На початку ХХ ст. в провінційному Ізяславському повіті існувала паперова фабрика, 6 друкарень, в тому числі 2 в Ізяславі. На той час в місті мешкало 14,5 тисяч населення, в Ізяславському повіті - понад 235 тисяч. [33].
Перша половина XVI ст. була початком суттєвих змін економічного та соціяльного характеру на Волині, в основі яких лежало, поза всяким сумнівом, утвердження фільварково-панщинної системи [12, 82]. Цей процес стосувався в першу чергу села, але не міг не стосуватися міста. Нерівномірність поширення фільваркового господарства мала причинами віддаленість від торгових комунікацій, головно - сплавних судохідних річок, та рівнем розвитку міст як носіїв та символу товарно-грошових відносин. Характерно, що М. Грушевський, говорячи про останній як чинник поширення фільваркової системи, вживав термін не “місто”, а “огнища міщанського життя", маючи на увазі, очевидно, більші, з незначною, невизначальною роллю сільськогосподарських занять міські осередки. Але й невеликі міста, містечка, відігравали як загалом, так і в житті невеликих реґіонів важливу економічну ролю. Розвиток містобудування в приватних володіннях був пов’язаний із загальним станом латифундій, рівнем їх залюднення та загосподарення. Для Заславської волості показники останніх були на 70 - поч.80-ті рр. XVI ст.д. уже низькими [49, 85-86.]. Впливало на це не тільки уповільнення в економічному розвитку порівняно з іншими реґіонами Волині, але й ряд інших чинників. Відставання в рівні загосподарення було пов’язане з найбільш спустошливим характером саме для Південно-Східної Волині татарських нападів, пік яких припадає на другу половину 70-х рр. XVI ст. [2, 12-15] Важливим був і вплив природно-географічних чинників. Значна частина (північна, “bór tylko, puszcza" [49, 86.]) Заславської, а також сусідні місцевості Острозької та Полонської, волости знаходилася на території т. зв. Малого Полісся (зандрова, характерна й для переважної частини волинського “великого" Полісся), яке й у першій половині XVIІ ст. було малозаселене. З іншого боку, саме ця природна межа була зручною для створення міських поселень [3, 22].
Порівняно з іншими волинськими латифундіями першої половини XVIІ ст.д. ля Заславщини характерне достатньо добре забезпечення джерелами описово-статистичного характеру. Для попереднього періоду - це поборові реєстри 70 - 80-х рр. та інвентар 1579 р. [25, 82.] Для першої половини XVIІ ст. міста Заславщини описано вкрай нерівномірно. Так, найкраще представлені головні центри - Старий та Новий Заслав, а описи Красного Корця практично не збереглися. Незважаючи на досить репрезентативну джерельну базу, міста Заславщини характеризувалися дуже рідко і лише побіжно та ілюстративно [4, 237-252.].
Відставання в урбанізаційному розвитку протягом XVI ст. стосувалося, перш за все, південно-східної частини Волині. На відміну від крупних латифундій центральної частини реґіону, в яких знаходилося іноді по кілька міських поселень (Кореччина, Острожчина, Клеванщина та ін), тут локація нових міст припадає на пізніший час, починається з кінця XVI ст. Протягом першої половини XVI ст. на території Південно-Східної Волині виникло всього кілька нових міст [25, 69-73], натомість у другій половині століття на території Заславщини з’являються міста Білогородка (1570 р., можливо, й раніше), Судилків (1570 р), Новий Заслав (1579 р) та Красний Корчик (1596 р) [25, 77, 82, 84.]. Впродовж першої половини XVIІ ст. тут виникають ще три міста - Шепетівка (1619 р), Славутина (Славута) і Ташків (1633 р) [25, 86-87.].
Центр волості, Заслав (Старий), був одним з найдавніших міст реґіону. Розташований приблизно в її географічному центрі (зі зміщенням на північ), він концентрував навколо себе меншу частину сільських поселень волости. Тому зрозумілим є наступне за часом виникнення в південній, найбільш залюдненій, частині латифундії міста (замок вперше згадується під 1545 р. [25, 77.]) Білогородка, яке, очевидно, стає центром ключа. Ще одне скупчення сільських поселень, яке знаходилося в північній частині Заславщини, дістало свій міський осередок, Красний Корець, наприкінці XVI ст. Розширення Заслава в межах уже існуючого міського поселення було неможливим з низки причин. Поділ волості між синами кн. Януша Заславського Янушем та Михайлом не міг не мати наслідком творення нових адміністративних осередків та розростання міста, але, як це часто було зі старими волинськими містами, його форма (розмір, площа, прив’язка до ландшафту), очевидно, вимагали розбудови за поширеними та домінуючими в таких випадках зразками - у вигляді “нового міста". У багатьох випадках останні зростали інтенсивніше порівняно зі своїми “старими” центрами. Так, за подимним реєстром 1629 р. в ординатській частині Острога (належала кн. В.-Д. Заславському), без врахування димів Волі та передмістя, знаходилося приблизно стільки ж димів, скільки в новому приострозькому Межирічі; в іншій частині Старого Острога димів (183) було вп’ятеро менше, ніж разом в Новому Застав’ї (513) та новоосадженій Кароліні (393); у Новому Заславі димів було більше, ніж у Старому майже в півтора рази [3, 37]. Протягом першої половини XVIІ ст. кількість міст Заславщини майже подвоїлася, але Шепетівка, Славута і Ташків були невеликими за розміром містами.
Усі міста Заславщини, за винятком заснованих пізніше Ташкова та Славути, були розташовані на межі природного кордону малополіської зони. Шепетівка, Судилків та Заслав розташовувались у межах Малого Полісся з його зандровими ґрунтами, але недалеко від її південного кордону - межі з Подільською височиною, для якої були характерні лесові ґрунти, а Красний Корець - на його північному кордоні. Засновувані протягом першої половини XVIІ ст. міста Заславщини знаходилися в межах Малого Полісся, що можна вважати результатом успіхів у загосподаренні цих теренів. З іншого боку, нові міські осередки були осередками подальшого господарського розвитку. Але й більшість міст Заславщини розташовувалися в межах Малого Полісся, а наближення переважної їх більшости до його південного кордону, який поділяв її на дві приблизно рівні частини, не створював складностей в адмініструванні. Завдяки урбаністичним зусиллям кн. Заславських їх родове гніздо перетворилося на кінець першої третини XVIІ ст. у володіння з найбільшою кількістю міських поселень на Волині. З близьких до Заславщини за площею лятифундій (Каширська, Чорторийська, Степанівська, Корецька, Острозька, Старокостянтинівська [49, 77-88.]) жодна не мала в своєму складі такої чисельности міст; до порівняння надаються тільки Кореччина з чотирма та Острожчина з п’ятьма (якщо рахувати й Верхів, який у цей же період міський статус втрачає) містами.
Міста Заславщини демонструють спосіб заснування, поширений і в практиці інших волинських маґнатів. Вони створювалися за згодом підтверджуваними привілеями власників, у даному випадку - кн. Заславських, з наданням пільг та термінів їхньої дії, визначенням торгів та ярмарків, наданням маґдебурзького права тощо. І лише згодом одержувався королівський привілей, який підтверджував локацію та маґдебурзьке право. Славута і Ташків такого державного підтвердження, скоріше за все, не одержували у розглядуваний період, оскільки визначений на їх розбудову термін у 20 років [25, 87] завершувався вже в час, коли тривала національно-визвольна війна і більшість міст за різними показниками такими вже навряд чи були. Всі ці ініціативи належали кн. Ю. Заславському, в результаті чого в його Новозаславській волості було сконцентровано переважну більшість міст Заславщини (крім Старого Заслава та Білогородки). Зважаючи на те, що саме на територію Новозаславської волості припадав основний масив Малого Полісся, можна говорити про зауважений вище зворотній вплив міст на розширення сільської мережі. У структурі Новозаславської волості існували також безміські ключі, а відтак - потенційні можливості подальшого збільшення числа міст. Таким, наприклад, був Дяківський ключ у північній частині волості.
Описово-статистичні джерела, які стосуються Заславщини і містять описи міст, належать до різних груп. Найбільш широко використовується подимний реєстр 1629 р., виданий О.І. Барановичем [3, 95]. У ньому містяться дані про кількість димів-будинків в усіх містах Заславщини, з яких вибирався державний податок (Новий та Старий Заслави, Красний Корець, Шепетівка та Білогородка [3,93-96.]). Єдиний уніфікований критерій оподаткування та неодноразово відзначувана дослідниками висока репрезентативність дають можливість визначити тип міських поселень Заславщини. Проблема класифікації середньовічних та ранньомодерних міст була й досі залишається предметом обговорення науковців. Й до сьогодні в історичній літературі немає загальноприйнятої відповіді на питання: яке поселення, за якими ознаками і критеріями слід вважати містом, а яке містечком. При класифікації міських поселень виділяють або чотири групи міст: найбільші, великі міста (понад 500 будинків), менші міста (понад 300 будинків) та містечка (до 300 будинків), або три: поселення - до 150 будинків, міста - понад 250, а від 150 до 250 - перехідна форма чи малі міста - до 200 будинків, середні міста - 200 - 700 будинків, великі - більше 700 будинків, або дві: поселення, які налічували до 500 будинків - містечка, понад 500 - міста [24, 22-23.].