься 35 г. солей). Найсолоніша вода в Мертвому морі – 2600/00 (людина вільно лежить на поверхні цієї води, не занурюючись в неї), у чорному морі – 180/00, Азовському – 120/00.

Як видно з таблиці, що найбільші запаси прісної води міститься в людовиках та постійний снігах. Другі за запасами прісної води є підземні. У м. Вінниця використовується прісна вода з річок, що на нашу думку не є ефективно, як по запасам так і по якості води для пиття. В подальшому ми розглянемо це питання детальніше [10].

Таблиця 1.2. Швидкість водообміну (повне перемішування води – роки)

№ п/п Об’єкти Роки
1 Світовий океан 2500
2 Підземні води 1400
3 Ґрунтова волога 1
4 Полярні льодовики і постійний покрив 9700
5 Льодовики гірських районів 1600
6 Підземні води багаторічної мерзлоти 10000
7 Води озер 17
8 Води боліт 5
9 Води в руслах рік 16
10 Волога в атмосфері 8

Хімічний склад підземних вод дуже різноманітний. За мінералізацією води змінюються від прісних, що використовуються для пиття й водопостачання, до мінералізованих і навіть до ропи з солоністю 6000/00; деякі мінералізовані підземні води мають лікувальні властивості.

Основним джерелом водопостачання для людства є річковий стік. Серед країн світу перше місце за цим показником посідає Бразилія з її гігантською річкою Амазонкою (9,900 млрд. м3). Річковий стік України становить у середньому 85,1 млрд. м (без Дунаю), а в маловодні роки зменшується до 48,8 млрд. [11]

Проблема забезпечення людства чистою водою в тому числі і України (табл. 1.3) нині надзвичайно загострилася, оскільки наявні ресурси прісної води в багатьох районах є недостатнім для задоволення всіх споживачів не лише на перспективу, але й на сьогодні. Усі галузі господарства за відношенням до водних ресурсів поділяють на дві групи: споживачів й користувачі води.

Споживчі забирають воду з джерела, використовують її для виробництва промислової й сільськогосподарської продукції, а потім повертають, але в іншому місці, в меншій кількості й іншої якості.

Таблиця 1.3. Водні ресурси і водозабезпеченість України в розрізі адміністративних областей

№ п/п Адміністративні одиниці Забезпеченість річок тис. м3/рік
на 1 км2 на 1 жителя
1 2 3 4
1 Республіка Крим 33,7 0,38
2 Вінницька 93,2 1,26
3 Волинська 107,9 2,11
4 Дніпропетровська 27,3 0,23
5 Донецька 38,5 0,19
6 Житомирська 105,4 2,04
7 Закарпатська 618,7 6,58
8 Запорізька 22,8 0,3
9 Івано-Франківська 330,2 3,34
10 Київська 70,6 0,46
11 Кіровоградська 38,6 0,77
12 Луганська 54,7 0,51
13 Львівська 225,7 1,84
14 Миколаївська 23,2 0,44
15 Одеська 10,5 0,13
16 Полтавська 67,4 1,13
17 Рівненська 115,9 2,0
18 Сумська 102,9 1,72
19 Тернопільська 131,2 1,57
20 Харківська 52,9 0,53
21 Херсонська 4,91 0,11
22 Хмельницька 103,9 1,4
23 Черкаська 48,3 0,66
24 Чернівецька 151,8 1,35
25 Чернігівська 108,2 2,42
В цілому 86,8 1,03

Користувачі воду з джерел не забирають, а використовують її як середовище (водний транспорт, рибальство, спорт тощо) або як джерело енергії (ГЕС). Проте і вони можуть змінювати якість води (наприклад, водний транспорт забруднює воду).

Вода може використовуватись з різною метою: для потреб промисловості, сільського, комунального господарства, транспорту та для господарсько-питних потреб тощо [12].

Промисловість використовує близько 20% загального рівня прісної води й її споживання. Кількість води, що споживає тим чи іншим промисловим підприємством, залежить від типу продукції, що випускається, технології виробничого процесу, системи водопостачання (прямоточної чи оборотної), кліматичних умов тощо.

У разі застосування проточної системи вода з водного джерела подається на промисловий об’єкт, використовується в процесі виробництва продукції, потім надходить на очисні споруди й після відповідного очищення скидається у водотік чи водойму. При такій системі використовується велика кількість води, але частка необоротного споживання невелика.

При оборотній системі водопостачання відпрацьована вода після відповідної очистки не скидається у водойму, а багаторазово використовується в процесі виробництва. Витрати води у цьому разі набагато нижчі, наприклад, якщо ТЕС потужністю 1 млн. кВт при прямоточному водопостачанні щорічно споживає 1,5 км3 води (головним чином для охолодження агрегатів), то при оборотній схемі – лише 0,12 км3, тобто в 13 разів менше.

Для оцінки обсягів промислового водопостачання використовується термін водоємність виробництва. Під нею розуміють кількість води (м3), необхідну для виробництва 1 т готової продукції. Водоємність різних видів продукції дуже різниться:

Добування й забезпечення руди – 2-4 м3.

Виробництво сталі – 120-150 м3.

Виробництво паперу – понад 200 м3.

Виробництво міді – 500 м3.

Синтетичного каучуку – 3600 м3.

Капранового волокна – 5600 м3 [13].

Найбільшим споживачем води в промисловості є атомна енергетика – АЕС використовують у середньому вдвічі більше води на 1 кВт виробленої електроенергії, ніж ТЕС. Сільське господарство є основним споживачем прісної води (70% усього її використання). Це зумовлено в першу чергу збільшенням площ зрошування землеробства. Зрошувані землі дають набагато більше продукції, ніж незрошувані (богарні). Так у світі нині зрошується близько 15% площ усіх сільськогосподарських угідь, проте вони дають понад 50% усієї продукції (за вартістю). Площа зрошувальних земель у світі зростає: на початку ХХ ст. вона становила 40 млн. га, в 1970 р. – 235, а в 2005 році за прогнозами вчених досягне 420 млн. га. Питоме водоспоживання під час зрошення залежить від виду сільськогосподарських культур, фізико-географічних умов району, технічного стану зрошувальних систем і способів поливу. Наведемо норми зрошення різних культур, м3/га: Зернові – 1500-3500; Багаторічні трави – 2000-8000; Цукровий буряк – 2500-6000; Рис – 8000-15000.

Втрати води під час зрошення (за рахунок випаровування) досягають великих значень (від 20 до 60% водозабору). Деяка кількість води після зрошення повертається у водойми у вигляді зворотних вод, які, як правило, за своїм хімічним складом значно відрізняються від води, що використовувалася для зрошення, вони мають великий вміст солей [7].

Водопостачання населення задовольняє потреби в питній воді й комунально-побутові потреби (робота підприємств побутового обслуговування, поливання вулиць і зелених насаджень, протипожежні заходи тощо). Існує поняття питоме водопостачання, тобто добовий об’єм потреб одного жителя міста чи села. Питоме водопостачання в містах більше, ніж у села і значною мірою залежить від степеня благоустрою (наявність водопроводу, каналізації, центрального водяного опалення тощо). У великих містах земної кулі питоме водопостачання нині на добу становить на одну людину: Нью-Йорк і Москва – 600, Київ – 515, Париж і Луганськ – 500, Вінниця і Ужгород – 305, Лондон – 263, Івано-Франківськ – 230 (табл. 1.4).

Нині на кожного мешканця планети припадає 6 тис. м3 води, а прогнози міжнародної експертизи показують, що в 2005 році кількість води зменшиться до 4 тис. м3 на душу населення, що дуже турбує. Нині мільярд людей на планеті немає доступу до безпечної питної води, а 3,5 мільйони осіб щороку вмирає через погану воду і приготовлену на ній їжу [14].

Таблиця 1.4. Водоспоживання по континентах (км3)

Континенти Промислове водоспоживання Сільськогосподарське водоспоживання Комунально-побутове водоспоживання Всього
1 2 3 4 5
Африка 154 608 12 774
Азія 98,7 1400 98 1596,7
1 2 3 4 5
Австралія 13,6 13 5,2 31,8
Європа 359,6 116 40 515,6
Північна Америка 308,5 205 38 551,5
Південна Америка 10,8 35 11 56,8

В Україні був і є дефіцит водних ресурсів, він покривається частково за рахунок транзитного річкового стоку та каналів і водоводів, які виконують функції міжбасейнового перерозподілу. Створення великих водосховищ на Дніпрі з метою забезпечення електроенергією та водою промислових центрів Криворіжжя і Донбасу, а також зрошення сільгоспугідь Причорномор’я і Криму себе не виправдало і призвело до негативних екологічних наслідків.

Було затоплено і виведено із сільськогосподарського обігу понад 500 тис. гектарів родючих земель; близько 100 тис. гектарів прилеглих до водосховищ земель опинились у зоні підтоплення, а вироблення електроенергії гідроелектростанціями дніпровського каскаду становило менш ніж 4 відсотки загальнодержавного обсягу. Масовими стали явища “цвітіння» води і руйнування берегів.