Смекни!
smekni.com

Ізяслав - основні етапи розвитку (стр. 8 из 14)

Судячи з археологічних знахідок, місто виникло в ХІ ст. як важливий стратегічний пункт на торговому шляху між літописними містами Шумськ і Полонне. Він контролював переправу через дві річки - Горинь і Сошку, беручи за це мито. Про те, що саме такі операції мали місце, свідчить знахідка свинцевої гірі шайбоподібної форми, діаметр 27 мм. товщина 6.5 мм. вагою 39.36 грам з 12 наколами-вічками. Одиниця ваги при такій кількості вічок ставить 3.28 грам, що відповідає вазі однієї південно-руської купи срібла.

Місто очевидно було й адміністративним центром, адже в ньому крім збирачів мита, знаходились представники влади, зокрема озброєні вершники, на що вказує знахідка залізної шпори. Військова сила тут була необхідною для підтримки безпеки контрольованої дільниці торгового шляху.

Місто було і значним ремісничим центром: в ньому, як показують матеріали розкопок, мали місце залізоробне, мідноплавильне, ювелірне, склоробне, і деревообробне ремесла. Слід особливо підкреслити наявність у місті виробництва цегли-плінфи, що не завжди характерно навіть і для більш значних давньоруських центрів. [39, 45]

Ізяслав, був зруйнований вірогідно, монголо-татарами, і повноцінне життя в ньому відновлюється тільки в ХІV ст., коли південна Волинь і Поділля ввійшли до складу Русько-Литовської держави. Цьому періоду відповідає культурний шар (0.3-0.45 м) з великою кількістю вугілля і золи, а також рідкими знахідками в основному сіроглиняної кераміки з “манжетами” по краю вінчика (т. зв. “литовська кераміка”). [36, 18].

Ідентифікація відкритого городища з літописним Ізяславлем певно не повинна викликати заперечень, якщо врахувати стійку середньовічну традицію давати давні назви знову відродженим містам. З якоїсь причини М.К. Каргер, котрий в 50-ті роки займався вирішенням цієї проблеми, не знав про існування давнього городища в м. Ізяславлі. Ця обставина привела дослідника, як раз можна твердити, до вельми спірного висновку про наявність двох Ізяславлів, більш ранній з яких, зруйнований монголами, знаходився на р. Гуска біля Шепетівки. Цілком очевидно, що дане городище повністю досліджене М.К. Каргером і атрибутоване ним як Ізяславль, мало якусь іншу назву, визначення котрої лежить, імовірно, у сфері вивчення і зіставлення відповідних текстів різних літописних списків. [4, 237].

Спірність і не визначеність часу і місця появи Ізяслава покликала вчених-краєзнавців, наукову громадськість і насамперед, державні установи Хмельницької області знову провести в літку 1994 року саме в цьому місті та в його околицях широко масштабні археологічні дослідження з метою пояснити і за можливістю, розв'язати ці проблеми напередодні проведення в Ізяславі ІV Міжнародної історико-краєзнавчої конференції: [4, 238]

Роботами спільної археологічної експедиції Кам’янець-Подільського державного педінституту, Хмельницького обласного краєзнавчого музею і Хмельницького обласного інституту удосконалення вчителів на підставі свідчень давньоруських літописів, а також, беручи до уваги матеріали обстежень і розкопок, які проводили в Ізяславі у свій час В. Антонович, М. Каргер, а в передостанні роки співробітники Київського інституту “Укрпроектреставрація" на чолі з М. Нікітенко, встановлено:

на територіях Ізяслава і його околицях вперше відкрито два поселення трипільської культури (ІV-ІІІ тис., до н. е), давньоруське селище, а також нашарування (окремі знахідки) доби мезоліту, неоліту, ранньозалізного віку, рубежу і перших століть н. е., черняхівської культур;

дослідженнями 1994 року з'ясована історична топографія і стратиграфія культурних нашарувань в найдавнішій частині Ізяслава урочищі “Рогнеда", що в старому місті. Тут на мисовому останці було закладено дві траншеї і два розкопи загальною площею 180 м2;

засвідчені В. Антоновичем в літературі кургани в урочищах “Остроне", “Побоїна” нині повністю розорені дачними забудовами і садибами;

локалізовано літописний Ізяславль [Літопис Руський, с.337] на Горині з давньоруським культурним шаром урочища “Рогнеда", який датується кінцем ХІ-ХІІ і першою половиною ХІІІ ст.;

на підставі різних археологічних знахідок давньоруської доби з “Рогнеди", вважаємо, що Ізяславль, як прамісто започатковує себе з кінця ХІ ст., а наречення його Ізяславлем сталося пізніше, а саме в часи правління на цих землях князя Ізяслава Мстиславовича (1135-1146). [4, 238-239].

В цьому зв'язку найбільший інтерес складають розкопки в Старому місті на останці масового виступу при впадінні р. Сомки в р. Горинь. В центральній частині цього виступу височить збудований в ХVІ ст. Князем Заславським кам'яний замок. Розкопками виявлено:

верхній культурний шар залягає на глибині 0.6-0.8 м від рівня сучасної поверхні і складається із залишків кам'яних контрфорсів, галерей, стін, які з різних боків були забудовані щебенем, вапняковою глиною у перемішку з з фрагментами керамічного столового і кухонного посуду, кісками тварин. Шар датується в межах ХVІ-ХІХст;

на глибині 1,2-1,3 м залягає добре насичені матеріалом перевідкладені нашарування ХІ-ХІІІ ст. Переміщення давньоруського культурного шару відбувалося під час спорудження кам’яного замку в ХVІ ст. Заповнення культурних прошарків складалося з чисельних фрагментів різноманітного за формами і розмірами кухонного гончарного посуду, як правило з орнаментованою поверхнею, скляних, (рідше металевих) різнотипових браслетів, бронзових жіночих прикрас, шиферних пряслиць, залізних виробів (ключів, ножів, гарпунів, стріл) тощо;

скупчення і розвали ліпного керамічного матеріалу черняхівської культури (ІІ-V ст. н. е), рубежу і перших століть н. е., ранньозалізного віку (VІ-ІV ст. до н. е.), трипільської культури (ІV-ІІІ тис. до н. е), неоліту (VІ-V тис. до н. е), простежені на глибині 1,3 - 1,8 м від сучасної поверхні. З глибини 1,9-2,0 м виступає материк. На користь постійного проживання давніх людських спільностей на території Ізяслава, особливо в давньоруський час опосередковано свідчать і такі аргументи. Так, більшість середньовічних міст на Волині та Поділлі (Острог, Зв’ягель, Кам’янець-Подільський, Бакота і ін) виростають із своїх давньоруських попередників у місцевостях з довготривалими традиціями заселення і проживання. Концентрація різночасових поселень у дослідженому нами Ізяславському макроархеологічному регіоні свідчить про існування такої традиції і на Горині; [36, 18-19].

історико-географічне положення Ізяслава, суспільно-політичні умови, що складалися у південно-західній Русі на середину ХІІІ століття й деякі інші обставини більш ймовірно свідчать, що виникнення однойменного міста на шляху, що проходив південною околицею Волині з Володимира до Києва, пов’язане з часом правління на Володимиро-Волинському князівському столі відомого політичного діяча епохи Київської Русі Ізяслава Мстиславовича. Очевидно, спершу, то була невелика фортеця на Києво-Волинському порубіжжі, а згодом осередком доменальних володінь князя;

готуючись посісти великокнязівський престол, 1146 року Ізяслав Мстиславович залишає Волинь і осідає в Переяславі. Однак, як показують подальші події, князь не втрачає зв’язку із своїми волинськими володіннями. Ізяслав Мстиславович направляє на Волинь своїх - Святополка і Володимира. Останні були, по-суті, великокнязівськими намісниками, що пильнували інтереси свого вельможного брата на цій землі; [36, 120].

Літописи тих часів характеризують його так:

“Сей великий князь был честен и благоверен, славен в храбрости, возрастом мал, но лицом леп, власы краткие кудрявые и брада малая круглая, милостив ко всем, не сребролюбец, и служивших ему верно пребагато награждал: с добром правлении и правосудии прилежал; был же любочестен и не мог обиды чести своей терпеть. Владел 8 лет и три месяца, всех лет жил 58"; [38, 64] ;

Особливе місце у роботі істориків є також питання про походження герба Ізяслава.

У багатовіковій історії Ізяслава відомо два герби. Зображено і опис першого з них подано у книзі П.П. Вінклера [9, 89]. Герб приставляв собою щит, розбитий на дві рівні частини. У верхній частині на золотистому фоні було зображено герб Волинської губернії, увінчаний царською короною. Нижня частина була червоного кольору. Тут зображено срібні ворота з трьома баштами, кожна з яких покрита царською короною, а в розкритих воротах мчить озброєний вершник, тримаючи в одній руці меч, другою захищаючи себе щитом.

Аналіз документів і матеріалів свідчить, що появу герба слід відносити до так званого ранньогеральдичного періоду (ХІV-ХVІІІ ст). в цей час герби, з одного боку, надавали містам лише із введенням у них самоврядування на основі Магдебургського права, з другого - Магдебургія передбачала обов’язкову наявність у кожного міста герба-знака його сувернітету і автономії. Точна дата надання Заславлю Магдебургського права поки що не встановлена. Відомо, що польський король Август у 1754 р. відновив герб Ізяслава. Разом з тим, цілий ряд історичних співставлень свідчить, що Ізяслав вперше стримав його десь на початку ХVІ ст. Приблизно на цей час слід віднести його офіційне затвердження.

Щодо зображення на гербі, то геральдична наука стверджує, що в основу бралися існуючі родові герби князів, до володінь яких відносилось дане місто, створювалися заново. На думку істориків, герб Ізяслава має те, чи інше глибоке коріння.

Вивчення багатьох геральдичних досліджень дозволяє зробити висновок про, те що походження герба пов’язане з родом литовських князів Гедимінасів, родове дерево яких своїм корінням тісно сплелося з корінням українських князівських родів. Це стверджує сам герб, а точніше зображення на ньому фігура - озброєний мечем вершник, що отримала в геральдиці назву “погонь" (погоня). Саме вона є основою литовського герба. Про її введення Іпатіївський літопис зберіг такі відомості: “Князь Витен нача княжити над Литвою (1278) измыслил себе герб всем княжеству литовскому печать: рыцарь збройный на коне з мечом еже нынче наричут погоня". [9, 90-91].