В буденному тлумаченні правових приписів беруть участь не тільки конкретні особистості, але й групи, колективи людей. Важливо, щоб у них було позитивне відношення до право. Це необхідно для становлення в україні правової держави. Тут особливо проявляється правова психологія, яка відповідає емпіричному, буденному рівню суспільної свідомості, яка формується в результаті повсякденної людської практики як окремих людей, так спеціальних груп. Змістом правової психології виступають почуття, емоції, переживання, настрій, звички, стереотипи, які виникають у громадян у зв’язку з діючими правовоми нормами і практикою їх реалізації. Правова психологія, будуди свого роду стихійним шаром правосвідомості людей, виражаюча в реакціях конкретної особи чи певної соціальної групи на правові установки, безумовно, виявляє на інтерпретацію тлумачення ними відповідних правових норм. Врахування правової психології, у тому числі і в аспекті тлумачення норм права, - важлива потреба часу. Це стосується будь-яких видів інтерпретаційної діяльності – офіційного, доктринального, компетентного, буденного тлумачення. Правова психологія, як правило, зазначає Т.В. Сінкокова, - найбільш глибока, прихована від безпосереднього впливу і розуміння сфера правового відображення, яка дає інколи такі типи індивідуальних і масових реакцій на право і законодавство, які здатні кардинально визначити успіх чи невдачу тих чи інших законодавчих програм. Новосприяти в психології населення тих чи інших заборон як реально упречних, а дозволений – як соціально-виправданих, веде, як правило, до серйозних проблем в реалізації нового законодавства, породжує багато труднощів у діяльності правоохоронних органів.
За ступенем конкретизації тлумачення може бути нормативним або казуальним.
Нормативне тлумачення застосовується до розгляду всіх справ певної категорії, які вирішуються на основі відповідних правових норм. Тлумачення називається нормативним не тому, що це тлумачення норм. Будь-яке тлумачення – це тлумачення правових норм. А.Ф. Черданьцев вважав, що нормативним воно є в силу того, що носить загальний характер, формально обов’язкове при розгляді усіх справ, які вирішуються на основі розтлумачення норми. Воно нормативне і тому, що результат такого тлумачення важливий і інтерпретаційних, обов’язкових для інших суб’єктів норм. Це норма про норму, у них написано, як слід розуміти і застосовувати інші правові норми. Нормативне тлумачення у поставлених пленумах Верховного Суду, Вищого арбітражного суду. Правом тлумачити Конституцію наділений Конституційний суд[15].
Суть нормативного (загального) тлумачення полягає в тому, що воно є загальнообов’язковим для усіх суб’єктів суспільних відносин і використовується багато разів[16].
Разом з тим юридична природа таких правил неоднакова. В одних випадках вони виступають в якості результату правотворчої діяльності компетентних органів і являються конкретизуючими нормами, в інших – тільки виражають юридичну практику і можуть бути охарактеризовані у вигляді специфічних правових проявів – правових положень, норм правозастосування.
Нормативне тлумачення, як правило, застосовується у випадках, коли тлумачувальні акти недостатньо досконалі по своїй формі, мають незрозумілі місця, неточності, а також, коли необхідно уточнити чи удосконалити практику застосування даних актів. Нормативне тлумачення повинне забезпечувати ефективність нормативної регламентації суспільних відносин, єдність у розумінні і застосуванні юридичних норм[17].
Серед офіційного нормативного тлумачення необхідно виділити аутентичне, легальне і відомче.
Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив цю норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст. Зрозумілим є те, що будь-якого спеціального дозволу для тлумачення власних актів не потрібно. Він робить це в силу своєї компетенції. Суб’єктом такого тлумачення може бути, наприклад, Верховна Рада України.
У випадку легального тлумачення правових норм, то воно дається спеціально на те уповноваженим органом (наприклад, тлумачення, яке дається у постановах Пленуму Верховного Суду України). На Конституційний Суд України відповідно до Конституції покладено обов’язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів (актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК) Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147, 150).
Відомче тлумачення – здійснюється керівництвом центрального органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств із приводу трактування та застосування окремих положень нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відповідного міністерства, комітету, відомства[18].
Казуальне (індивідуальне) тлумачення – роз’яснення нормативного акту, обов’язкове тільки для даного конкретного випадку.
Якщо нормативне тлумачення невіддільне від тлумачення норм, то розглядаючий різновид офіційного тлумачення невіддільний від даного випадку (казуса). Він дається тільки до застосування у конкретній юридичній справі і не має будь-якого загальнообов’язкового значення. При вирішенні ж інших справ казуальне тлумачення є прикладом, що допомагає розкрити значення юридичної норми і не грає ролі загального категоричного роз’яснення [19].
Найбільш поширене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України щодо конкретних справ. Казуальне тлумачення є обов’язковим для осіб, стосовно яких воно приймається. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним. Наприклад, Верховний Суд України, розглядаючи цивільну справу про визнання дійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на житловий будинок, роз’яснень що договір довічного утримання підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню ч. 2 ст. 47 Цивільного Кодексу, тягне за собою недійсність угоди [20].
Спільність в офіційному і неофіційному тлумаченні проявляється у наступному:
1) ці види тлумачення являють собою розумовий процес, який направлений на з’ясування змісту правових приписів;
2) це сам результат розумового процесу інтерпретаційної діяльності, у ході якого розкривається зміст тлумачувальних правових норм, відбувається роз’яснення державної волі, вираженої у нормативних актах;
3) в них є спільні гносеологічні і методологічні основи, способи, прийоми і підходи до тлумачення;
4) є спільні причини функціонування офіційного і неофіційного тлумачення – необхідність забезпечення в правильному розумінні і застосуванні правових норм це важливо для забезпечення єдності законності по всій території держави, функціонування суспільства в режимі згоди;
5) базується на правилах формальної і діалектичної ланки, “підпорядковується” загальним моделям розумового процесу. Тлумачення правових норм носить об’єктивний характер і підпорядковується законам діалектичної логіки;
6) ці види тлумачення об’єднує й те, що у процесі інтерпретації відбувається конкретизація норм права.
Розбіжності офіційного і неофіційного тлумачення правових норм проявляються:
а) суб’єктах тлумачення;
б) обов’язковості результатів тлумачення;
в) нормативною регламентацією самої процедури інтерпретаціної діяльності.
2.4 Основні функції тлумачення норм права
Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступні функції:
1)Пізнавальна функція. Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових розпоряджень.
2)Конкретизаційн функція. При тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).
3)Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадових осіб, що застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхнього офіційного тлумачення.
4)Правозабеспечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.
5)Сигнализаторськая функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність удосконалювання відповідних норм.
У літературі була висловлена цікава думка про про-спективне тлумачення, у хід якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатування» норм права на стадії їхньої розробки.
У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це порозумівається тим, що в останні роки законодавство ґрунтовне обновилося, у ньому з'явилися нові норми і цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використовується закордонний досвід. У цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.