ДП “ГОЛОВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ”
РЕФЕРАТ
на тему:
“ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ”
Виконав:
Янчук В.П.
Київ – 2009
ЗМІСТ
Вступ
1. Критерії ефективності економічного механізму екологічного регулювання
2. Аналіз результативності та конструктивності економічного механізму екологічного регулювання в Україні
3. Пропозиції щодо вдосконалення сучасних економічних регуляторів природокористування
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Нині у світі активізується процес переходу від фронтальної, споживацької моделі функціонування національних господарств до моделі екологобезпечного самопідтримуючого соціально-економічного розвитку. Акцент робиться на необхідність формування загальної відповідальності всіх держав і їх взаємодії у реалізації ідей сталого розвитку, "створення передумов для збалансування інтересів суспільства і можливостей природи" [1, с. 2].
Але в Україні, як показує практика, критерієм розвитку фактично вважається будь-який приріст виробництва. Реалії розвитку національного господарства свідчать про фактичне домінування моделі “ростоманії” над моделлю екологозберігаючого, гуманного поступу. І у суб'єктів господарювання, і у владних структурах, і в суспільній свідомості досі переважає думка, що прогрес тотожний економічному зростанню. Так створюється екологічно небезпечний стереотип господарювання - нібито економічне зростання тим ефективніше, чим більше експлуатуються природні та трудові ресурси.
Поступ соціальної системи, що руйнує свою матеріальну основу, є регрес. Прогресом можна визнати лише такий суспільний рух, за якого соціально-економічні цілі досягаються одночасно із скороченням забруднення довкілля і дотриманням екологічної рівноваги. Нерозуміння цього зумовлює споживацьке ставлення до природних благ, а заходи щодо поліпшення якості навколишнього природного середовища, раціоналізації природокористування видаються як начебто “неефективні”.
Сучасні соціально-економічні й еколого-економічні умови і своєрідність вітчизняного перехідного періоду зумовлюють необхідність якнайшвидшого переосмислення традиційних природоруйнівних підходів в управлінні, а також формування адекватних господарських механізмів і підойм стабілізаційного напрямку. Отже, вихідним, ключовим принципом подальшого трансформаційного процесу постає досягнення екологічної спрямованості економічних реформ, а забезпечення державою екологічної безпеки - гарантією переходу до цивілізованого, соціальне орієнтованого ринкового господарства.
У минулорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України окреслено низку стратегічних завдань економічного та соціального розвитку нашої держави на 2002 - 2011 рр. Серед них акцентована важливість завдання "постійно й послідовно" вирішувати найгостріші поточні та перспективні питання екологічної безпеки і охорони навколишнього природного середовища. При цьому увага зосереджується на нинішніх нагальних питаннях раціоналізації природокористування. Йдеться, по-перше, про необхідність вдосконалення відповідної законодавчої бази згідно з міжнародними стандартами охорони навколишнього природного середовища. І, по-друге, як чітко наголошено в Посланні, "необхідно застосовувати дієві економічні інструменти для відтворення і раціонального використання природних ресурсів" [2, с. 12].
Зарубіжний досвід переконує, що вибіркова і добре продумана тактика застосування економічних механізмів раціоналізації природокористування створює можливість виходу на якісніший, ефективніший та екологозбалансований рівень виробництва, скорочуючи при цьому суспільні природоохоронні витрати. А яким з цього погляду є вітчизняний економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності?
1. КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ЕКОЛОГІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Науковий і практичний інтерес до визначення результативності сучасного економічного механізму екологічного регулювання у справі вдосконалення управлінської системи забезпечення екологічної безпеки зумовлює необхідність вибору критеріальної основи ефективності його діяння. Виявлення таких критеріїв є методологічно доцільним, виходячи з сутності й змісту економічного механізму екологічного регулювання.
Сутністю економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності є свідоме регулювання процесу розв'язання еколого-економічних суперечностей шляхом застосування певних соціально-економічних заходів, методів, інструментів, насамперед через посилення одних і послаблення інших сторін існуючих протилежностей або поєднанням їх.
Одним із критеріївдієвості економічного механізму екологічного регулювання виступає його спроможність реалізувати власне економічні інтереси членів суспільства щодо руху відносин природокористування. Оцінювати дієздатність економічного механізму екологічного регулювання під таким кутом зору припустимо за допомогою традиційних показників доходності, в тому числі від природокористування та екологічної діяльності.
Ще одним критеріємефективності економічного механізму екологічного регулювання виступає його екологічна доцільність і поліпшення якості довкілля внаслідок застосування притаманних йому інструментів у практиці господарювання. Цей критерій зумовлений необхідністю задоволення екологічних потреб суспільства через реалізацію їх екологічних інтересів у відтворенні нормальних природних умов життєдіяльності та господарювання. Визначається екологічна конструктивність існуючого економічного механізму екологічного регулювання насамперед через динаміку показників: стан навколишнього природного середовища, антропогенного впливу довкілля, забезпечення екологічної безпеки.
Отже, постановка питання про ефективність сучасної системи економічних інструментів екологічного регулювання невіддільна від пошуку шляхів поліпшення якості довкілля в Україні.
А як характеризується нині еколого-економічний стан функціонування національного господарства? Проведення оцінки стану еколого-економічних умов процесу суспільного відтворення водночас буде відповіддю на питання про ефективність сучасного економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності як інтегратора економічних та екологічних інтересів у забезпеченні якісними природними умовами і благами.
Аналітичний та фактологічний огляд техніко-екологічних і еколого-економічних умов функціонування національного господарства виявляє низку досить стабільних негативних тенденцій.
Перша - просування економіки по ресурсовитратному шляху, зростання показника енерго- та ресурсоємності вихідного національного продукту. Так, ресурсомісткість вихідного національного продукту в 3 рази перевищує світовий рівень, а на одиницю ВВП витрачається майже тонна природних ресурсів, тоді як США - 3 кг. Загальне енергоспоживання на одиницю ВВП в Україні в 1,8 разів більше, ніж в Росії, в 3,5 разів більше, ніж в Польщі та в 8,3 разів вище, ніж у розвинутих країнах Європи, причому у 1991 - 1999 рр. енергомісткість одиниці ВВП України збільшилась майже вдвічі [3, с. 31; 4, с. 283].
Друга тенденція - нарощення потужностей та обсягів випускусировинних галузей, енерго- і матеріалоємних, особливо екологічно шкідливих виробництв (кольорової та чорної металургії, деревообробної та целюлозно-паперової галузі, хімічної танафтохімічної, промисловості будівельних матеріалів). Крім того, як відомо, ці галузі є найбільш природомісткими. На енергетичну, паливну та хімічну галузі, наприклад, припадає 98% загального обсягу водоспоживання всієї вітчизняної промисловості, причому на енергетичну та паливну галузі - 74% [5, с. 68].
За 2000 р. відбулося зростання обсягу виробництва деревообробної та целюлозно-паперової галузі на 37,1 %, а основних експортних галузей - кольорової та чорної металургії - відповідно 18,8% та 20,7%, хімічної та нафтохімічної - на 8%, а в 2001 р. - ще на 10,6%. У 1999 р. частка цих галузей досягла 59% проти 26,5% у 1990 р. [6, с. 5; 7, с. 102]. При скороченні за 1991 - 2000 рр. ВВП на 52%, обсягу промислової продукції - на 49 %, питома вага найбільш водоємних, екологічно небезпечних виробництв - чорної металургії та електроенергетики - зросла з 79% у 1990 р. до 86 % у 2000 р. [8, с. 13]. Поточні статистичні дані за 2001 - 2003 рр. свідчать про збереження цієї тенденції у динаміці структурних змін екологічно небезпечних виробництв.
Третя тенденція - зростання експорту первісних сировинних ресурсів України, що об'єктивно призводить до марнотратства природних багатств, виснаження їх запасів, перетворенню держави в мінерально-сировинну периферію з економікою напівколоніального типу, становлячи загрозу екологічній та економічній безпеці. Досить нагадати, що наша країна є одним з провідних експортерів чорних металів [9, с. 32]. А за експертними оцінками, в разі збереження такої тенденції у незмінно високих масштабах вже через якихось 5-7 років тактика переважаючого експорту сировинних ресурсів “може завести країну у безвихідь” [10, с. 6].
Водночас відомо, що держави, котрі спеціалізуються на розвитку сировинно-ресурсних галузей, не лише приречені на економічну залежність від споживаючих їх продукцію країн, а й спричиняють непоправну подвійну шкоду навколишньому середовищу - адже через переважно витратний характер природокористування, як свідчить статистика, понад 80% природних ресурсів витрачається знову на підтримку ресурсовидобувних і ресурсоємних, із застарілою технікою, переробних виробництв, - що й спостерігається в Україні.
Четверта тенденція - зниження рівня технологічної та екологічної безпеки через кризовий стан технічної бази суспільного виробництва, показниками якого є висока ступінь зношеності основних фондів, зростання питомої ваги морально застарілого обладнання й устаткування, низькі темпи їх модернізації та реновації. Скорочується найважливіший показник технічного оновлення виробництва та економії сировини - впровадження маловідхідних, ресурсозберігаючих і безвідходних технологічних процесів. Так, впродовж 90-х років він зменшився в 4,3 рази [11, с. 490].