Смекни!
smekni.com

Екологічний стан р. Південний Буг. Характеристика та заходи щодо його поліпшення (стр. 6 из 11)

чергу це притаманне річкам Приазов’я, що може бути пов’язане з впливом гірничо-видобувних районів Донбасу.

Гальмівним фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 60–70% на півночі і північному сході та до 80–90% – на півдні. Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу України. Найбільша кількість водних ресурсів (58%) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах, де потреба у воді не перевищує 5% її загальних запасів.

Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де розташовані найбільші споживачі води. З метою усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1,16 тис. водосховищ (загальний об’єм майже 55 км3), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальна довжина 1021 км, пропускна здатність 1000 куб. м/с), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровського каскаду (корисний об’єм 18,7 км3) забезпечують більше половини обсягу водоспоживання в Україні.

Створений в Україні багатогалузевий господарський комплекс споживає у процесі виробництва значні обсяги водних ресурсів, хоча за останні десять років валові потреби у воді зменшились на 40%. Вони задовольняються забором прісних вод з поверхневих (24%) та підземних (3%) джерел, шахтно-рудникових (близько 2%) та морських (понад 1%) вод, а також за рахунок використання води, залученої в оборотні системи водопостачання (70%) (табл. 1.6). За останні роки стабілізувався обсяг води, залучений в системи оборотного водопостачання, – 41,3 куб. км., при цьому безповоротний забір води становить 5,3 км3 або 31% усього об’єму забраної прісної води.

Суттєве зменшення в 1992–2002 роках обсягів водокористування (з 28,6 км3/рік до 21,2 км3/рік), скорочення техногенного навантаження поки що не призвели до очікуваного ефекту – більша частина поверхневих водних об’єктів залишається – 6 класу якості (від води “забрудненої» – до “дуже забрудненої»). Основними причинами надто повільного поліпшення екологічного стану поверхневих водних об’єктів, навіть в умовах зниження техногенного навантаження, є регіональне геохімічне забруднення водозбірних ландшафтів важкими металами, нафтохімічними продуктами, залишками міндобрив тощо. Останні роки, за оцінками УІДНСіР та Держгеолслужби Мінекоресурсів, негативний вплив на екологічний стан поверхневих водних об’єктів підсилюється скиданням недостатньо очищених комунально-побутових та промислових стічних вод. Відносному уповільненню вказаної тенденції, на нашу думку, можуть сприяти кліматичні зміни останніх років і пов’язане з ними підвищення кількості опадів та поверхневого стоку. Переважаючий вплив якості питно-господарських вод на стан здоров’я населення (причина 70–80% захворювань) обумовив в останні роки розвиток використання підземних вод як найбільш екологічно сталого і захищеного джерела питної води.

Зростає також використання питних, столових та лікувальних мінеральних вод, яке у 2002 році досягло 11,2 л/рік на людину (в розвинених країнах – до 90–110 л/рік на людину). Тут можна відзначити суттєве уповільнення динаміки забруднення підземних вод глибоких горизонтів у більшості басейнів підземних вод, пов’язаного головним чином зі зменшенням агрохімічних та техногенних навантажень на ґрунтовий (незахищений з поверхні) горизонт. Виникнення локальних ділянок забруднення підземних вод спостерігається переважно в гірничо-видобувних регіонах внаслідок впливу мінералізованих вод шахт, що закриваються, та фільтруючих накопичувачів промислових та стічних вод.

Основними засадами екологічно збалансованого водокористування і сталого відтворення водних ресурсів та об’єктів України є:

– пріоритетність соціальної сфери водокористування, забезпечення прав людини на питну воду належної якості та сприятливе водне середовище;

– запровадження водозберігаючих форм розвитку економіки, у тому числі на основі гранично припустимих водно-екологічних навантажень та змін стану водних об’єктів;

– переважаюче використання водоресурсних об’єктів у природному стані;

– дотримання норм міжнародного права, співробітництво у галузі використання і охорони транскордонних водноресурсних систем [15].

2. Дослідження якості та безпеки води, якою забезпечуються споживачі міста Вінниця

2.1 Гідрологічна характеристика Вінницької області

Вінницька область розташована в центральній частині Правобережної України. На заході межує з Чернівецькою і Хмельницькою, на півночі – з Житомирською, на сході – з Київською, Черкаською, Кіровоградською, на півдні – з Одеською областями України та з Молдовою (рис. 7.). площа 26,5 тис. км2 (4,4% території України).

Населення області 1772,4 тис. чол., що складає 3,6% всього населення України. На території області створено 27 адміністративних районів. Вінницька область розташована у межах лісостепової зони. Її ґрунтовий покрив і кліматичні умови сприятливі для розвитку сільського господарства. В геоструктурному відношенні більша частина області знаходиться у межах південно-західної частини Українського кристалічного щита. Поверхність області – хвиляста лісова рівнина, що поступово знижується з північного заходу на південний схід. Характерний рельєф створюють річкові долини Дністра і Південного Бугу. Клімат області помірно континентальний з м’якою зимою і теплим, вологим літом. Середньорічна температура повітря складає 7,50С. на території області протікає 232 річки довжиною понад 10 км кожна. Вони належать до басейнів Південного Бугу, Дністра і Дніпра. В межах області розташовано понад 4000 ставків та 65 водосховища. Річки і водойми використовують для технічного та господарсько-питного водопостачання, рибного господарства, судноплавства, зрошування земель і гідроенергетики.

Стан водних ресурсів Вінницької області як у кількісному, так і в якісному відношення визначається компонентами природного середовища (ґрунт, рослинний покрив, рельєф, тощо) та господарською діяльністю (регулювання схилових і річкового стоку, водно-повітряного режиму ґрунто-підґрунтя, сільськогосподарське та промислове освоєння водозаборів, тощо).

Річки Вінницької області (табл. 2.1.) належать до басейнів трьох основних рік України – Південного Бугу, Дністра і Дніпра, на басейни яких припадає 62,28 і 10 відсотків території області.

Для притоків П. Бугу та Дніпра характерний незначний нахил русла, притоки Дністра – порожисті. Живляться річки дощовими (48%), сніговими (25%) і підземними водами (27%). Мінералізація води гідрокарбонатно-кальцієва.

Майже для всіх річок області характерним є водний режим з помітною весняною повінню. Використовуються вони для питного і технічного водозабезпечення, судноплавства, зрошування земель і гідроенергетики. Основним постачальником води в області є річки басейну Південного Бугу – це становить 112,8 млн. м3 або 97,9% водозабору області, площа водозбору становить 16400 км2.

Таблиця 2.1. Річкова сітка Вінницької області

Головна річка (велика, середня) Площа басейну, км2* Довжина річки, км* Кількість малих річок Сумарна довжина малих річок, км В тому числіL<10 км Густота річкової сітки, км/км2
всього в т.ч. L<10 км
1 2 3 4 5 6 7 8
Південний Буг 16400 / 63700 352 / 806 2227 2086 6748 4046 0,43
Соб 2600 / 2840 115 365 340 1144 730 0,48
Гірський Тікич 118 / 3511 11 / 167 21 20 67 56 0,56
Дністер 7500 / 59690 166 / 925 910 860 2931 1600 0,41
Мурафа 2410 163 258 239 804 412 0,40
Дніпро 2600 / 292700 0 / 1121 457 422 1256 754 0,48
Случ 10 / 13800 0 / 451 4 3 4 2 0,40
1 2 3 4 5 6 7 8
Тетерів 670 / 15100 0 / 365 124 114 344 210 0,53
Рось 1920 / 12600 58 / 346 329 305 908 542 0,50
Разом в області 26500 865 3594 3368 10935 6400 0,45

В цілому річки Вінницької області можна поділити за такими категоріями (таблиця 2.2.):

1. Великі річки – 2 (Південний Буг і Дністер);

2. Середні річки – 4 (Соб, Гірський Тікич, Мураба, Рось);

3. Малі річки (довжиною менше 10 км) – 226;

4. Струмки (довжиною менше 10 км) – 3368.

Таблиця 2.2. Наявність річок понад 10 км в межах адміністративних утворень Вінницької області

Райони Всього річок Малі річки Середні річки Великі річки
Кількість, шт.*. Загальна довжина, км Кількість, шт.*. Загальна довжина, км Кількість, шт.*. Загальна довжина, км Кількість, шт.*. Загальна довжина, км
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Барський 17 210 16 188 1 22 - -
Бершадський 17 243 16 203 - - 1 40
Вінницький 13 194 12 154 - - - -
Гайсинський 14 192 12 131 1 39 1 22
Жмеринський 16 237 14 205 1 27 1 5
Іллінецький 13 180 12 139 1 41 - -
Калинівський 14 201 13 181 - - 1 20
Козятинський 20 236 20 236 - - - -
Крижопільський 13 167 13 167 - - - -
Липовецький 15 210 14 177 1 33 - -
Літинський 11 195 10 184 - - 1 11
Мог.-Подільський 13 267 11 185 1 12 1 70
Мур.-Куриловецький 12 206 11 198 - - 1 8
Немирівський 18 262 17 192 - - 1 70
Оратівський 12 177 11 166 1 11 - -
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Піщанський 8 108 8 108 - - - -
Пограбищенський 16 244 15 186 1 51 - -
Теплицький 14 184 13 178 - - 1 6
Тиврівський 9 144 8 93 - - 1 51
Томашпільський 8 131 8 131 - - - -
Тростянецький 15 196 13 164 1 2 1 30
Тульчинський 12 207 11 195 - - 1 12
Хмільницький 15 246 14 201 - - 1 45
Чернівецький 9 135 8 99 1 36 - -
Чечельницький 8 139 8 139 - - - -
Шаргородський 15 232 14 192 1 40 - -
Ямпільський 11 257 9 143 1 26 1 88
Всього 232 5400 226 4535 4 347 2 518

Всього по території області протікає 3,6 тис. річок, загальною протяжністю 11,8 тис. км. Пересічна густота річкової мережі становить 0,45 км/км2.