Тлумачення правових норм є основною запорукою їх правильного застосування і рішення по юридичній справі – раціональний акт органа державної влади, в якості такого пропонував роз’яснення значення юридичного правила поведінки. Якщо право реалізуюча діяльність має офіційний характер, державний орган, який застосовує норму, не тільки роз’ясняє собі її значення, але й тлумачить її усім, кого ця справа стосується[2].
У процесі тлумачення правових норм відбувається її з’ясування особою, яка реалізує її тлумачення. З’ясування це процес розуміння, осмислення змісту норм «для себе». Кожен хто тлумачить норму права керується своєю правосвідомістю, знанням правил мови, смислу і значення термінів і понять, що використовуються у тексті нормативно-правового акту. За допомогою прийому тлумачення інтерпретатор вивчає норму права, пізнає її зміст, отримує уявлення про неї. Знання прийомів інтерпретаційної діяльності береже від помилок, поверхневого і одностороннього вияснення смислу норм, допомагає виробляти правильний підхід до їх аналізу. З’ясовуючи смисл і соціальне призначення правових норм, інтерпретатор досліджує: 1) саму норму; 2) її правові зв’язки, тобто взаємозв’язки з іншими юридичними приписами і правовими принципами; 3) її поза правові зв’язки з іншими суспільними явищами». З’ясування характеризує гносеологічний аспект тлумачення; що направлений на пізнання права. Це внутрішній розумовий процес, який проходить у свідомості суб’єкта, який застосовує правову норму. Це роз’яснення для себе і воно тому й немає зовнішніх форм вираження. З’ясування – необхідна умова реалізації права у всіх його формах: при дотримання, використанні, дослідженні. Від правильності, повноти і юридичної точності з’ясування правових норм у багато чому залежить ефект реалізації права.
Тлумачення - з’ясування містить правові норми складається із чотирьох взаємозв’язаних процедур:
а) встановлення достовірності правового акту, підлягаючого вивченню;
б) з’ясування тексту нормативно-правового акту;
в)вияснення волі правотворчого органу вираженого в тексті нормативно-правового акту, чи його духу;
г) будуванні логічної структури правової норми на основі нормативно-правових приписів, які містяться в тексті акту.
З’ясування правової норми значно ефективніше реалізовує особа, яка володіє високою загальною ерудицією, професійною підготовкою до сприйняття юридичного тексту. Індивідуально засвоєні навики і уміння юриста дозволяють йому як правило, досить швидко і грамотно засвоїти смисл того чи іншого правового припису. І навпаки, низька правова культура особи не дозволяє йому з’ясувати зміст правових норм.
Роз’яснення – друга частина єдиного процесу тлумачення права. Воно – продовження розумової діяльності по з’ясуванню правових приписів і адресовано уже не до себе, як при з’ясуванні, а до інших учасників соціальних зв’язків. При роз’ясненні об’єктивуються результати з’ясування правових норм, які знаходять свій вираз в офіційних актах, документах, порадах, рекомендаціях. Вони матеріалізуються в усній або письмовій формі. Тлумачення у вигляді роз’яснення норм права, які реалізуються державними органами і посадовими особами, нерідко становлять важливу частину їх діяльності і сприяє усуненню незрозумілості і можливих помилок у правозастосовчій діяльності. Наприклад, робота Конституційного Суду України по роз’ясненню положень Конституції і законів України є однією із його найважливіших функцій. Серед суспільних структур у право роз’яснювальній роботі особлива роль належить адвокатурі. Результати роз’яснення державних органів підлягають оформленню у вигляді офіційного акту і є обов’язковими для осіб, яким дано таке тлумачення. З’ясування і роз’яснення – дві взаємопов’язані сторони тлумачення
«Тлумачення – роз’яснення» - діяльність по викладенню і доведенню до відома інших осіб пізнаного смислу права. «Ця діяльність можлива лише після з’ясування смислу права інтерпретатором «для себе». Роз’яснення виступає, по-перше, як інтелектуально-вольовий процес інтерпретації і, по-друге, як його результат у вигляді акту тлумачення. Воно розкриває, «розпредмечує» попередню пізнавальну діяльність у формі суджень, понять, умовиводів. Ціль роз’яснення – словесно обумовлене значення інтерпретуючих норм (шляхом конкретизації правових потреб, розширення їх змісту до рівня додаткової ясності)».[3]
Тлумачення норм, як правило, пов’язано з вирішенням конкретної ситуації. Пропонуючи тлумачувальну норму до відповідного випадку, суб’єкт тлумачення встановлює чи вона може бути застосовувана до даного випадку. Тим самим він пізнає правову норму. Тісне переплетіння тлумачення закону і дослідження фактичних обставин справи, яке підлягає вирішенню, дозволяє зрозуміти смисл відповідних положень, термінів, їх застосування до певної категорії справ. Конкретні факти допомагають вияснити певні аспекти досліджуваної норми, які не завжди видимі при ізольованому її розгляді.
Специфіка тлумачення, як процесу пізнання визначається особливостями об’єкту пізнання (норм права). Правові норми не відносяться до матеріальних, речових об’єктів, їх зміст недоступний безпосередньому сприйняттю за допомогою органів чуття. Їх неможливо побачити, оскільки видно лише знаки відповідної мови, яка нічого не скаже суб’єкту, незнайомого з даною мовою. Тільки розум може зрозуміти значення правової норми. У процесі тлумачення інтерпретатор розмірковує, умовиводить, спираючись на одні знання, виводить інші, що відображають зміст норм права. Тлумачення як форма інтелектуальної діяльності, знаходить своє вираження у мовні формі. Потрібно врахувати й те, що кожна норма права є частиною правової системи і зв’язана з іншими нормами права. Правові норми мають свій ґенез (походження), знання про яке також використовують і при тлумаченні.
На процес реалізації правових приписів впливають багато факторів. Відповідно, їх потрібно враховувати при тлумаченні. Таким чином, у процесі тлумачення смисл правових норм сприймається через знання мови, на які вони сформульовані, знанні про системи зв’язків норм права, знання про їх походження. Тлумачення як процес пізнання – це не тільки об’єктивний процес, оскільки суб’єкт пізнання не залежить від пізнавального суб’єкту, але й суб’єктивний, або він реалізується конкретним суб’єктом, а його результат знаходить вираз у суб’єктивних формах мислення (поняття, судження). Суб’єкти, які реалізують тлумачення права мають різні розумові здібності, рівень професійної підготовки, індивідуальний досвід. Ці властивості можуть бути джерелом помилок, одностороннього, неправильного розуміння норм права. Суб’єкт тлумачення є носієм відповідної ідеології, правосвідомості, моралі, представником певного класу. Все це впливає на результати тлумачення[4]
Проблема тлумачення виходить за рамки чи правозастосування реалізації права. По-перше, вона має самостійне значення в процесі наукового чи повсякденного пізнання державно-правового життя. По-друге, необхідність чіткого представлення про зміст діючих норм виникає в ході правотворчих робіт. Ні видати новий акт, ні систематизувати наявні не можна без знання справжньої волі законодавця, що одержала офіційне вираження.
Об'єктом тлумачення є закони і підзаконні акти, Важливе значення мають не тільки сформульовані в них норми, але і преамбули актів, інші правоположення, що містяться в них.
Предметом тлумачення є історична воля законодавця (нормодавця), виражена в законі (у нормативному акті). Воля законодавця часу застосування закону також враховується, тому що в тілі тлумачувальних актів можуть міститися норми, чи прямо побічно змінюють зміст попередніх актів. Історія різних держав дає приклади такої практики, коли під видом тлумачення проголошувалися нові норми. Режим твердої законності і нормальний правопорядок у принципі виключають змішання правотворчої і правороз’яснювального процесів.
Тлумачення права, взяте в єдності його змісту (з'ясування та роз'яснення), виражається у встановленому акті, який є оболонкою процесу пізнання й пояснення змісту юридичних норм.
Звідси тлумачення можна визначити як інтелектуально-вольову діяльність щодо з'ясування та роз'яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка знаходить відображення і особливому акті.
Більш глибокий аналіз дозволяє охарактеризувати тлумачення права як специфічну діяльність, як особливе соціальне явище, як своєрідний фактор правової культури, момент існування та розвитку права, необхідну умову правового регулювання.
Необхідність тлумачення як процесу має місце і в деяких інших сферах людської діяльності, коли текст не може бути доступний, зрозумілий без відповідних операцій щодо інтерпретації термінів, мовних знаків (переклад текстів з однієї мови на іншу, інтерпретація нотних знаків, хімічних формул та ін.).
На відміну від інших видів тлумачення, тлумачення права — особлива діяльність, його специфіка обумовлена цілою низкою чинників:
· ця діяльність пов'язана з інтерпретацією не довільних письмових джерел, а правових актів. Об'єктом її є право — специфічна реальність, яка наділена особливими ознаками, властивостями, принципами функціонування;
· тлумачення в праві має за мету реалізацію правових приписів;
· в установлених законом випадках ця діяльність здійснюється компетентними державними органами;