Смекни!
smekni.com

Ізяслав - основні етапи розвитку (стр. 14 из 14)

Джерела та література

1. Атаманенко В. Волинські володіння Радивилів другої половини XVI - першої половини XVII ст. // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Олика і Радзивілли в історії Волині та України. - Луцьк, 2006. - Вип.18. - С.37-44.

2. Атаманенко В. Свідчення про татарські напади на Волинь у луцьких гродських книгах др. пол. ХVІ ст. // Матеріали І-ІІІ краєзнавчої конференції “Остріг на порозі 900-річчя" (1990 - 1992). - Остріг, 1992. - Ч.1.

3. Баранович О. Залюднення України перед Хмельниччиною: Волинське воєводство. - К., 1930.

4. Велика Волинь: Минуле й сучасне. - Хмельницький; Ізяслав; Шепетівка, 1994. - С.237-252.

5. Военно-стратегическое обозрение Российской империи. - Санкт-Петербург, 1850. - Т.Х. - Ч.3.

6. Волинь. - 1917. - 29 жовтня.

7. Волынские епархиальные ведомости. - 1870. - № 79.]

8. Волынские епархиальные ведомости. - Почаев, 1893. - Т. ІІІ. - С.393-405.

9. Герби міст, губерній, областей і посадів Російської імперії. - К, 1997.

10. Голомбиевский А. Князь Роман Евстафьевич Сангушко // История кавалергардов. 1724-1799-1899 / Сост. С. Панчулидзев. - С. - Петербург, 1906.

11. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К., 1992.

12. Грушевський М.С. Історія України-Руси. - К., 1995. - Т.6.

13. Доманк А. Партизани штурмують Ізяслав // Колгоспне життя. - 1974. - № 26 (28. лютого).

14. Загришев И.П. Заславль - город древний. - Минск, 1986.

15. Записано авторм зі слів вчителя російської мови і літератури ЗОШ № 2 м. Ізяслава Бритковської К.О. 2007 року.

16. Записано автором зі слів вчителя біології і географії Сошенської середньої школи Гончарук Л. М. 2006 року.

17. Записано автором зі слів вчительки - пенсіонерки Назимко Л.І. 2006 року

18. Записано автором зі слів жителя м. Ізяслава Ковальчука Б С. 2006 року

19. Записано автором зі слів завуча ліцею м. Ізяслава Шевчук Н.М. 2007 року.

20. Записано автором зі слів мешканця м. Ізяслав Мордач І.Ф. 2006 року.

21. Записано автором із слів жителя м. Ізяслава Дробота Б.С. 2007 року.

22. Записано автором із слів жительки міста Ізяслава Лиманюк М.І. 2006 року

23. Заславський вісник. - 1942. - березень.

24. Заяць А. Класифікація та термінологія міських поселень Волині XVI - першої половини XVII ст. у світлі джерел // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині. - Луцьк, 2003. - Ч.1. - С.22-23.

25. Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI - першій половині XVIІ століття. - Львів, 2003.

26. Історія міст і сіл УРСР (Хмельницька обл) - Київ, 1971 р.

27. Ковальський М.П. Документи родинного фонду Сангушків Краківського Державного Воєводського Архіву як джерела з соціально-економічної історії України ХVI-XVIIІ ст. // Архіви України. - 1983. - 3.

28. Крикун М.Г. Чисельність населення Волинського воєводства у першій половині XVII ст. // Вісник Львівського університету: Серія історична. - Львів, 1988.

29. Мемуары князя Сангушки / Подг. Харкевич В.И. Исторический вестник. Историко-литературный журнал. - Санкт-Петербург, 1898. - Т. LХХІІІ.

30. Міньков І.І. Ізяслав місто старовинне. - Ізяслав, 1999.

31. Осипов С. Звіт про діяльність Плужненського підпільного райкому КП (У) // ДАХО. - Ф.234-Р. - Оп.18. - Спр 112.

32. Павлюк В Палацово-паркові ансамблі магнатерії - центри культури Волині // Осягнення історії: Збірник наукових праць на пошану професора М.П. Ковальського з нагоди 70-річчя. - Острог; Нью-Йорк, 1999.

33. Павлюк В. Магнатерія Волині в соціально-економічному та культурному житті Правобережжя в ХІХ ст. - Острог, 2000.

34. Павлюк В. Проблеми економічного розвитку України першої половини ХІХ століття в дослідженнях О. Оглоблина // Наукові записи: Історичні науки. - Острог, 2000. - Вип.1. - С.272;

35. Петров М.Б. Сторінки історії Ізяслава XVI-XVII ст. // Велика Волинь: Минуле й сучасне. - Хмельницький; Ізяслав; Шепетівка, 1994.

36. Ричков П., Олійник С. Археололгічні дослідження Заславщини. - Хмельницький, 1996.

37. Служебная поездка по Волыни // Родина Волынь: сборник статей и воспоминаний о жизни немцов на територии современных Житомирской, Ровенской, Волынской областей Украины, составленный на основании публикацый немецкого исторического общества “Волынь" и “Волынских тетрадей". - Визентхаджайд; Житомир, 1998. - Труды. Т.17. - С.40-41

38. Теодорович Н. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской губернии. - Почав, 1898.

39. Теодорович Н.И. Город Заславль Волынской губернии. - Почаев, 1895.

40. Ястребицкая А.Л. Европейский город: (Средние века - раннее Новое время): Введение в современную урбанистику. - М., 1993.

41. Debicki L. Portrety I sylwetki z dziewietnaatego atulecia. - Krakow, 1975. - Serya 1. - S.152

42. Dunin Karwicki J. Szkice obyczajowe I historyczne. - Warszawa, 1982. - S.109

43. Jakubowicz J. Ksiaze ze Slawuty \Kurier lubeiski. - 1998. - 19.06.

44. Olasikowicz W. Chlopak ze Slawuty. - Warszawa, 1987

45. Roman Sanguszko, zeslaniec na sybir z r.1831, w swietle pamietnika matki ks. Klementyny z Czartoryskich Sanguszkowej oraz korespondencji wspolczesnej. - Warszawa, 1927

46. Roman Sanqusko, hetman polny litewski // Tyqodnik illustrowany. - Warszawa, 1962.

47. Rzyszczewska E. Mord slawucki w oswietleniu naoczneqo swiadka. - Lwow, 1979.

48. Tarnowski S. Wspomnienie posmiertne // Eustachy Sanguszko. - Krakow, 1997.

49. Źródła dziejowe. - Warszawa, 1989. - T. 19.

Додатки

Додаток 1. Родовід князів Заславських

В 1386 р. польський король Владислав і великий князь литовський Вітовт передали у володіння князю Федору Даниловичу Острозькому разом з Острогом і наше місто Ізяслав. В 1448 р. син Федора Даниловича, Василь Федорович, розділили величезні острозькі маєтності між двома своїми синами: Іваном (одержав Остріг) і Юрієм. Юрію дістався у володіння місто Заславль і він почав рід князів заславських.

Отже, першим історично відомим князем Заславським став князь Юрій Васильович. Правда, до 1466 р. він іменується ще князем Острозьким. Але акт від 26 червня 1466 р. свідчить про те, що Юрій Васильович підписується вже князем Заславським.

У князя Юрія Васильовича було два сини: Андрій та Іван.

Князь Андрій Юрійович Заславський помер - не жонатим. Під кінець життя зійшов з глузду і жив при браті своєму Івані, а потім при Констянтині Острозькому.

Князь Іван Юрійович Заславський був надзвичайно хоробрий і войовничий. В 1500-1507 роках знаходився у Московському полоні. Помер Іван Юрійович в 1520 р. Після нього залишилося п‘ятеро синів: Федір, Богдан, Кузьма, Іван, Михайло. Про князів Федора, Богдана, Івана не відомо нічого. Князь Михайло помер бездітним.

Князь Кузьма Іванович Заславський близько 1551 р. був старостою Кам’янецьким і прославився деякими перемогами над татарами. Князь Кузьма був не одружений з княжною Анастасією Ольшанською і від шлюбу з нею мав дочку Ганну і трьох синів: Петра, Михайла і Івана.

Князь Петро Кузьмович не мав дітей.

Про князя Михайла Кузьмовича згадується в указі від 20 червня 1583 р. В цьому указі короля Стефана Баторія говориться про те, що старости Кременецький і Володимирський взявши з собою військо рушив на помістя Михайла Заславського і забрали у нього помістя Оженін. Князь Михайло Кузьмович неодноразово воював з турками. Помер від нещасного випадку. Одного разу їдучи в повозці заснув, тримаючи в руці заряджену рушницю, яка чи то від струсу чи від необережного натиску рукою вистрілила йому в груди. Помер він не жонатим.

Князь Іван ІІІ Кузьмович Заславський виконав волю батька свого і віддав на монастир святої Троїці села: Двірець, Білижинці, Завадинціі Сенютки.

Він мав одну дочку Софію і одного сина Івана ІV.

Князь Іван ІV Заславський Іванович перший із стародавнього православного роду князів Заславських перейшов в католицьку віруразом з дружиною Олександрою Сангушко і всім сімейством. Польський історик Нісецький так розповідає про перехід Івана Заславського в католицизм. Якось йому приснилось, що якийсь татарин напав на нього і міцно зв’язав. На другий день приїжджає до нього в Заславський замок ізуіт Каспер Ногай. Під час обіду зав’язалась суперечка про католицьку віру. Хитрий ізуіт зумів так захистити святість своєї латинської віри, що переконав князя. Бачачи себе переможеним в суперечці, Іван ІV Заславський сказав: ”Недарма мені в цю ніч снилось, що якийсь татарин мене спіймав і міцно прив’язав”. - Хитрий ізуіт став переконувати князя, що цей сон був справжнім откровенням Божим. При цьому Нагай признався, що за своїм походженням він татарин і ще хлопчиком був взятий поляком у полон, охрещений і вихований у католицькій вірі. Ставши католиком, Іван Януш Заславський побудував костел Іоана Христителя, наділив його села, організував при ньому школу для виховання дітей. В 1602-1603 роках Януш Заславський побудував монастир Бернардинів і при ньому костел святого Михайла. Януш Заславський брав участь в битвах з татарами під Збаражем в 1589 р. і з турками під Цецерою в 1620 р. З часом князь Януш побачив шкоду, яку наносила уніатська та католицька церква православній вірі і українському народу. Саме тому він перший підписався під інструкцією Волинського дворянства послам відправлений на Варшавський сейм, що проходив в 1607 році. В цій інструкції ставилась вимога про знищення унії і відновлення православної віри. Князь Януш був одружений два рази. Від другої жінки в нього не було дітей, а від першої він мав двох дочок: Єлизавету і Софію, і трьох синів: Олександра, Костянтина і Юрія.

Князь Костянтин був послом волинського воєводства на варшавському сеймі в 1607 р. Разом з братом своїм Олександром їздив за кордон. Помер молодим і не жонатим.

Князь Олександр Януш Заславський на протязі 12 років навчався за кордоном в Німеччині, Франції, Нідерландах, Молдовії. Був високо освітченою людиною. Займав високі державні посади: воєвода Бридславський, воєвода Київський, староста Житомирський. Князь Длександр пробував себе в літературі, займався благодійницькою діяльністю. В кінці життя захворів на подагру. Був одружений на Єфросинії княжні Острозькій. В 1620 році після смерті свого батька, князя Януша Острозького, разом з яким припинив своє існування славний рід князів Острозьких. Єфросинія Осторозька віс величезні маєтності перенесла в дім чоловіка. І таким чином знову об’єдналися Острозькі і Заславські володіння. В Олександра Заславського було дві дочки: Констанція і Сусана, і три сини Ісідор-Януш, Костянтин-Олександр, Владислав-Домінік.

Князі Ісідор-Януш і Костянтин-Олександр померли не одруженими. Князь Владислав-Домінік Заславський брав участь у битвах з шведами в 1621 р. з Богданом Хмельницьким. Саме його князя Владислава-Домініка, Богдан Хмельницький в насмішку прозвав периною за його пристрасть до всяких зручностей. Він був жонатим двічі. Від другої жінки в нього був син Олександр і дочка Теофілія.

Князь Олександр Владиславович помер малолітнім і з його смертю припиняє свій рід князів Заславських.

Таким чином рід князів Заславських проіснував 207 років: від 1466, коли князь Юрій Васильович став підписуватись князем Заславським до 1673 р., коли помер останній князь Заславський Олександр Владиславович.

Додаток 2